Сексуальні практики українського села
Редагувати перекладДля нас підготували цикл матеріалів сучасні дослідники рідної культури, автори пабліку Тверда Криця.
Грицько спати йде в садок, а з ним Маруся: сексуальне життя українського села ХІХ століття
Тема шлюбної та дошлюбної сексуальної активності наших предків довго залишалася табуйованою не лише серед науковців, а й у масовій культурі. На щастя, це почало змінюватися і реальне життя виявилося далеким від романтичного образу села, створеного українськими інтелектуалами.
Вечірниці: ігри в «притулку»
Основним місцем для знайомства та вибору майбутнього брачного партнера були вечорниці. Проводилися вони осенью та зимою, коли сільськогосподарські роботи йшли на спад. Вечірниці зазвичай відбувалися у хаті вдови чи бездітної пари, яким за це платили. На таких зборах дівчата пряли та вишивали, хлопці ж до них залицялися: жартували, тримали за косу, робили підніжки, а дівчата у відповідь їх штовхали чи дергали за чуба. На Лівобережній Україні була традиція спільної ночівлі молоді на вечорницях. Щоб запитати, чи ляже з парубком дівчина, посилали питаря: «Якщо дівчина прийнять пропозицію, то про парубок говорили, що «йому від неї була мокра», а якщо відказала - то «суха» (2).
Ближче до ночі на підлогу стелили солому чи рядно й лягали з тими, хто нравився. Починалися поцілунки, пестощі та обійми. Один вид таких пестощів – «притулку» – записавши етнограф Марко Грушевський на Київщині: «…Це гра така мальовнича та дівчина. Він вилазити на неї і стулюють тоді вони животи з животами і дужче шо робили та й ті друге (...) Білш нічого і не роблять, а тільки граються, всі він тримається, щоб не пробити таки, а тільки трохи так собі вмочити у неї і плоть як сходити з його, не впускати в неї… (…) Отак награються собі та й усі…» (3). Такі ігри іноді призводили до втрати невинності та небажаної вагітності, адже дівчата нічого не знали про статевий акт і часто не розуміли, що відбулося. У найкращому випадку дівчина виходила заміж, а якщо ж стала покриткою, то назавжди втрачала шанс стати повноцінним членом тодішньої сільської громади.
Варто зазначити, що дівчина могла відмовитися від ночівлі, проте піддавалася осуду: «Хороша дівчина, вона із хлопцями спить. Коли, як із хлопцями не спала дівчина, то й не вважалося, що то вона й дівчина» (4). Дівчата стикалися з двома суперечливими вимогами – брати участь у спільній ночівлі на вечорницях, але й недопустити втрату невинності. Як дівчина впоралася з цими завданнями ставало відомо під час свадебного обряду «комори».
Обряд «комори»: зриваємо калину
Обряд «комори» або ж перевірки нареченої на невинність був важливим елементом весільного обряду на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поліссі. Сценарій «комори» детально описавши Федір Вовк: дружко та сваха стелять молодим браму постіль у коморі, що складається з соломи, рядна або ковру, далі свашки заводять молоду до комори і починають роздягати, молодий та дружко тим часом чекають перед дверима. Свахи ретельно перевіряли наречену аби та не могла вдати втрату невинності: «Її обшукують дуже поважно. Свахі доводять свої старання до останньої мірі: вони мацають у неї під пахвами, обшукують її зачіску, розпускають навіть волосся,розчісують його гребінцем … з такою самою старанністю вони дивляться її одяг та нову сорочку, приготовлену спеціально для цієї нагоди; всі це, щоб запевнитись, що ніде ні зав'язаних вузликів, іголки ані жадібного іншого тонкого орудня, щоб ним можна зробити прокол» (1).
Потім молоді позбавляються на самоті, проте ненадовго – біля дверей залишається дружко, який чекає, доки молодий повідомить про виконання шлюбного акту, що складався з суто дефлорації. Якщо ж молодий не міг з якоїсь причини «зробити калину», то за нього це робили дружно, сама наречена чи свахи.
Далі сорочку молодої показували всім присутнім на весіллі (іноді її заміняли на червону стрічку або інший елемент одягу), заводили молодих до хати, де продовжувалися гуляння: «Як чесна молода, то народ прямо піриказиться, хоч скрипок німа, так здаватися. Де вони ту дошку візьмуть, внесуть її в хату, долі покладають, щоб дужче стукотіло, скачуть, стрибають через неї, крик, ґвалт» (2).
Якщо ж названа була «нечесна», то закінчувалося все сороміцькими піснями та ганьбленням батьків молодої, проте шлюб уже вважався нерозривним.
Шлюбне життя: «Латавши бабу на печі, латав і на лавці…»
Якщо вечорниці церква перебороти не змогла, то вона успішно регулювала вже шлюбне життя українців. Статеві відносини заборонялося мати під час усіх чотирьох постів, православних свят, поминальних днів, по середах і п'ятницях, під час місячних та після пологів. Українці вірили, що зачаті в цей час діти матимуть фізичні та психічні відхилення або стануть злочинцями (2).
Дослідниця Ірина Ігнатенко зазначає, що «щодо місця для кохання, статевих поз, практикування орального та анального сексу можна припустити, що найчастіше інтимні стосунки подружжя відбувалися поза хатою: на місті, леваді, біля річки чи ставка». Також джерелом інтимних практик може бути сороміцький фольклор. (3)
Варто зазначити, що фігурування у фольклорі діда і баби зовсім не означає їхню старість. Оскільки дітей починали народжувати рано, то йдеться про людей віком близько 40 років.
Статеве життя у шлюбі зазвичай припинялося з появою у подружжя внуків, оскільки мати нових дітей уже не годилося. Переставали вести статеві життя і після настання у жінки клімаксу.
Джерела
- Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології. Київ. 1995
- Ігнатенко І. Жіноче тіло у традиційний культурі українців. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля. 2016
- І. Ігнатенко. Секс та розмови про нього в українському селі ХІХ — початку ХХ століття// Гендер у Деталях
- Маєрчик М. «Як яка дівчина з хлопцем не спит, то вона й не дівчина зовсім»: секс до шлюбу в українській традиції (до постановки проблеми). Я: ґендерний журнал. 2011. №1. С. 12-15.