Важливі папки: хто такі дедбоди?

Чому типаж чоловіка з ідеальним тілом більше неважливий і хто такий дедбод, з'ясовувала Тата Кучер.

AMMIEL MENDOZA\refinery29.com

У мене абсолютно класичний тато - великий, добрий, любить маму, смачну їжу, телевізор і диван, не встаючи з якого можна наказувати світом. Він – експерт у всьому, може дати пораду, аж до того, як вищипувати брови. Я зовсім не жартую - тато, склавши руки на пузі, командує зі свого дивана і зовсім не здогадується, що він і ще тисячі таких тат у всьому світі відразу стали ... трендом.

З легкої руки 19-річної студентки з Південної Кароліни Макензі Пірсон чоловіки будь-якої професії приблизно від 25 років і старші, не надто зациклені на своєму зовнішньому вигляді, стали називатися дедбодами (англ. dad bod - "Таче тіло"). Онлайн-словник Urban Dictionary з цього приводу говорить: «Дедбод – хлопець з дітьми, який колись був у формі і який досі в змозі трощити пивні банки, але у нього також є живіт, що означає, що він випив усе те пиво і може дозволити собі з'їсти шість шматків піци в один раз».

Згодна, звучить не дуже. Проте замітка Макензі Пірсон «Чому дівчата люблять дедбодів?» У 500 слів на платформі соціального контенту Odyssey справила ефект вибуху бомби, породивши масу обговорень у Мережі: студентка закликала дівчат визнати, що більшості з них насправді подобаються трохи повненькі і такі затишні добряки, а зовсім не хитавиці в обтягуючих торс. Переваги таких чоловіків? Їхнє тіло виглядає неідеально, але й не відштовхує, вони можуть дозволити собі нормально поїсти без мук совісті, з ними дуже приємно обійматися, а ще на контрасті легко відчути себе Дюймовочкою, навіть якщо ти вже котрий місяць не вміщуєшся в улюблені джинси.

Читайте також: Тіло в справу: у моді дівчини plus size

До дедбодів відразу зарахував себе репортер The Washington Post Пітер Холлі, висловившись на захист "круглих животів". Закинувши виснажливі тренування в залі, Пітер досвідченим шляхом з'ясував, що поява невеликого черевця зробила його набагато привабливішим для протилежної статі. І хоча часи змінилися, і сьогодні багато жінок працюють навіть ефективніше за чоловіків і можуть вирішити самостійно всі побутові питання, правда полягає в тому, що жінкам все одно потрібні чоловіки, зазначає Пітер. Але вже не мачо – у «накачаних торсів», які полірують себе до монолітної досконалості у спортзалі, немає часу, щоб допомогти жінці зі збиранням на кухні. Або приготувати її улюблений пиріг.

У своїй статті Холлі також наводить дослідження Університету Абердіна, під час якого опитали 4800 жінок. Їм показували фотографії схожих чоловіків, у половини з яких були маскулінніші, жорсткіші риси обличчя. З'ясувалося, що жінки їхніх країн з високим рівнем життя віддають перевагу м'якшим чоловікам, і навпаки.

З іншого боку, подивіться навколо: в Україні рівень життя не такий високий, і кого вибираємо ми? Вже точно не м'язистих «містер Всесвіт-Боярка» чи «дорога, не піду в кіно, бо мені потрібно зробити ще 100 жимов штанги». Тому, якщо озирнутися на всі боки, можна зробити висновок, що дедбоди – це навіть не тренд, а чистої води мейнстрім, просто позначений новим словом.

Але, наприклад, в Америці все не так гладко: там у кожного явища відразу знайдуться сотні хейтерів. В даному випадку – переважно жіночої статі, хоча деякі чоловіки їх теж підтримують. Студентка Індіанського університету Елісон Андерхілл у своєму блозі на Huffington Post назвала текст Макензі Пірсон про дедбоди сексистським. Елісон вважає, що сам факт появи дедбодів як тренду посилює гендерну нерівність, що панує в суспільстві. Що це означає, виразніше пояснив журналіст Брайан Мойлан. У своїй колонці для Time він розкритикував нове віяння, зазначивши, що аргументи, наведені Макензі Пірсон у замітці, дозволяють чоловікам користуватися абсолютною свободою (тобто пофігізмом щодо власної зовнішності та думки про це оточуючих), тоді як дівчата, як і раніше, повинні вибиватися з сил, прагнучи рекламного ідеалу. Тому Мойлан запропонував сприймати ідею дедбодів, скоріше як свободу вибору щодо власного тіла, на яку мають право як чоловіки, так і жінки. 

Читайте також: Меріл Стріп про сексизм у кінематографі

Не встигли дедбоди наробити галасу США, як тренд блискавично подолав океан і схвилював аудиторію й у Сполученому Королівстві. Колумніст The Telegraph Кріс Мендл назвав появу дедбодів гарною новиною для звичайних хлопців, які тепер можуть із чистою совістю насолоджуватися життям, пропускаючи в пабі стаканчик-другий після роботи. Винахідливі британці не розгубилися і охрестили дедбодом навіть прем'єр-міністра Девіда Кемерона. А ось принців Чарльза, Вільяма, Гаррі і тим більше Джорджа дедбод поки (або вже) не назвеш!

Останнім часом відбувається забавний реверс: образи ідеальних людей, які раніше повсюдно насаджувалися засобами масової інформації та рекламою, тепер з розлюченістю руйнуються тими ж, хто вчора їх створив. Звичайні люди замість моделей на плакатах (згадайте ту ж кампанію Dove), дівчата plus size у рекламі купальників та на обкладинках провідних глянцевих видань, андрогіни та фрики всіх мастей, діти, собаки, кішки, люди похилого віку та останній гостромодний віяння – моделі з синдромом Дауна світ точно втомився від досконалості і став завзято боротися за свої вади. З іншого боку, тепер навіть над айтішниками не посмієшся: вони раптом почали навідуватися до спортзалів (без фанатизму) і носити одяг, відвойований у хіпстерів – подивіться хоча б на творця Snapchat Евана Шпігеля, нового бойфренда Міранди Керр. Загалом, повна демократія і плутанина.

Вчорашнім секс-символам начебто Леонардо Ді Капріо (хтось із вас ще пам'ятає його худим?!) можна гордо носити футболку «Дітей у мене поки немає, але в душі я все одно дедбод і пишаюся цим».  Бредлі Купер, незважаючи на жаркі обійми Ірини Шейк, вже, здається, готовий обзавестися невеликим животом. Не кажучи про Адамі Сендлері, Сет Роген (який, коли пару років тому схуд, зізнавався, що йому некомфортно у своєму підтягнутому тілі), Джона Хілле и Джейсон Сігел (Перегляньте комедію «У прольоті»), які і так були в тренді.

Ні, ви тільки уявіть собі недалеке майбутнє, де з реклами парфуму на вас буде дивитися навіть не посивілий Венсан Кассель або вічний бродяга Джонні Депп, а нічим не примітний, але такий затишний увалень за тридцять. А самотні мускулисті красені зі штучною засмагою збиратимуться в групи підтримки, щоб поплакатися один одному, мовляв, їх ніхто, окрім себе дорогоцінних, не любить. І тоді я, лежачи на улюбленому дивані, увімкну телевізор і побачу тата в рекламі спортивних штанів. Або когось дуже схожого на нього – такого ж великого, доброго та зовсім неідеального. Справжня перемога здорового глузду над протеїновим коктейлем.