Про що жінка мовчить: Марічка Марчик, фронтвумен Balaklava Blues

На сьогодні Balaklava Blues найактивніший канадський гурт, який підтримує Україну у глобальних масштабах. Нещодавно гурт презентував відео SWALLOW/ЛАСТІВКА, який присвятили українським жінкам, які через війну змушені адаптовувати своє життя на чужині. Сьогодні солістка гурту Марічка Марчик – героїня рубрики “Про що жінка мовчить”.

Про що сьогодні не варто говорити вголос, а про що просто неможна мовчати?

Хмммм. Зазвичай я б сказала, що варто говорити вголос про все, що турбує, про все, що важливе. Цьому вчать з дитинства тут, у Канаді – не мовчати про наболіле, не тримати в собі образи, а ділитися, обговорювати, висловлювати. Це шлях до психічного здоров’я суспільства. Але я думаю про своє. Ситуативне. Якщо, наприклад в мене брат на передовій, коли він виходить на зв’язок раз на декілька днів – таки варто мовчати про те, як ми щодня боязко чекаємо на звістку, як я плачу на концертах, присвячуючи йому пісні, як накривають панічні атаки. Про ці свої переживання та страхи варто мовчати. 

Зворотньо – як гастролюючи світом артисти, як публічні люди, варто на весь світ невтомно та щоденно розказувати людям про нагальні потреби України, невтомно дякувати за підтримку та спрямовувати шляхи допомоги Україні та українцям. Чим ми активно займаємося з початку нашої зустрічі з моїм чоловіком на Майдані під час революції 2014 року по сьогодення.

Коли та із ким останнім часом вам було приємно помовчати?

Добре, коли близька тобі людина, є твоїм найближчим другом, який розуміє та відчуває моменти, коли слова зайві і просто приємно разом триматися за руку і мовчати. Дуже ціную цю особливу якість в людях. Зазвичай то вміють тварини. І дуже добре відчувають час для мовчання. Я взагалі не дуже вербальна людина. Близький мені світ – споглядальний та тактильний. Востаннє ми з моїм чоловіком сиділи біля океану у канадському портовому місті Галіфакс, мовчали. Вдивлялися на сході сонця у далину за океанські обрії, у мережу маяків, які передавали своє світло – і уявляли як це світло мережкою ліхтариків  долинає через Атлантику до мого брата, в його бліндаж під Ізюмом. І несе йому мою любов та світло.

Коли ви в останнє себе хвалили, а за що сварили?

Мене навчила Канада себе хвалити. І визнавати свої особливості та таланти. Коли я приїхала сюди 7 років тому, я навіть не наважувалася називати себе співачкою. Бо я ж не маю професійної вокальної освіти . Але пізніше зрозуміла, що можна бути співачкою і без професійної освіти. Якось, тогоріч, раптово прийшло дивне усвідомлення, що на всьому Північно-Американському континенті не існує другої такої людини, яка може настільки повноцінно та достименно репрезентувати традиційний український спів. І  це не моя заслуга. Це просто збіг обставин, але і величезна відповідальність перед Україною. Тому я мушу бути найкращою. Мушу багато працювати. А взагалі варто просто хвалити себе навіть за дрібні перемоги та виконані щоденні маленькі справи. А ще є хороша практика щовечора перед тим, як заснути, хвалити себе за те, що зроблено протягом дня. Або навіть записувати, що зроблено. А сварила я себе за те, що інколи не можу стримувати емоції. За минуле, де я мало часу приділяла своїм дітям. За те, що забуваю спитати всіх своїх близьких друзів, як вони. Але все це я можу змінити. Над тим і працюю. 

Назвіть найкрасивішу річ і чому ви її такою вважаєте?

Наш світ дуже красивий. Щодня дивуюся ним. Нема нічого красивішого за небо та землю. Милуюся та надихаюся цим весь час. В найскладніші часи лікуюся спогляданням природи, особливо неба та води. Це мене надихає, відновлює, живить та наповнює. Саме тому найкрасивішою для мене є народна пісня. Бо вона є створінням землі. В ній є сила, живильна енергія та глибочезна мудрість. Коли я виходжу на будь-яку сцену у світі,  завжди намагаюся відчути землю і зв’язок з моєю землею, з Україною. Тоді тіло та голос є чистим провідником цієї сили та краси. 

Яким талантом вам би дуже хотілося володіти?

Я би хотіла навчитися літати. В своєму тілі. Не уві снах. Хочу відчувати вітер у крилах. Напевно народжуся пташкою у наступному житті. А у цьому житті я вже навчилася всьому, чому б хотіла – співу, магії, та мистецтву бути жінкою та мамою. Тепер лишилося вдосконалювати вміння та зростати. Шкода, що життя не безкінечне. 

Якби ви могли залишити тільки один спогад, щоб це було?

Не зовсім зрозуміла питання. Залишити по собі після відходу в інші світи? Чи який мій найголовніший спогад життя? Якщо по собі – я хотіла б аби мене запам’ятали людиною, яка створила унікальний цифровий архів народних пісень – folk-ukraine.comДуже хочу, аби всі наступні покоління активно ним користувалися. А ще як людину, яка присвятила життя Україні і її уласвленню в світі чере народну пісню. І що ми це зробили разом з моїм чоловіком. Бо в нас є потужна сила, яка подвоює всі наші дії. А якщо питання про мій головний спогад життя? На момент сьогодення? Як ми з тоді ще майбутнім моїм чоловіком Марком та братом Максом зимою 2014 року стояли на даху будинку на Михайлівський вулиці у Києві, лунали дзвони Михайлівської дзвіниці, палав та димився Майдан і моя рідна консерваторія, і ми зверху споглядали на своє місто. Було чітке, дзвінке відчуття, що це був момент, коли вирішилися наші долі і долі цієї країни. 

Що личить сучасним чоловікам, а що не прикрашає сучасних жінок?

Мені здається розділяти суспільство на два гендери не варто. Тому і відповісти на питання складно. Я можу сказати, що личить усім людям на планеті – бути Людяними. Здатність співчувати, розділяти радощі та смуток може зрушити гори. А в часи війни є шанс проявити свою людяність якнайглибше і змінити хід історії та виростити на засадах людяності  нове покоління. Так само нікого не прикрашає зневага, байдужість та невиправдана агресія. Але я свято вірю і знаю, що існує священна лють, яка не лише виправдана, але несе в собі не руйнівну, а рушійну силу. 

Якби вам довелося себе порівняти із алкогольним напоєм чи коктейлем. Ви який?

Я є чистий шот віскі. Нерозбавлений. Ти його любиш, або ні. Але якщо так – він і зігріє і розрадить і подарує розслаблення та сильні відчуття водночас. Його можна смакувати або випити залпом. Він відкривається оберемком смаків та післясмаків. Це світ пізнання та мудрості.

До якої поради мами ви не дослухалися, і наразі жалкуєте про це?

Не “заводити” багато дітей. Маю четверо і дуже щалива. Не жалкую ані разу. А от кількість одружень при цьому можна було б і зменшити разів так вчетверо. (Усміхається.) В ідеалі. Але, можливо, тоді б не було б у світі  четверо таких різних і таких прекрасних дітей. Тому, напевно, на це була воля Божа.

Зовнішність якого визнаного красеня завжди здавалася вам перебільшеною? І, навпаки, хто з чоловіків із невиразною зовнішністю видається вам дуже привабливим?

Мені здається, що не існує стандартної краси. Вірніше, для мене не існує. Бо хто її створює? Голівуд? Мода на певний типаж зовнішньості? Бо краса зовнішня невід’ємна від краси внутрішнього світу. Плюс існує цілий світ флюїдів, які працюють і впливають зневажаючи будь-які стандарти. Також в кожного є свої внутрішні “параметри” зовнішньої краси. Мені в мого чоловіка, наприклад, сподобався спершу ніс (тільки не смійтеся). А пізніше я вже звернула увагу і на все інше, не менш прекрасне. Але пам’ятаю, що чомусь саме ніс мені здавався тоді надзвичайно прекрасним. (Усміхається.) Ніколи не “вмирала” за красою загальновизнаних красавчиків. Але завжди обеззброююся щирою широкою посмішкою. Якщо людина щиро посміхається – це найкрасивіше, що може бути в людини.

Чим пахне щастя?

Щастя пахне димом. Бо щастя просто так не приходе. Його треба здобути. Це запах боротьби за свободу та справедливість. Це запах тепла і любові, запах живильної сили. Для мене це запах мого кохання. Бо саме на барикадах з горящими шинами почалися наші відносини. Так пахнув Майдан. Так пахне тепер війна за нашу свободу, яку ми неодмінно виборемо.

Читайте також: ЧОЛОВІК ГОВОРИТЬ: ЄВГЕН ГОРДЄЄВ, ФРОНТМЕН KURS VALÜT