Пити, гуляти та веселитися: 8 способів втекти від реальності та сірих буднів

Про те, якими способами протягом усієї своєї історії люди намагалися втекти від реальності, задумалася Ганна Кондратенко. Тема особливо актуальна для тих, хто болісно повертається до роботи після затяжних веселощів.

Нїжа заведеним порядком життя виявилося ще на зорі історії людства. Прагнення уникнути дійсності навіть одержало свою назву – ескапізм. Наприклад, у раціональному суспільстві давніх греків лазівкою для втечі від турбот були вакханалії, що влаштовувалися на честь бога вина Діоніса і виправдовували найнепристойнішу поведінку. Хоча з погляду закону ці зборища не були санкціоновані.

Але вакханатів, особливо жінок, це зупиняло. Давньогрецькі матрони, буття яких обмежувалося домоводством і роздачею вказівок рабиням, з особливою пристрастю пускалися на всі тяжкі. Фанатки Діоніса бігли в ліси-гори, щоб там вдосталь відтягнутися: у напівнесвідомому стані вони носилися по околицях, відлякуючи місцевих жителів танцями та тваринами жертвопринесення.

Читайте також: РАЗОМ веселіше: 10 ідей для часу проведення з друзями

Не обходилося і без сексуальних втіх - іноді з добровольцями, іноді - з нещасними взятими силою. "Бегом рятувалися ми від вакханок, а то б розірвали", - писав Евріпід у трагедії "Вакханки". Не в міру буйних загони навчених юнаків силою звільняли з місць злочину, а потім відпоювали протверезним зіллям.

Середньовіччя не були такими вже й похмурими: католицька церква дбала, що її паства не сумувала, пропонуючи відзначати 80 свят на рік!

Релігійний ескапізм був на підйомі. Якщо не було сил терпіти сварливу дружину, ви легко могли вирушити в паломництво і провести в поневіряннях півжиття - подалі від сімейних обов'язків. Вояжі зазвичай відбувалися під християнським гаслом «Залиш усе і йди за мною».

Читайте також: СВІДОМИЙ ПІДХІД: 6 ПРИЧИН, ЧОМУ НЕ ВАРТО ВСТУПАТИ В ШЛЮБ

Наприклад, майбутній святий Франциск Асизський був типовим представником середньовічної «золотої молоді», але одним махом покінчив із розгульним життям, відмовившись від мирських благ. І все це на зло батькові, з яким у нього стався конфлікт: «Я бажаю служити одному Господу і відмовляюся від усього маєтку батька і від одягу, який від нього отримав», – заявив він і для посилення ефекту прилюдно оголився. А потім довго тинявся по околицях, перш ніж увійшов в історію засновником злиденного ордена.

Був ще один спосіб відпочкуватися від ненависного стану. приєднатися до маргінальної групи мандрівний менестрелів. Ці хлопці блукали країною, виконуючи пісні для королів і герцогів і зачаровуючи жінок. Вони мали смішити багату публіку – наприклад, ось так: «Один стрибок, один свисток і один пук-пук». Це слова з пісні, яка виконується при дворі короля Генріха II дрібним феодалом Роландом Пердуном. Туалетний гумор був близьким не лише творцям голлівудських комедій!

Десь до кінця XV століття людське плем'я дійшло висновку, що кожна людина має право на щастя та свободу. І відразу виявилося, що соціум влаштований дуже погано… Ідеологом раю на землі став Томас Мор, який написав знамениту «Утопію» (повна назва звучить не надто самокритично – «Найкорисніша, а також цікава, справді золота книжечка…»). Тоді всерйоз обговорювали державний устрій вигаданого острова Утопія, де немає грошей, податків, робочий день триває кілька годин, а потім усі жителі вирушають вести філософські бесіди за чашкою чаю.

Так зародився соціальний ескапізм. А якщо ви думаєте, що вільне кохання придумали хіпі, то сильно помиляєтеся. Більш ніж за сто років до них в окрузі Онейда американського штату Нью-Йорк з'явилася комуна, де проповідували спільність дружин та майна, а дітей виховували гуртом. За ухилення від громадських робіт позбавляли сексу. Комуна виявилася економічно успішною і навіть випускала товари експорту. Вона проіснувала 30 років – до 1881 року та налічувала 300 осіб. Сьогодні її реорганізували в акціонерне товариство, а столові прилади під маркою Oneida Limited успішно продовжують жити.

Читайте також: КАЖУТЬ Вчені: ЯК БОРОТИСЯ З ПРОКРАСТИНАЦІЄЮ

До кінця XVIII століття починається втеча від індустріалізації. Хороший тон - влаштовувати пікніки на природі або годинами вдаватися до роздумів, споглядаючи ландшафти. З пушкінського «Євгенія Онєгіна» ми дізнаємося, як одноманітне життя світського аристократа з його марними спробами позбутися нудьги. Знати вбивала час, як могла – крутила романи чи скликала гостей на спіритичні сеанси. З вуст у вуста передавалися чутки приблизно такого штибу: «У графині N минулого вечора дух грав на скрипці, танцювали стільці та літали попільнички». Для тих, хто вірив у всю цю чортовину, духи грали роль довідкової служби – у них намагалися вивідати, наприклад, де провела вечір дружина.

На зламі XIX і XX століть творилося будь-що: європейці занурилися в окультизм та східні релігії. Реальність виявилася на задвірках. Містик Алістер Кроулі створив комуну, проголосивши її релігією секс, наркотики та магію (лавочку прикрили після того, як один із адептів помер, напившись котячої крові). Постимпресіоністи мріяли про епоху Відродження. Декаденти та богема занурилися у фантазії, підігріваючи уяву абсентом та опіумом. Сиропами з морфіном балувалися матусі, заодно втихомирюючи ними своїх буйних чад (до цього відкрито закликали рекламні плакати). Вчені, артисти та художники відкрили для себе мескалін, а популярний тонізуючий напій «Вино Маріані» з екстрактом листя коки полюбили фантасти Герберт Уеллс та Жуль Верн.

Переживши дві світові війни, суспільство потребувало перезавантаження. І нею стало Середзем'я. вигаданий Всесвіт оксфордського професора Джона Толкіна. Після публікації «Володаря Кільця» світ збожеволів на ельфах і хобітах. Рух хіпі побачив у Толкіні однодумця, вважаючи, що у книзі відображено сучасний несправедливий устрій суспільства, а кільце всевладдя взагалі символізує ядерну бомбу.

Ну і пішло-поїхало: субкультури змінювали одна одну, рок-музиканти йшли в астрали прямо на сцені, як це було з Сідом Бареттом із Pink Floyd – він мовчки стояв перед натовпом фанатів, поки решта гурту продовжувала грати. Ах так, з'явився Інтернет та комп'ютерні ігри - Тепер втекти від реальності стало дуже просто. Найсвідоміші з головою поринули у роботу. А що? Вже існує термін «робочий ескапізм» – як реакція у відповідь на проблеми в особистому житті і навколишню реальність.