Спецпроєкт «Коріння»: Юлія Саніна розповідає про давнє лісове бджільництво в Україні

Нематеріальна культурна спадщина: національні традиції, обряди, кухня, виконавські мистецтва – це наші культурні коди, які передаються від покоління до покоління. І саме вони формують почуття нашої унікальності. «Коріння» — спільний спецпроєкт Міністерства культури та інформаційної політики з Marie Claire. Мета проєкту — познайомити читачів з розмаїттям українських традицій через наших героїв та героїнь, які розповідають про нематеріальну спадщину певного регіону, з яким мають генетичний зв’язок. Їхні виразні образи транслюють додаткові сенси.

Юлія Саніна про давнє лісове бджільництво в Україні

Амбасадорка традиції 

Юлія Саніна — українська співачка, фронтвумен українського гурту The Hardkiss.

Генетичний зв’язок

Юлія народилась 11 жовтня 1990 року в Києві в сім’ї музикантів. Закінчила університет ім. Тараса Шевченка за спеціальністю «Фольклористика». 

Історія 

Київська область в Україні відзначається не лише своєю багатою історією та культурним спадком, але й унікальним видом народного промислу, відомим як бортництво. Цей давній спосіб видобутку меду та інших бджільницьких продуктів відзначився своєю специфікою та глибокими коренями в історії області.

Бортництво — це форма лісового бджільництва, де мед та віск збиралися з роїв бджіл, які оселялися у дуплах дерев, відомих як «борти». На початкових стадіях розвитку ремесла, люди використовували природні дупла, але пізніше стали виробляти їх самостійно у деревах. Цей вид промислу відзначався особливою технікою та інструментами, розробленими бортниками для роботи з бджолами та видобутку меду.

Традиційне бортництво здебільшого було чоловічою справою та передавалося у спадок від батька до сина разом із бортями і пасіками. Так формувалися цілі династії бджолярів.

Бортники виготовляли вулики в стовбурах дерев або використовували природні. Вони видовбували отвори в деревах, якщо там оселялися бджоли, та були відповідальні за догляд за роями, особливо в зимовий період. Два рази на рік, навесні та восени, бортники збирали мед та інші бджільницькі продукти, залишаючи третину меду для бджіл на період зими.

У давні часи на території Київської Русі, Великого князівства Литовського та Речі Посполитої бортництво відігравало важливу роль, оскільки мед і віск були важливими ресурсами. Їх використовували не тільки для споживання та продажу, а і для сплати податків. Ця традиція зберігалася протягом наступних століть, коли люди платили «медову десятину». Бортництво регулювалось звичаєвим правом та призвело до виникнення різних соціальних категорій населення та ремісничих спеціальностей, таких як бортники, пасічники, воскобійники, медовари та свічкарі.

Як масова галузь сільського промислу, бортництво існувало на Поліссі ще в 40-50-х роках XIX століття. Бортники розробили спеціальні інструменти та обладнання, які з часом стали відомими під різними назвами й варіаціями на півночі України, в Білорусі, Польщі та Литві. Бортництво можна розглядати як спільну історико-культурну спадщину слов’ян та балтів, оскільки бортницька термінологія схожа у цих народів. Це свідчить про тривалу історію цього промислу.

Традиційно, вулики виготовлялися з колод різних дерев, таких як дуб, сосна, липа і вільха. Для цього в них видовбували внутрішню частину колоди. Для підйому на дерево бджоляр користувався шкіряними або конопляними мотузками. Вони мали довжину від 25 до 30 метрів. До мотузки кріпили лавку, так зване сідало, на якій сидів пасічник, та крюк.  Мед збирали в спеціальну коробку, яку називали «лазбень». Згодом для зручності почали використовувати драбини. Обкурювали бджіл спеціальною гілкою дерева до якої з одного кінця прикріпляли дерев’яні скалки, вона називалась «курель». На своїх знаряддях праці, таких як крюк, лавка та дошки-довжі, бортники часто наносили геометричні різьблені орнаменти.

В Україні бортництво було розвинене не тільки на Київщини, а й у низці інших регіонів: в Карпатах, на Полтавщині, Поділлі та Поліссі. Проте на більшості територій його ще в XIX столітті витіснили більш сучасні методи бджільництва. 

Сучасне бортництво не є поширеною галуззю в сільському господарстві Київської області, але воно залишається важливою частиною історії та культурної спадщини регіону. Так відгуки промислу залишились у традиційній топоніміці, зокрема село Бортники Фастівського району та колишнє селище Бортничі, яке зараз є частиною Києва.

«Київ — це моє місто сили. Дуже пишаюся бути корінною киянкою. Музей просто неба в Пирогові, в якому відбувалася зйомка проєкту, знайомий мені з дитинства — зі шкільних екскурсій. Локація, в якій ми робили фотосесію, присутня в нашому відео на пісню «Helpless». Під час зйомок цього кліпу я була при надії, тому ці спогади стали ще теплішими… Київ — місто з величною історією, шаленим ритмом і дуже цікавими людьми зі всієї України. Київ мене дуже надихає», — Юлія Саніна.

Креативним партнером проєкту виступила незалежна контент-агенція SLAY agency. Партнером локації виступив Національний музей народної архітектури та побуту України. До створення образу героїні долучився український бренд одягу Gunia project.

Фото Владислав Томік, макіяж Слава Чайка, зачіска Віталій Дацюк, стиль: Софія Нестеренко, креативна команда: Поліна Геращенко, Дар’я Лучинкіна (МКІП), Валентина Лазарченко, Катерина Євсікова (SLAY agency)

Читайте також: НА КИЇВЩИНІ ЗАПОЧАТКУВАЛИ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ДЕНЬ ТРАДИЦІЙНОГО УКРАЇНСЬКОГО ОДЯГУ