У мене немає дому: як відпускати матеріальне? 

Війни. Час, коли руйнується звичне життя. Діти не відвідують дитячі садочки, не ходять до школи, не займаються в гуртках. Молодь замість навчання у вішах записується на територіальну оборону. Дорослі стають на захист своїх земель і думають, як захистити своїх рідних і зберегти домівки. 

Війна торкнулася шкірного. Хтось збирає гуманітарну допомогу, хтось будує укріплення, хтось взявши до рук оружня. А хтось змушений рятувати і вивозити своїх близьких із-під авіаційних та ракетних ударів.

Коли перший страх за життя відступає, приходити до розуміння безповоротності матеріальних втрат – оселі, одягу, побутових промов, всього того, що ще недавно робило життя комфортним. Як за таких умов зберігати спокій  і не впадати у відчай? За що думки триматися, щоб жити далі?

У мене немає будинку, але я і мої рідні живі. Живі – отже, решта теж буде. Цю думку варто повторювати собі як мантру, бо життя – найголовніша цінність. 

У мене немає будинку, але поряд є люди, важливі для мене. Це означає, що є спілкування, є стосунки – головні речі, що складають емоційний зміст життя. І саме у взаємодії, спілкуванні, контакті з іншими можна черпати енергію та сили.

У мене немає будинку, але я можу мріяти, будувати плани, визначати ближню і далеку перспективу. Це означає мати точку відліку «тут і тепер», дивитися вперед і не озиратися назад. Тому що є речі та події, які неможливо змінити і неможливо повернути назад. Однак можна фокусувати увагу на тому, що вдалося зберегти і що можна зробити сьогодні в майбутньому. 

Психологіня, кандидатка психологічних наук Ірина Тичина

Фото Ryan Stefan on Unsplash

Інформація: https://t.me/psy_support