Про інститут репутації в сучасній Українї: колонка Зоряни Пелех

Сьогодні в руках користувачів соцмереж зосереджена практично необмежена влада. Публічним особам потрібно бути вкрай обережними аби не потрапити в список “скасованих”. Сподіватись, що недоречна фраза чи поведінка уникнуть відповідальності – марно… Зрада чи перемога? Дійсно, інститут репутації в Україні набирає обертів? Досліджує Зоряна Пелех, кандидатка філософських наук у галузі права.

. 

Зоряна Пелех, кандидатка філософських наук у галузі права

“Я думаю, що розповідати в форматі “45% чоловіків” або “55% жінок” це нікому не цікаво. Загалом більше купують жінки. Ну, як завжди, витрачають кошти, які заробляють чоловіки“, – заявив в прямій трансляції на YouTube-каналі під час дискусії гендиректор Yakaboo. Його сексистські висловлювання не залишились поза увагою і соцмережі одразу наповнились публікаціями про відмову купувати книги у компанії та закликами до бойкоту видавництва. Наступного дня керівник бізнесу пішов з посади, а компанія вибачилась перед аудиторією. Чудовий кейс, що показує: як вміння швидко реагувати та можливість визнати свою помилку може врятувати бізнес від краху. Цей випадок є першим в історії українського підприємництва, коли закенселений бренд притягнув до відповідальності засновника і був рішучим, аби не втратити роками здобуту лояльність аудиторії.

Не менш резонансною є і інша ситуація в судовій сфері, яка трапилась з суддею Київського окружного адміністративного суду. Національне агентство з питань запобігання корупції (далі – НАЗК) оголосило Олександрі Брагіній підозру в умисному неподанні електронної декларації за 2020 рік. Свою відмову суддя пояснила тим, що не може подати е-декларацію “через релігійні переконання”, бо не отримала електронний цифровий підпис. Проте у законі “Про запобігання корупції” передбачений єдиний для всіх формат подання декларації – в електронній формі через Реєстр декларацій.  

“Олександра Брагіна раніше користувалась ЕЦП та подавала електронні декларації, в Реєстрі є її декларації за 2015-2018 роки. Крім того, всі судді мають володіти ЕЦП, щоб підписувати ним свої рішення відповідно до вимог законодавства“, – зазначає керівник юридичного управління НАЗК Ярослав Любченко. Що приховує суддя – залишається загадкою для суспільства. Проте в соцмережах не вщухає шторм обговорень і користувачі єдині в думці, що служителька Феміди має скласти повноваження через не змогу виконувати обов’язки. Неподання декларації в електронній формі перешкоджає громадянам дізнатись про стиль життя посадовців і суддів та породжує масу сумнівів. 

Що ж чекає на суддю? Штраф у розмірі 51 тис. грн та заборона строком на один рік обіймати посади, за якими передбачено обовʼязок подавати декларацію, крім виборних посад. Таке рішення суд виніс через підозрілу набожність, яка дозволяє користуватись електронним підписом лише під час ухвалення рішень, а не при подачі е-декларації, де суддя раптово згадує про релігійні переконання. Приклад із Брагіною ще одне підтвердження того, як недовіра до однієї публічної особи підриває репутацію усієї системи, або ж як в цьому випадку, довіру до судової гілки влади. 

На перший погляд може здатись, що ці випадки поодинокі і не несуть загрози, проте наслідки для репутації завжди істотні. Можливо ще декілька років тому, суспільство залишило без уваги скандал через низький розголос, та не сьогодні. В соцмережах кожен потрапляє під мікроскоп користувачів, які за помилку готові викреслити бренд або діяча надовго, а то і назавжди зі свого життя. 

Формування інституту репутації в Україні набирає обертів. Сьогодні в руках користувачів соцмереж зосереджена практично необмежена влада. Публічним особам потрібно бути вкрай обережними аби не потрапити в список “скасованих”. Наразі недостатньо бути соціально відповідальним лише від імені бренду чи доносити важливі меседжі від імені установи. Важливо також слідкувати й за комунікаціями працівників, які наділені владою та мати розроблену політику комунікації аби попередити ризики. Кожен, хто виходить в публічне середовище має розуміти, що перш ніж щось сказати чи зробити – варто перевірити чи їхні дії не будуть образливими для певної групи людей. Сподіватись, що недоречна фраза чи поведінка уникнуть відповідальності – марно. 

На розвиток інституту репутації впливає також інститут доброчесної журналістики. Саме журналісти в цивілізованих країнах виступають амбасадорами інституту репутації і боряться за те, аби жоден державний орган не втручався у їх роботу та за право регулюватись самостійно. Досвід західних країн є чудовим прикладом, як журналістська спільнота, керуючись Кодексами етики та професійними стандартами самостійно виявляє проблеми репутації, надає їм розголосу, розв’язує та притягує винних до відповідальності. Вже сьогодні громадськість в Україні готова до позитивних змін, про що свідчать реакції та надання розголосу ситуацій, які неприйнятні у демократичному суспільстві. Очікуємо, що у повоєнній перебудові українське суспільство дотримуватиметься правильного вектору. 

Якщо раніше інститут репутації в Україні існував переважно в політичній сфері, наразі під удар потрапляє бізнес та державні установи. Провокативна поведінка працівників чи уповноважених осіб можуть нанести серйозної шкоди. Результатом кенселінгу може бути звільнення працівника, відмова від бренду, висловлення недовіри, але репутаційні втрати – найбільш болюче питання, якщо не мати створену антикризову стратегію реагування на подібні ситуації. Звісно, кожен має право на свободу слова, світогляду і віросповідання, захист честі, гідності і ділової репутації та й презумпцію невинуватості ніхто не скасовував. Професійні юристи зможуть побудувати надійну лінію захисту та відстояти честь клієнта. Проте репутаційні втрати високі і не співставні, коли на одних терезах лежить час, навіть якщо і не йдеться про повний крах бізнесу чи державного органу.   

Мінімізувати нанесення репутаційних ризиків можна завдяки запровадженню корпоративних кодексів ділової етики та регламентів з чітко визначеними етичними межами та нормами поведінки працівників у публічному просторі. Документи допоможуть дотримуватись єдиної корпоративної політики щодо уникнення гострих тем або некоректних висловлювань від працівників або дій, що можуть підірвати репутацію компанії. В разі невиконання правил політики чи їх порушення роботодавці матимуть можливість притягнути винних до відповідальності, вгамувати шторм обурення, не втратити вагу в публічному полі та не зруйнувати остаточно напрацьований роками образ та лояльність аудиторії.

Інститут репутації та культура кенселінгу в Україні ще не мають таких важелів впливу, як у західних країнах. Проте їх розвиток однозначно говорить про те, що українське суспільство готове до нового інструменту взаємодії з брендами та публічними особами і до середовища, яке буде більш толерантним. 

Photo by Daniel Mingook Kim on Unsplash