Small Talk: письменник Любко Дереш про проєкт «Сковорода. Квіти екстазу»

Кінокомпанія Premier-Media Films презентує масштабний проєкт «Сковорода. Квіти екстазу», присвячений розкриттю малодосліджених сторінок біографії українського філософа Григорія Сковороди. Автором сценарію проєкту виступив сучасний український письменник Любко Дереш. Більше про проєкт та власне дослідження постаті Григорія Сковороди він розповів в інтерв’ю Marie Claire.

В процесі роботи над проєктом, чи змінилось та як саме ваше уявлення про постать Григорія Сковороди?

Завдяки вивченню робіт Леоніда Ушкалова, Дмитра Чижевського і нашого сучасника, молодого дослідника Костянтина Родигіна, я зміг глибше розвідати для себе візіонерську сторону Сковороди і побачити, яким чином його духовний, візіонерський досвід є джерелом його сили — сили, яка допомагала Сковороді проявляти найкращі риси в самому собі та в усіх, з ким він близько перетинався.

Важливим переосмисленням образу Сковороди для мене стали лекції харківського філософа Олександра Філоненка, який говорить про Сковороду як про тьютора для дорослих — наставника для дієвців, які можуть впливати на великі соціальні процеси і глибоко змінювати суспільство та країну. Саме такий Сковорода нам потрібен сьогодні, в час війни, коли потрібно перебудовувати чи створювати нові соціальні інституції. Філософія Сковороди — не порожнє мудрування, а практичні підказки до того, як поєднати в самому собі серце і розум. Це мудрість людини, котра знає, як збудувати більш стійке та більш відкрите суспільство. Доказ цьому — ті міцні дружні звʼязки, які збудував за життя сам Сковорода.

Який з раніше невідомих фактів, на вашу думку, здивує майбутніх глядачів фільму?

Я гадаю, що у фільмі глядач стикнеться з великою кількістю нової інформації. Тут можна говорити як про факти, так і про інтерпретації постаті Сковороди. Що стосується фактів, то один з наших експертів, історик Михайло Назаренко, зауважує, що ми досі не можемо однозначно стверджувати, чи знаємо достеменно рік народження Сковороди, і можливо, його трьохсотліття нам ще тільки доведеться відсвяткувати за кілька років. Теж із цікавих відкриттів — у Сковороди був молодший брат Василь, котрий отримував освіту у Вроцлаві, а сама родина Сковороди була цілком заможною.

Що ж стосується інтерпретацій, то дуже цікавим є погляд Олександра Філоненка на Сковороду як на метамодерного автора, котрий поєднує іронію і сердечну щирість, критичність і людяність у дуже сучасний спосіб.

Та й загалом базовий замисел фільму — порівняння етапів життя Сковороди зі стадіями алхімічного діяння, котрі у трактуванні Карла Юнга, є символами становлення особистості, — думаю, викличе цікавість в аудиторії.

Ви дуже уважно ставитесь до деталей, чи залишились для вас загадки в постаті Григорія Сковороди?

Сковорода, думаю, назавжди залишиться для нас невпійманим і непізнаним. Які б документи не віднаходили ще наші дослідники, в його біографії завжди залишатиметься безліч таємниць, як чисто хронологічного характеру, так і таємниць його помислів. І, чесно кажучи, таємниці серця Сковороди мені значно цікавіші, бо, якщо вірити описам, зафіксованим його учнем Михайлом Ковалинським, Сковорода у 1770-му році, в Охтирському монастирі здобув глибокий містичний досвід, досвід теозису, або боговидіння. І це, мені здається, найбільша таємниця, до якої може доторкнутися людина. Судячи з натяків, залишених Сковородою у своїх творах, цей досвід був, до того ж, не єдиний.

За яким принципом ви підбирали експертів для фільму?

Ми старалися висвітлити головний момент життя Сковороди — його внутрішній досвід. Тому нас цікавили спеціалісти, котрі так чи інакше схиляються до думки, що саме внутрішнє життя Сковороди сформувало його як особистість. Одним із ключових спікерів нашого фільму був нині покійний уже Ігор Анатолійович Козловський, відомий релігієзнавець і вʼязень сумління, котрий провів 700 днів у вʼязниці «ДНР». Упродовж багатьох років Ігор Анатолійович займався йогою, глибоко вивчав містичний досвід різних традицій світу. Говорячи про одкровення Сковороди, Ігор Анатолійович зауважував схожість охтирського видіння Сковороди з тантричним, йогічним чи даоським досвідом проходження «внутрішнього вогню». Саме після такого глибинного досвіду містик докорінно змінювався як особистість. Ми знаємо також, що саме після цього досвіду, після 1770-го року, Сковорода пише переважну більшість своїх творів і переписує ті, що вже були.

Ірина Семків, практикуюча юнгіанська психоаналітикиня і викладачка Українського католицького університету, допомогла нам краще розібратися в трьох глибоких психологічних трансформаціях Сковороди, кожна з яких у біографії Григорі Савича була повʼязана з окремим внутрішнім досвідом: це символічне сновидіння у селі Каврай, котре він побачив у віці 36 років, підштовхнуло Сковороду обрати той стиль життя, завдяки якому він став відомим; це видіння чуми у Києві за кілька днів до початку моровиці, а також — видіння «внутрішнього вогню» у охтирському монастирі. У свою чергу, духовний досвід Сковороди прокоментував також отець Олег Кіндій, спеціаліст у галузі історії церкви.

Філософ Тарас Лютий дуже допоміг структурувати нашу історію, письменник Володимир Єшкілєв, автор пригодницького роману про поїздку Сковороди у Італію, розповів про можливі звʼязки Сковороди з європейськими таємними товариствами, а літературознавиця Олена Пелешенко вказала на особливості творчості Сковороди, які глибоко поєднують його з європейською літературною традицією. Один із унікальних експертів нашого фільму — Костянтин Родигін, співавтор книги «Алхімія Григорія Сковороди». Михайло і Костянтин Родигіни — це батько і син, обидва — науковці (один хімік, інший — філософ), що виїхали після 2014-го року з Донецька на центральну Україну. Упродовж багатьох років вони разом досліджують звʼязки поміж творчістю Григорія Савича, алхімією і містичними вченнями тогочасної Європи. Паралелі, на які вказують ці дослідники, однозначно свідчать про те, що Сковорода був добре знайомий з тогочасними алхімічними трактатами, але цінував у цьому вченні не лабораторні пошуки, а філософію — духовну алхімію, метою котрої є самопізнання, віднаходження «каменю мудреців» у самому собі.

Ігор Козловський, Олександра Філоненка, Любко Дереш

Як думаєте, чому розмова про алхімію сьогодні може зацікавити глядача? Чи є вона зараз актуальною?

Гадаю, алхімія цікава сучасному глядачеві в першу чергу своєю метафоричністю. Головний меседж нашого фільму — «філософский камінь» потрібно шукати в собі. Зараз Україна проходить через період колосальної турбулентності та невизначеності. Для того, щоб ми змогли вистояти у цій війні, ми повинні дедалі глибше зазирати в себе. Стійкість Сковороди, його відвага, мудрість йдуть саме звідти. Розмова про алхімію — це такий поетичний спосіб нагадати нам, українцям, про силу трансформації. Ірина Семків порівнює 24 лютого 2022-го року з першою алхімічною стадією «Великого роблення», створення філософського каменю, — «ніґредо», або «роботою в чорному». Алхімік на цьому етапі піддавав гниттю і нагріванню різні речовини. В юнгіанському психоаналізі — це стадія смерті, коли старі частини нашого «я» помирають для того, щоб звільнити місце для чогось нового. З початком повномасштабної війни відбулося своєрідне проколювання пухиря із гноєм, котрий наривав дуже давно. Тепер цей гній впереміш із кровʼю виходить з нас, це боляче, але й несе очищення від старого.

Друга стадія алхімічного процесу, «альбедо», «робота в білому» — це очищення від всього, що зігнило, відбілення. Це та стадія, яку ми, очевидно, будемо проходити після перемоги — стадія осмислення минулого досвіду.

І третя, завершальна стадія, стадія «рубедо» і стадія отримання «філософського каменю» — це «робота в червоному», або наповнення тіла новою кровʼю, новим життям, народження оновленої України і оновленого суспільства. Думаю, нам, прямим учасникам великих історичних перетворень, які зараз відбуваються з Україною та світом, важливо розуміти логіку цих трансформацій і допомагати одне одному та суспільству в цілому долати їх.

Ви читаєте автобіографії? Чия заставила вас довго розмірковувати після прочитаного? 

Я вже згадував про Ігора Анатолійовича Козловського. Я думаю, що це постать, чий вплив ми ще тільки маємо осягнути, і за своєю величиною Ігора Анатолійовича можна співставити зі Сковородою. Його життя, включно з його інтересом до містицизму, до йоги і духовних традицій, а також до всього, що повʼязано з внутрішнім життям людини, для мене дуже цікаве. Досвід Ігора Козловського у полоні «ДНР» теж мене глибоко вразив своєю духовною силою. Можливо, хтось із його учнів чи друзів колись напише книгу про його життя. На цю книгу я б чекав.

Якщо обирати саундтрек до життєпису Сковороди з рок-балад, яка була б найдоречнішою?

Я б обрав “Thick As a Brick” від Jethro Tull. Цей альбом радісний, пасторальний, іронічний і мудрий.

Читайте також: «НАШ ФІЛЬМ ПРО ЄВРОПЕЙСЬКЕ МИНУЛЕ ДОНБАСУ, АЛЕ МИ МАЄМО ЗРОБИТИ ВСЕ, ЩОБ У ДОНБАСА БУЛО ЄВРОПЕЙСЬКЕ МАЙБУТНЄ»: ПРОДЮСЕРКА АННА ПАЛЕНЧУК ПРО ФІЛЬМ «ЄВРОДОНБАС» 

Повʼязані теми:

Невеличка розмоваГригорій СковородаЛюбко Дерешнове українське кіно

Татаренко Ірина

Всі статті автора

Поділись: