Людмила Семікіна: аристократичність стилю

Людмила Семікіна – художниця, майстерня декоративного мистецтва, дисидентка й учасниця національного руху опору 1960-70-х років[. За свою чітко виражену проукраїнську позицію зазнала переслідувань і тиску з боку радянської влади. Вона – співавторка знаменитого вітража «Возвеличу малих отих рабів» у вестибюлі Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, виконаного до 150-річчя від дня народження Великого Кобзаря (1964) і потім знищеного за вказівкою функціонерів комуністичної партії.

Колаж @bratyart

Дитинство

Людмила Семикіна народилася 1924 року в Одесі. Батько Людмилі займав високу посаду у місцевій організації комуністичної партії. Він відмовився брати участь в організації штучного голоду, Голодомору, і 1932 року вийшов із партії. Далі працював столяром.

Творчий шлях

Після закінчення Київського художнього інституту, у 1950–1960-х роках, Людмила працювала у жанрі станкового живопису. Її пейзажі, натюрморти, жанрові картини постійно виставлялися. Кар'єру художниці можна було б назвати успішною, але втручалася політика.

Серед її робіт – чисельні живописні твори, серії строїв за національними традиціями "Скіфський степ", "Поліська легенда", "Княжа доба", "Ретро", "Модерн", костюми до кінофільму "Захар Беркут". Після виставки «Національні традиції в українській сучасній одежі», ініційованої Аллою Горською, про Людмилу Миколаївну заговорили як про художницю, яка шукає нові пластичні форми українського костюма.

Вітраж

Семикіну двічі виключали зі Спілки художників України. Вперше за долю у створенні 1964 року витражу «Шевченка. Мати» у холі Київського університету. Офіційне формулювання: «за ідейно порочне твір, що дає викривлений образ Тараса Шевченка».

Аркуш 139-ти

Невдовзі після поновлення у Спілці художників 1968 року Людмилу виключили знову за підписання листа з протестом проти репресій щодо дисидентів. Цього разу фактично заборона на професію тривала два десятиліття. Семикіна більше не могла отримувати державні замовлення, брати участь у виставках, заробляти живописом.

Володарка Мідної Гори, 1959. Частна колекція.

Легенда про Київ, 1964. Частна колекція.

Неперевершені строї «Ретро»

Тоді Людмила знайшла нові способи застосувати свій талант. Вона почала створювати авторський одяг на основі народних традицій, працювала художницею з костюмів у театрі та кіно, працювала над створенням діафільмів, виконала низку монументальних робіт у Києві.

«Захар Беркут» започаткував мою любов до історичного костюма. З 1971 до 1996 я працювала тільки в цій царині; як живописець у ці роки не реалізовувалася, бо мене ізолювали від виставок», – пізніше згадувала майстриня. За словами художниці, їй довелося «перейти на підпільний режим роботи: шити одяг для родичів ув'язнених друзів-дисидентів».

Тур. Автор: Людмила Семікіна, 1995-1996

Князь-Дерево. Автор: Людмила Семікіна, 1992

Ансамбль. Автор: Людмила Семікіна, 1968

Відновлено у Спілці у 1988 р. з офіційним формулюванням: «За відсутністю факту звинувачення». У 1996 р. відбулася виставка текстильної пластики «Високий замок» Людмилі Семикіної, яку вона готувала протягом трьох років без помічників. Твори художниці зберігаються у музеях України та приватних колекціях у нас та за кордоном.

Стрій від Людмилі Семикіної, шляпка — авторства Любові Панченко. Музей шістдесятництва.

Стрій від Людмилі Семикіної (справа). Стрій та кичка — авторство Любові Панченко (ліворуч). Музей шістдесятництва.

За серію будівель «Високий замок» 1997 року удостоїлася звання лауреатки Національної премії України ім. Т. Шевченка. Майстриня також лауреат премії ім. Василя Стуса (2000), заслужена художниця України (2005). На знак визнання видатного внеску у прогрес XX століття у 1997 році Американським біографічним інститутом та Інтернаціональним біографічним центром Кембриджу в Україні біографію місткині було включено до довідника «Життя славетних».

Цим матеріалом ми продовжуємо серію матеріалів про видатних українських шістдесятниць.

Фото: treasures.ui.org.ua

Читайте також: АЛЛА ГОРСЬКА: ЛІДЕРКА ШІСТДЕСЯТНИКІВ