Номінантки премії кінокритиків «Кіноколо» про свої ролі та улюблене українське мистецтво

21 жовтня на відкритті кінофестивалю «Київський тиждень критики» традиційно відбудеться церемонія нагородження Національної премії кінокритиків «Кіноколо», що визначає досягнення українського кінематографу та діячів кіноіндустрії за останній рік від імені спільноти кінокритиків України. 

Спеціально для Marie Claire номінантки Премії у категорії «Найкраща акторка» розказали про свої ролі та улюблене українське мистецтво. 

Ірма Вітовська

за роль у фільмі «Між нами», реж. Соломія Томащук

Чому вас навчила ваша героїня? Та що ви «дали» їй?

Мабуть, моя героїня мене навчила тому, що не можна запускати ситуацію, не можна терпіти, аби терпіти. І як може обернутися все, якщо довго тримати в собі приниження, біль, образу та затоптану жіночу мрію і гідність. Я зіграла іншу історію, якої в мене в житті, слава Богу, немає, але мені цікаво було пройти шлях людей, для яких це досить поширене явище – це економічне, психологічне приниження, насилля в сім’ях. Я змогла прожити цю історію і побачити як все може обернутися і це такий месседж для суспільства, мені здається. 

Чого я її навчила? Мабуть, я дала їй право сили і вчинку!

Чому варто подивитися стрічку?

Ця стрічка говорить про те, що ніщо нікуди не пропадає, про те, як важливо не робити насильства над дітьми, над жінками, над чоловіками, над будь-ким. Як це, коли воно закапсулізовується, приховано ховається і тягнеться з дитинства, у одної героїні, або іншої це все потім вибухає і показує як небезпечно взагалі носити в собі подібний досвід. 

Який сучасний український фільм, виставу варто подивитися, або послухати альбом чи прочитати книгу, щоб закохатися раз і назавжди в сучасне українське мистецтво?

Дивитися потрібно все, читати теж. У нас достатньо літератури – читайте Андруховича, Жадана, Забужко, Горіха Зерня, Софію Андрухович, Прохаська, Марію Матіос…  я навіть боюсь когось пропустити, їх море, і це дуже якісна література. 

Що стосується візуального ряду – так само, дуже багато сучасних художників. Той самий Ройтбурд, який від нас пішов, на жаль. Вайсберг, Саман, Ярмоленко, Тітов… дуже багато. Ходіть в галереї, щось відкривайте для себе, закохуйтеся в мистецтво. Ну і, звичайно, в кого пробіли, то треба вивчити кінець XIX ст. – початок XX ст., і далі все XX ст., що стосується українського мистецтва, «Розстріляного Відродження», тому що, щоб зрозуміти сучасників, вам потрібно торкнутися тих, хто дав цей перший поштовх для початку нових течій, коли з’являлися нові новаторства, нові школи, імена, які в радянські часи були заборонені  – Курбас, всі авангардисти, весь Будинок Слова. 

Щодо кінематографії, то, мабуть, від Дзиги Вертова потрібно починати і все дивитися. Сьогодні українське кіно є різне, є справді провали, бо коли кінематограф знаходиться тривалий час в стагнації, то це дуже відбивається на можливостях, але ми вчимося дуже швидко. Особливо щодо авторських тем, вони у нас блискучі, ми перемагаємо, тому, щоб закохатися раз і назавжди, треба дивитися і не прив’язуватися до колективів чи зірок, йти за режисером і його концепцією рішень щодо того чи іншого твору. 

Марія Федорченко 

за роль у фільмі ​​«Стоп-Земля», реж. Катерина Горностай

Чому вас навчила ваша героїня? Та що ви «дали» їй?

Моя героїня затвердила для мене думку, що до знайомства з нею в мене вже виникала – думку, яка є центральною для нашого фільму. Про те, що, якщо не зробиш крок назустріч, не дізнаєшся, що на тому боці: треба приводити свої наміри в реальність, аби вони мали реальні наслідки – якщо, звісно, ти їх хочеш. З часу роботи над фільмом мені уже доводилось застосовувати принцип «if you don’t try you’ll never know» у тому ж контексті, що й героїня – тобто у випадку закоханості, невідомо – взаємної чи ні.

Я героїні дала, по-перше, тіло))) І деякі деталі з моєї біографії. Якось з Катею мала розмову про те, що Маша Черних задумувалась більш наївною і світлою, а через мене вийшла, як ми це називали, «лагідним хейтером», трохи саркастичною, але все ще відкритою до світу і такою, що спроможна на велику ніжність. 

Чому варто подивитися стрічку?

Я зрозуміла, що «Стоп-земля» – це унікальний досвід, ще на етапі зйомки. Але в одеській Музкомедії, в момент початку фінальних титрів на українській прем‘єрі, і по власним відчуттям, і по реакції залу побачила, що досвід цієї історії унікальний і для глядача. Я не можу вважатись об‘єктивною стосовно СЗ, та багато моїх знайомих переглянули стрічку. І всі мали дуже сильні емоції – дехто плакав. Здається, наш фільм може змусити пережити певний катарсис, тому подивитися точно варто – звісно, якщо ви таке любите. 

Який сучасний український фільм, виставу варто подивитися, або послухати альбом чи прочитати книгу, щоб закохатися раз і назавжди в сучасне українське мистецтво?

На початку цього року, здається, я подивилася фільм Антоніо Лукіча «Мої думки тихі», який заявив про себе дуже вдало і гучно. Потім подивилася ще два рази, вже на стримінгу. Я була вражена, бо нічого схожого в сучасному українському кіно на той момент взагалі не бачила й не знала (можливо, воно було). Тоді мені вперше захотілось, аби наше нове хороше кіно давало про себе знати не поодинокими сплесками, а хвилею, із часом – все більш стрімкою. Цього року це бажання мені видається трохи більш реалістичним, в першу чергу за рахунок національного короткого метру молодих українських режисерів. Думаю, так ця хвиля і почнеться – з потрапляння студентських робіт на фестивалі, з віри у наше покоління на етапі перших серйозних спроб.

Марина Кошкіна

за роль у фільмі «Із зав’язаними очима», реж. Тарас Дронь

Чому вас навчила ваша героїня? Та що ви «дали» їй?

Битися!)) (прим. ред. – головна героїня фільму – спортсменка)

Навчила ще більше цінувати життя і людей поруч. Моя Юля втратила дуже близьку людину. Він був для неї не просто хлопцем, а другом, партнером. Він – це сім‘я! А на останній зустрічі вони посварилися. Тоді вона не думала про те, що це може бути востаннє. 

Хочеться ще більше цікавих моментів, коли поруч моя сім‘я, друзі. А ще – приймати людей такими, які вони є та не намагатися змінити їх та їхні рішення навіть тоді, коли вони мені не до душі. Людина має право жити так, як хоче і не намагатися всім подобатися. Жити чесно з самою собою. 

Коли мій батько помер,то треба було носити чорну пов‘язку 40 днів, а я не хотіла цього робити, бо мені від цього ставало ще гірше. Біль була нестерпною. Деякі люди засуджували мене, але знаючи мого батька, я розуміла, що для нього це теж не було би важливим, бо він знає, наскільки мені його не вистачає..

Роль у фільмі допомогла мені прийняти це. Така у нас «терапевтична» професія.  

Дала!? Свій життєвий досвід втрати близької людини. Ночі, коли могла би спати у ліжечку після театральних репетицій та вистав, але було не до сну, бо знімали вночі!) Сили. Час. Любов…

Чому варто подивитися стрічку?

В нашому фільмі жіночі бої без правил, які виконані не спортсменами та без дублера. І от цим я дуже пишаюся, бо у нас вийшло зробити це професійно, що навіть спортсмени повірили, що все по-справжньому. Це найвища похвала. 

Це кіно про можливість та важливість жити навіть тоді, коли це неможливо. Про вибір, який ми робимо кожен день. Моя героїня хоче піти зі спорту, бо втомилась від постійного тиску  людей, які хочуть, щоб вона жила за певними правилами, але вона не може так. Готова кинути справу свого життя, щоб тільки від неї відчепилися! Вона вперше виграє свій власний бій, але програє фізично…

Варто йти, щоб відчути ці емоції і підтримати нас. Ми робили все чесно!

Який сучасний український фільм, виставу варто подивитися, або послухати альбом чи прочитати книгу, щоб закохатися раз і назавжди в сучасне українське мистецтво?

Мистецтво – це все таке особисте та різноманітне, що радити щось одне просто не можу! 

Наприклад, у театрі я прихильниця класики, але зробленої сучасно. Пораджу виставу «Лимерівна» за Панасом Мирним. Режисер Іван Уривський взяв досить невідому п‘єсу і зробив її, на мою думку, так сучасно та актуально, що вже два роки це аншлагова вистава, багато молоді передивляється її по кілька разів. Ще можу порадити виставу «Morituri te salutant» режисера Дмитра Богомазова.

У грудні відбудеться прем‘єра вистави «Безталанна» Івана Уривського. Це моя нова важлива робота, думаю, що в цю виставу люди будуть закохуватися!) У нас багато всього цікавого, щоб закохатися! Просто треба шукати, питати, хотіти закохуватися у мистецтво і все буде!) Ну і робити щось для мистецтва. Все, що залежить від тебе. От намагаюся всім серцем жити так. 

Читайте також: Про що мовчить жінка: Христина Бобкова, українська дизайнерка

Наталія Половинка

за роль у фільмі  «Мати Апостолів», реж. Заза Буадзе

Чому вас навчила ваша героїня? Та що ви «дали» їй?

Софія – це кожна мама, яка має сина. Кожна, яка благословила воювати, і кожна, яка не сподівалась війни і налякана, і кожна, яка чекає, і кожна, яка не дочекалась…

І водночас – це єдина жінка з Вінниці, яку я побачила на сєпарському відео. Це мама командира літака з тих відомих подій 2014-го року. І Вона дала мені достоїнство і тишу, щоб прийняти всіх матерів, кожну – як себе саму. 

І тоді я, як актриса, дозволила цій якості жити в образі, який створився. І ще я дала цьому образу всю свою віру на той момент…

Чому варто подивитися стрічку?

Бо те, з чим Ви вийдете – це серце живіше, ніж до того. От це точно. 

Який сучасний український фільм, виставу варто подивитися, або послухати альбом чи прочитати книгу, щоб закохатися раз і назавжди в сучасне українське мистецтво?

Послухати гру піаніста Йожефа Єрміня, піти на виставу будь-яку з Львівського Театрального Центру «Слово і голоС», подивитись виставку художника Петра Гуменюка, майстерні режисера Валерія Більченка, театральні роботи  режисера Сергія Ковалевича, послухати, як співає свої «Тихі пісні» Валентин Сільвестров, послухати музику Богдани Фроляк, читати  книги видавництва «Дух і літера»…

І подарунок вам від мене особисто – мій виступ на Bouquet Fest у Києві, послухайте на вечір, з келихом вина. 

Фото: Ігор Гайдай, Ігор Єфімов, Настя Король, Лілі Вітер