Мода

Як сучасне мистецтво говорить про складні теми: досвід резидентів проєкту Coming Out of Isolation 2.0

Marie Claire

29 Вересня, 2020

На цю тему поспілкувалися з Оксаною Саржевською-Кравченко, директоркою фонду «ІЗОЛЯЦІЯ».

Фото: Костянтин Гомон

На початку березня у просторі креативної спільноти IZONE п’ятеро резидентів та резиденток проєкту Coming Out of Isolation 2.0. розповідали про свої майбутні відеороботи, які стосуються різних аспектів життя ЛГБТ+- людей. Кожен з митців — Яна Бачинська, Євген Коршунов, Олена Сіятовська, AntiGonna (Оксана Андрєєва) та Віталій Гавура — були абсолютно вільними у виборі як історії, яку хотіли розповісти, так і ракурсу оповіді, формату та мистецьких прийомів. Вони отримали гранти та реалізацію своїх ідей і менторську підтримку. Загалом весь проєкт Coming Out of Isolation 2.0. відбувається за підтримки the Human Rights Fund Посольства Нідерландів в Україні.

Пандемія та карантин тимчасово пригальмували роботу над проєктами та обмежили творчі можливості митців, але нарешті усі п’ять фільмів відзняті, презентовані й починають свій шлях до глядачів. Вони, беззаперечно, матимуть довгостроковий влив на свою аудиторію і, ми сподіваємося, змінять чиюсь думку про ЛГБТ+-спільноту на більш лояльну та зможуть зруйнувати деякі стереотипи. Я пишаюся результатами, які ми отримали, і сподіваюся, що ці відеороботи зможуть знизити рівень хейту та ворожого ставлення до представників ЛГБТ-спільноти.

Читайте також: П’ЯТЬ МИСТЕЦЬКИХ ВІДЕОРОБІТ ПРО ЖИТТЯ ЛГБТ+ ЛЮДЕЙ

Мистецька резиденція Coming Out of Isolation 2.0. проходить вже вдруге у фонді «ІЗОЛЯЦІЯ».

Її мета — сприяти подоланню дискримінації, ксенофобії та упередженого ставлення до представників та представниць ЛГБТ+-спільноти в Україні.

Перша резиденція була сфокусована на виставкових мистецьких проєктах, цього ж року ми обрали формат відео, бо це дає змогу значно розширити аудиторію. Такий вибір виявився вдалим і в контексті карантину — жоден інший формат навряд чи був би таким результативним. Відеоформат дав змогу митцям завершити роботи та презентувати їх навіть в обмежених карантинних умовах. І зараз проєкт набиратиме обертів.

Зйомки фільму “Чачьо”

Вже незабаром ці п’ять короткометражок можна буде абсолютно безкоштовно переглянути на платформі Takflix. А стрічка Віталія Гавури «Чачьо» була відібрана для показу в рамках Одеського міжнародного кінофестивалю. Прогнозую, що й інші роботи згодом будуть відібрані на різні кінофестивалі. Це дасть змогу розповісти історії про життя та проблеми ЛГБТ-спільноти значно ширшій аудиторії.

Природно, що люди мають різні думки щодо нашої роботи з цією тематикою. Хтось вважає це потрібним і важливим, когось навпаки це обурює. Наші резиденти отримували неприємні коментарі та навіть погрози у соцмережах. Але є гарний результат, який зможе подивитися й потім відрефлексувати велика кількість глядачів.

Деякі фільми вийшли гранично експериментальними, деякі — розраховані на ширшу аудиторію, деякі можуть викликати неоднозначні емоції, сколихнути якісь власні переживання глядачів, не пов’язані з тематикою ЛГБТ+, але, безсумнівно, усі стрічки варті перегляду.

Зйомки фільму Євгена Коршунова “Головна фортеця Січі”

Чому я раджу їх дивитися не лише тим, хто цікавиться тематикою ЛГБТ+, а й тим, хто нею не цікавиться або взагалі не знає, що це таке, або досить вороже ставиться до подібних історій? Насамперед для того, щоб зрозуміти, що коїться в житті й в душі людей, котрі мають непорозуміння зі своїми батьками, зі своїми близькими через те, що не виправдовують очікувань родини та суспільства. Що робити, коли тобі нав’язують певну модель поведінки твої ж батьки й ти не маєш підтримки й не знаєш, куди йти? Як боротися зі стереотипами та ворожістю? Як це — йти проти традицій та усталеної суспільної думки? Це все – універсальні проблеми та досвіди, з якими стикаються не лише представники ЛГБТ-спільноти.

Скажу одразу, що реакція на ці відеороботи буде неоднозначною, вона залежатиме, зокрема, від готовності й відкритості глядача до таких тем. Деякі роботи можуть викликати бурю емоцій або загострити якісь внутрішні переживання глядачів. Це дуже сильні роботи, які говорять про універсальні досвіди, але через тематику ЛГБТ.

Фото: Михайло Глубокий

Чому особисто мені важливо бути в цьому проєкті? Я мама двох дівчат. Світ стрімко змінюється, і я не знаю, який шлях вони собі оберуть, коли будуть дорослими, який вибір зроблять, які рішення ухвалюватимуть. Мої діти виховуються у стандартній сім’ї, вони бачать досвід гетеросексуальних стосунків. Але це не виключає того, що вони, коли подорослішають, зроблять свій власний вибір, який може відрізнятися від вибору їхніх батьків. І я не хочу потім мати щонайменших сумнівів чи роздумів щодо того, чи приймати дитину і її вибір. Я хочу підтримувати її та поважати її право на щастя. І цей проєкт також дає мені ширше розуміння того, як може бути.

Я дуже пишаюся тим, що ми у цьому проєкті займаємося тематикою ЛГБТ+, тим, що нам вдалося зробити плідну колаборацію з організацією «КиївПрайд», яка є профільною у роботі з темою ЛГБТ-спільнот. Ми показали не лише собі, а й іншим культурним операторам, що можна ефективно співпрацювати з іншими — не культурними — організаціями у створенні цікавого і якісного культурного продукту, який сприятиме суспільним змінам.

Читайте також: «МОЄ ОТОЧЕННЯ ЦІНУЄ МЕНЕ ЗА ТЕ, ЯКА Я ЛЮДИНА ТА СПЕЦІАЛІСТ, А НЕ ЗА ТЕ, КОГО Я КОХАЮ» — КЛІПМЕЙКЕР ЮРА ДВІЖОН ПРО КАМІНГ-АУТ ТА ЛГБТ

Саме культурний продукт буде більш зрозумілим широкій аудиторії, ніж просто фахове обговорення теми ЛГБТ+. Ми хотіли не лише показати життя людей з цієї спільноти, а й продовжити суспільну дискусію про права людини в України. Важливо, що це не просто короткометражки, це — відеопроєкти, які цілком потрапляють під визначення сучасного мистецтва. Саме мовою сучасного мистецтва цьогорічні резиденти неупереджено та критично говорять про різні, зокрема і небінарні, гендерні ідентичності та про різні досвіди. І саме можливості сучасного мистецтва дають змогу відкрити та відчути цю тему на дуже різних рівнях, зокрема емоційному.

Колись я вважала, що сучасне мистецтво — не для мене, що для його розуміння потрібно мати певну підготовку, не обов’язково профільну освіту, але певний естетичний досвід і знання. Перше знайомство з ним може збентежити, здивувати чи налякати. Але переваги сучасного мистецтва якраз в тому, що глядачеві не обов’язково мати фахове підґрунтя, щоб насолоджуватися ним, щоб отримувати власні емоції, власний естетичний досвід, щоб завдяки йому переосмислювати якісь речі. Тому я вважаю тенденцію, коли сучасне мистецтво говорить про складні й важливі теми — дуже важливою. Бо роль культури та культурного продукту — зокрема і в тому, щоб бути інструментами позитивних змін.

Багато людей і культурних інституцій зараз створюють культурний продукт не лише з естетичною метою, а і як інструмент для того, щоб поліпшити щось у суспільстві. Я пишаюся тим, що митці та культурні інституції зараз активно беруться за складні теми. А для ІЗОЛЯЦІЇ – це те що вкладено до нашої місії.

Учасники та менторка. Зліва направо: Євген Коршунов, Antigona, Яна Бачинська, Олена Сіятовська, Віталій Гавура, Аліна Клейтман

Ще перший рік проєкту показав, що хоч це і нелегко, але ми можемо працювати з цією тематикою. Тоді великий суспільний резонанс викликала піднята нами тема ЛГБТ-людей серед військових. Ми були першими хто взагалі торкнувся цієї теми, ми зіткнулися з багатьма негативними коментарями, але й позитивних теж вистачало. Але важливо, що зараз люди вже відкрито говорять про це, що ця тема більше не є табу й не викликає настільки болісну реакцію, як кілька років тому.

З аудиторією, яка має упереджене ставлення, ми не можемо і не маємо працювати прямо й однозначно. Упереджені до ЛГБТ-спільноти люди не прийдуть на обговорення чи дискусію щодо цієї теми.

Наша основна аудиторія — це люди, які ще не зробили однозначний вибір. Це люди, які можуть стати лояльними, якщо подивляться хороший фільм, почують якісну дискусію тощо. І з кожним таким кроком — з нашим проєктом, з проєктами інших організацій, ми рухаємось уперед.

Читайте також: 6 МІФІВ ПРО ЛГБТ+, У ЯКІ НЕ ВАРТО ВІРИТИ

Це все відбувається поступово і часом непомітно. Хтось написав негативний пост про ЛГБТ+, до цього посту приєднаються люди, які також хочуть виразити свою негативну думку. Але вони будуть читати й інші думки, й інші коментарі під дописом, зокрема й тих, хто аргументовано озвучує іншу позицію. І через певний проміжок часу негативна думка поступово може змінитися. Не на позитивну, але на більш лояльну, більш толерантну, коли людина перестане хейтити або говорити образливі речі. І вже це буде дуже великим досягненням нашого і подібних проєктів.

Бо стереотипи можна зруйнувати лише так — заохочуючи людей дізнаватися більше, бачити й чути різні історії, переосмислювати свій і чужий досвіди. Бути відкритими до інших та до діалогу. І сучасне мистецтво може в цьому допомогти.