Мода
Тема травневого номера. Як допомогти жінкам, які пережили сексуальне насилля.
Поділись:
Зґвалтування - ганебна зброя російських окупантів. Цинічність та ницість російських солдат не знає меж. Серед постраждалих від сексуального насилля жінки та дівчата, діти та люди поважного віку, чоловіки. Випадки зґвалтування окупантами вже почали розслідувати українські правоохоронні органи. На прохання Marie Claire Ukraine Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова, директорка департаменту Національних гарячих ліній та соціальної допомоги «Ла Страда-Україна» Альона Кривуляк, гінекологині Наталія Лелюх та Світлана Лежненко, психологиня Наталія Пашко дали інтерв'ю в якому ми з'ясовували як допомогти жінкам, які пережили сесуальне насилля.
Автор обкладинки: Тарас Гайда @haidataras, дизайн обкладинки: Ліза Приходько @lihoye
Людмила Денісова, Уповноважена Верховної Ради України з прав людини
російську федерацію звинувачують у порушеннях правил ведення війни. Що мається на увазі?
Міжнародне гуманітарне право (право війни, право збройних конфліктів) – це сукупність міжнародно-правових норм і принципів, які регулюють захист жертв війни, а також обмежують методи і засоби ведення війни. Російські воєнні порушують ці норми. Вони переодягаються у форму українських військовослужбовців, а потім нападають на наших прикордонників та вбивають їх. Використовують неконвекційну зброю. Влаштовують тортури для військових полонених. Катують та ґвалтують мирних жителів. Ми фіксуємо всі ці випадки. На сьогодні дії росії проти українського населення є геноцидом, тобто умисним знищенням нації. Окупанти вбивають та викрадають дітей. В тому числі сиріт і позбавлених батьківської опіки. На сьогодні вони вивезли понад 2 тисячі таких дітей до росії. Разом з дорослими було вивезено понад 192 тисячі дітей. Російські солдати ґвалтують українських жінок. Роблять це зі звірячою жорстокістю. Щоб в майбутньому жінка не захотіла народжувати, або не могла фізично цього зробити через отримані травми.
Ми щодня фіксуємо такі злочини. Двічі на день формуємо інформацію щодо гуманітарної ситуації у нас в державі, та надсилаємо її всім причетним до цього органам.
Оприлюднення Бучанської різанини вплинула на поводження російських окупантів?
Думаю, що в нас буде ще страшніша картина після звільнення Маріуполя, Мелітополя та інших міст, які зараз окуповані російськими військами. Після звільнення міст Київської області до нас почали надходити запити про допомогу. Жителі змогли спокійно вийти з підвалів. Люди повідомляли, що стали жертвами сексуального насильства з боку загарбників.
Зараз збільшується кількість повідомлень, що рашисти прибирають докази своїх злочинів. Вони знищують тіла вбитих ними українців. Змушують вцілілих мешканців Маріуполя працювати за їжу – діставати з під руїн розбомблених будинків тіла загиблих. А потім спалюють тіла у мобільних крематоріях. Зараз в Маріуполі працюють 13 мобільних крематоріїв. Більше того, російські військові спочатку викопували могили на кілька сотень метрів для загиблих, тепер також розбирають їх та знищують докази своїх злочинів.
Чи буде притягнуто до відповідальності військових, які чинили злочини в Україні?
Українські правоохоронці опрацьовують кожний зафіксований злочин. Вони встановлюють яка військова частина стояла в населеному пункті, хто в цій частині був командиром, тобто віддавав накази та поіменно особистість кожного солдата. До них долучаються працівники судово-медичної експертизи, які на основі зібраних матеріалів встановлюють особи ґвалтівників. Це дуже кропітка та складна робота фізично та психологічно. Бо, по-перше, потрібно щоб жертва захотіла ці свідчення давати. Так, дехто з постраждалих жінок дав свідчення. Вже зареєстровано 10 кримінальних справ. Але це дуже не просто. Постраждалим жінкам потрібно про це розповідати, тобто психологічно знову переживати зґвалтування. Вони не називають свої імена та прізвища. Вони вижили – це головне, але знаходяться в такому пригніченому стані, не хочуть жити після того, що зробили з ними та їхніми близькими російські окупанти.
Зґвалтування – це масова зброя російських солдат. Вони ґвалтують дівчат, жінок, чоловіків, дітей, літніх людей.
Можна говорити, що ґвалтування – прикмета поводження з цивільним населенням російських солдат?
Так. Зґвалтування – це масова зброя російських солдат. Вони ґвалтують дівчат, жінок, чоловіків, дітей, літніх людей. Зі слів постраждалих сексуальні насильства вчиняють молоді російські військові – 20-25 років. Це чутно з їхньої розмови, з манери поводження. Обличчя зазвичай повністю затягнуте маскою.
Роблять це цинічно та жорстоко. Вчиняють групові зґвалтування, зроблені публічно. Коли двоє солдат одночасно ґвалтують дівчину, а третій тримає наступну жертву і це все на очах рідних або дітей.
У нас є зафіксований випадок, коли 11-річного хлопчика ґвалтували 10 годин на очах його матері, яку прив’язали до стільця й примовляли: «Щоб обов’язково потім розказала всім, що так буде з кожним!»… В іншому випадку ґвалтували на очах 17-річної дівчину спочатку її мати, потім 15-річну сестру. Дівчині сказали: «Ти страшна, ми не будемо тебе ґвалтувати, але ти розповіси про це всім». Мати та молодша сестра померли від отриманих травм, дівчина ще чотири доби просиділа в підвалі, поки наші військові не увійшли в Ірпінь… Російські солдати ґвалтували 16-річну вагітну дівчину на очах її 88-річної бабусі, а потім ґвалтували бабусю… Це хворі люди.
Ціла армія хворих людей?
Вслухайтесь у сам посил, який путін виголосив 23-го лютого: «денацифікація». Тобто прагнення позбутися, знищити націю. Неприховане та виголошене на цілий світ. І підтримане відповідними діями. Російські військові використовують неконвекційну зброю – скидають тисячі кілограмів тротилу на житлові будинки. Тоді як в цивілізованому світі їх застосування можливе лише на будівництві при знищенні фортифікаційних споруд. Використовують фосфорні та касетні бомби, противопіхотні міни… Вони хочуть знищити все, що в нас є.
Ви ж чули телефонні розмови окупантів, перехоплені українською розвідкою. Російські солдати дивуються, вони не очікували, що Україна – це практично Європа. Що у нас є асфальт та каналізація в домі навіть в маленьких селищах. Тому вони все руйнують, нещадно мародерствують.
Як живуть росіяни, так і воюють. Мародерство в росії не карається кримінальним кодексом, а домашнє насильство не є злочином. Вони не розуміють, що таке права людини, що таке верховенство права, що таке мораль. Про що можна вести мову, коли дружина російського військового говорить чоловікові: «Іди ґвалтуй українських дівчат, тільки використовуй засоби контрацепції»… Ну що це означає?
Автор ілюстрації: Тарас Гайда @haidataras
Як допомогти жінкам, які пережили насилля?
Перш за все, вони потребують уваги, терпіння та підтримки від близьких. І ті хто поруч із ними також потребують підтримки.
Зараз ми надаємо безкоштовну психологічну допомогу. Цілодобово працює «гаряча лінія». Ми отримали вже понад 32 тисячі дзвінків. Тобто в середньому в день до нас звертається близько 600 громадян. Це жертви зґвалтувань та люди, які їх оточують. Зазвичай вони потерпають через синдром того, хто вижив. Багато хто відчуває дискомфорт, неспокій та навіть зневагу до себе за те, що не зміг завадити насиллю, уберегти від ґвалтівника дитину.
Особливу увагу та підтримку надаємо жінкам, які завагітніли в результаті зґвалтувань військовими. Їх дуже багато серед підлітків. Якщо вони вирішили позбавитися цієї дитини – ми надаємо інформацію про такі можливості. Це дуже складне питання. Оскільки знаходиться одночасно в психологічній та етично-моральній площині.
Як живуть росіяни, так і воюють. Мародерство в росії не карається кримінальним кодексом, а домашнє насильство не є злочином. Вони не розуміють, що таке права людини, що таке верховенство права, що таке мораль.
Ви маєте на увазі широке обговорення у мережах випадок, коли батьки 14-річної дівчинки, яка завагітніла через зґвалтування російськими солдатами, вирішили залишити дитину?
Рішення було прийняте в результаті висновка лікарів, що аборт в такому віці може погано відобразитися на репродуктивному здоров’ї дівчини. І це їх право – піклуватися про свою дитину та її майбутнє.
Мене обурюють такі «диванні дискусії». Люди, які беруть в них участь краще б скерували свої сили на щось більш корисне, й хоча б на мить замислилися, що пережила ця дівчинка та сотні українських жінок, постраждалих через сексуальне насилля.
Які нові проблеми постануть перед українським суспільством?
Ми надаємо психологічно допомогу жінкам та дівчатам, які вирішили залишити дитину від ґвалтівника. Важко уявити як жінці жити з усвідомленням того, що у неї дитина від людини, яка її жорстоко зґвалтувала.
У нас був випадок коли 30-річна жінка, яка вирішила зробити аборт, поїхала за кордон. Вони прагнула залишитись інкогніто та попередити зайві розмови. Жінка поїхала до Польщі, там аборти заборонено. Вона звернулась до нас по підтримку. Ми робили все можливе, щоб в іншій державі їй допомогли.
Зараз важливо, щоб ПАРЕ була прийнята важлива резолюція, що поміж іншим передбачає право жінки (яка стала жертвою зґвалтування під час війни в Україні) зробити аборт, незважаючи на національне законодавство країни.
Після війни ми стикнемося з тим, що у нас буде багато дівчат-підлітків, які народять дітей і залишать їх. Не всі ризикують робити аборт. Ми маємо про це говорити вже сьогодні.
Після війни ми стикнемося з тим, що у нас буде багато дівчат-підлітків, які народять дітей і залишать їх.
Є думка, що звірства, які вчиняє російська армію по відношенню до мирного населення є наслідками того, що радянські військові, які ґвалтували європейок під час Другої світової війни свого часу не понесли покарання?
Повністю згодна. Радянських злочинців не було покарано свого часу. З російською злочинною владою дуже довго загравали європейські політики в наші дні. Війна з росією почалась в лютому 2014-го року. 24-го лютого цього року відбулося повномасштабне вторгнення. Якби 8 років назад російську федерацію було покарано за їхні злочини, то у 2022-му році не відбулося б повномасштабне вторгнення. ЄС та весь світ 8 років висловлював лише «глибоке занепокоєння та співчуття». Ця безпечність світу обернулася безкарністю для росіян… уявною безкарністю. Я спілкувалася з російськими військовими полоненими, вони дійсно вірили, що ми їх тут чекаємо-недочекаємося, марили, що будуть тут влаштовувати паради. Це наслідки потужної пропаганди в росії.
Тому сьогодні так важливо розповідати на весь світ про злочини, які вчиняють російські військові проти українців, загалом, проти людяності. Україна має залишатися на перших шпальтах. Війна не повинна перетворюватися на звичну річ.
Контакти безкоштовної психологічної допомоги: +38 (066) 037 97 08
Лариса Денисенко, письменниця та громадська активістка, одна з авторок мануалу щодо того, як писати про сексуальне насильство під час війни
Автор фото: Olga Zakrevska, @zakrevska
Ларисо, ви наполягаєте, що наразі ми маємо справу не з війною, а геноцидом. В той же час не всі світові лідери погоджуються визнавати дії росії по відношенню до України як «геноцид». Як ця градація відбувається у світовій практиці?
Питання геноциду навіть як правнича категорія, а не політична, непросте. Голодомор також далеко не усіма державами визнаний як геноцид українства, хоча якщо йти логікою правника, котрий створював і сутнісно розвивав цей термін, Рафала Лемкіна, голодомор відповідає ознакам геноциду.
Якщо повернутися до сучасності, то про які ознаки ми можемо говорити? Насильницька депортація дорослих і дітей на територію РФ і тимчасово окуповані території. Насильницька русифікація дітей, це взагалі частина психологічного терору, на мій погляд, згвалтування ідентичності. І ця злочинна дія з огляду на історичну ретроспективу викликає ретравматизацію, особливо у мешканців та мешканок західної частини країни.
Руйнація цивільної інфраструктури, житлового фонду, дитячих садочків, шкіл, пологових будинків, розстріли евакуаційних маршрутів, зрив евакуації, що є воєнними злочинами. Військова загроза життю дітей і жінок, що змушує людей полишати свою малу і велику Батьківщину. Нищення культури і освіти, зокрема, ракетні враження музеїв, спалювання підручників та української літератури. Продовольчий терор: від викрадення зернових та соняху, руйнації садів, винищення лози до створення умов штучного голоду – недопущення на тимчасово окуповані території гуманітарних вантажів з України. А це – з огляду на анамнез країни, на Голодомор, також викликає жахливу ретравматизацію. Інформаційний терор, власне, те, що говорить російське керівництво, те, що відтворює ворожа пропаганда, є також пазлом геноциду. Зрештою, сексуальне насильство – як норма поведінки російської армії, є методом залякування, катуванням.
Чи можна притягнути до відповідальності ґвалтівника під час війни? Чи має цей злочин часові обмеження?
Сексуальне насильство під час війни є воєнним злочином, що не має терміну давності. Завдяки роботі Спеціального Трибуналу по Югославії сексуальне насильство було визнане воєнним злочином, Трибунал по Руанді визнав сексуальне насильство як акт геноциду. Притягнути до відповідальності злочинця непросто, але можливо, безпосередньо насильника допомагають віднайти, зокрема, і діджітальні технології, злочин може бути скоєним на території, що була звільнена українськими військовими, а підозрюваного можна, наприклад, захопити в полон під час воєнних дій на іншій території. Але, головним для міжнародного кримінального правосуддя є процес і покарання тих, хто віддавав накази, російське командування.
Питання геноциду навіть як правнича категорія, а не політична, непросте. Голодомор також далеко не усіма державами визнаний як геноцид українства, хоча якщо йти логікою правника, котрий створював і сутнісно розвивав цей термін, Рафала Лемкіна, голодомор відповідає ознакам геноциду.
Як діє правовий механізм у відношенні до постраждалих? Є перелік документів, який потрібно надати, зібрати? До кого звертатися по правову допомогу?
Я хочу звернути увагу на пам’ятку для уцілілих після сексуального насильства, з нею можна ознайомитися тут. Важливо пам’ятати, що найголовніше – почуватися у безпеці. Тобто людина має право віддихатися, втекти, дістатися місця безпеки і відчути цю точку опори. Переконатися, що є тепло, їжа, вода, свої люди поряд.
Є анонімні гарячі лінії, куди можна зателефонувати, розповісти свою історію, отримати перші психологічні та правові консультації.
Я раджу пройти за можливості медичний огляд, просто щоб переконатися: з моїм тілом все добре, а якщо не добре – допоможуть. Навіть якщо ви зараз не готові звернутися до поліції та повідомити про те, що сталося, візьміть медичний висновок щодо вашого стану: від гінеколога, травматолога, педіатра, хто б вас не оглядав. Хай ці медичні свідчення будуть у вас.
Якщо ви відчуваєте, що вам потрібно зафіксувати те, що з вами сталося, можете спочатку поговорити сама з собою, записати свій голос на диктофон, і потім перенести цей запис в місце більшої безпеки.
Якщо є можливість зберегти одяг, в якому це сталося, можете просто зняти його з себе, загорнути в темний пакет, щоб не бачити і не згадувати, але не прати і не викидати його, бо одяг може бути гарним свідком.
За телефоном +380681455590, він є й вайбері, можна отримати правову консультацію у жінок-правниць, вас вислухають і підкажуть, як можна діяти, можна звернутися і за номером 102 – до поліції, але я раджу спочатку поговорити з правницями, ви тоді не відчуватимете, що залишилися сама, відчуєте, що є жінка, яка професійно може допомогти вам.
Якщо жінці важко говорити про те, що сталося, але є свідок цього, і вона знає, як його можна знайти, розслідування може йти за показами свідка, тоді уцілілій не потрібно свідчити. З іншого боку, норми міжнародного кримінального права стосовно цих злочинів такі, що достатньо показів уцілілої, цілісної розповіді про те, що відбулося, на основі цих свідчень має відкриватися кримінальна справа.
Чи буде покарано злочинців? Чи існує світовий досвід у притягненні до відповідальності винних у зґвалтуваннях під час війни?
Безумовно такий досвід існує, згадані мною трибунали і національні суді країн, зокрема, колишньої Югославії, розглядали безліч справ, покарання знаходило винних. Мушу сказати, що були випадки, коли у злочинах сексуального насильства звинувачувалися і були покарані і жінки. Але нам треба прийняти і зрозуміти, що декого буде виправдано, тому що суд може визнати докази недостатніми. Дехто може після судів залишатися соціально активним, навіть не переховуватися, це важко сприйняти суспільству, котра прагне покарання і лише це вважає мінімальною справедливістю, але такий сценарій також є ймовірним.
В січні цього року в РФ був ухвалений закон, відповідно до якого стало відчутно суворішим покарання для тих, хто вчиняє сексуальну наругу щодо неповнолітніх, є спеціальний фокус на тих, хто проживає і відповідає за дитину. Такі зміни свідчать про те, що випадків сексуального насильства щодо дітей в країні явно дуже багато, про це пише преса.
Документування свідчень – складне питання, що потребує навичок. Зокрема, дії мають бути узгоджені з Міжнародним протоколом із документування та розслідування сексуального насильства в конфлікті.
Цими протоколами мають користуватися всі, хто документує злочини, опитує уцілілих, це стосується, наприклад, і правозахисників та правозахисниць. Це непроста історія, цьому треба вчитися, бо особливостей фіксації багато, треба усвідомлювати, що потрібно не лише уважно ставитися до уцілілої, а і належним чином фіксувати докази, що є важливими для справи, не допускати процедурних порушень.
Офіс Генеральної прокуратури на базі міжнародних протоколів розробив інструкції з ведення розслідування і проведення допитів, де фахівці намагалися дотриматися гендерної чутливості і поваги до уцілілої.
На своїй сторінці у Фейсбук ви закликали жінок, що зазнали зґвалтування з боку росіян, не мовчати. Розкажіть, що вдалося зробити за цей час?
Не дарма сексуальні злочини уцілілими сприймаються як злочини сорому, мовчазні злочини. Це дуже важке випробування – згадувати, повертатися, говорити про це зло. Зараз я систематично підтримую і надаю правові консультації 8 жінкам, працюю таким вмістилищем, куди можна покласти записку з таємницями і почути пораду. Але ще більше голосів з’являються і зникають. Багато хто робить перший крок, але на другий немає сил. Я це розумію.
Уявіть собі свій досвід. Не обов’язково насильницькій, не обов’язково в умовах окупації. Свій досвід, коли вам було дуже соромно, дуже страшно, коли вам було нестерпно про це розповідати найближчим. А тепер помножте це на чинник: розповідати не найближчим, а представникам системи правосуддя. Говорити про важкий злочин, де до вас буде прикута увага не лише вашої родини, а українського суспільства, міжнародних організацій, іноземних медіа. А ще помножте це все на показник подвійного насильства: окупація, сексуальне насилля. Ось саме такі випробування чекають на уцілілих сміливиць, тому нам всім, хто допомагає, захищає, і хто просто слухає, потрібно проявляти терплячість, делікатність і повагу до гідності.
Посол Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс назвала зґвалтування, скоєні окупантами, «частиною арсеналу рф». Зґвалтування – масові та публічні. Це властиво саме росіянам у ставленні до українців, чи це психологічна тактика кривдника та жертви?
Якщо говорити про нашу ситуацію, і розглядати сексуальне насильство російської армії як акт геноциду, очевидним є те, що це узгоджена лінія тероризму російським командуваннм, можна, зокрема, побачити заохочення і нагороди з боку Путіна на адресу військ і військових, що чинили катування, згвалтування і вбивства мирних людей на Київщині. Але це нам потрібно буде довести в судах. Сексуальні злочини – тактика приниження, катування, залякування, терору.
Нам треба прийняти і зрозуміти, що декого буде виправдано, тому що суд може визнати докази недостатніми. Дехто може після судів залишатися соціально активним, навіть не переховуватися, це важко сприйняти суспільству, котра прагне покарання і лише це вважає мінімальною справедливістю.
Спостерігаючи за реакцією співвітчизників окупантів, зокрема, росіянок вражає що вони потурають й підтримують звірства – насильство та мародерства по відношенню до мирного населення. Чому так відбувається?
В мене є одна версія, яка мені видається правдивою. В російській федерації домашнє насильство, а воно містить в собі і сексуальне, не криміналізоване, тобто це – родинна, суспільна, державна норма. Бити і гвалтувати рідних – норма. Це з одного боку. З іншого, в січні цього року в РФ був ухвалений закон, відповідно до якого стало відчутно суворішим покарання для тих, хто вчиняє сексуальну наругу щодо неповнолітніх, є спеціальний фокус на тих, хто проживає і відповідає за дитину. Такі зміни свідчать про те, що випадків сексуального насильства щодо дітей в країні явно дуже багато, про це пише преса.
Що виходить: бити і тероризувати близьких є суспільною і родинною нормою, констатується значна кількість випадків сексуального насильства над дітьми, і все це стосується власних громадян і громадянок, коли змалку людина звикла жити в парадигмі насильства, вона часто прагне того для інших людей, для чужинців, хоче щоб норма її життя стала нормою підкорення, знущання і покарання, тому що підсвідомо ніхто не вважає насильство нормою.
Розкажіть, будь ласка, про правову допомогу, яку надає Асоціація жінок-юристок ЮРФЕМ.
Насправді я дуже раджу всім підписатися на сторінку організації ЮРФЕМ. Крім лінії правової допомоги для жінок, котрі зазнали дискримінаційного ставлення, для уцілілих від сексуального насильства, номер я навела вище, колежанки створюють багато консультаційних матеріалів, що стосуються перебування матерів та дітей закордоном, консультацій з трудового права під час війни, багато питань цивільного права, як працюють суди, нотарі, як отримати необхідні довідки, що важливо знати, коли чекаєш дитину в Україні чи закордоном, багато іншої практичної інформації.
Який самий розповсюджений стереотип українського суспільства по відношенню до постраждалих від насилля. Як його позбутися?
Мені щоразу прикро чути наратив: треба було евакуюватися, тоді б з тобою, з твоїми дітьми цього не відбулося. Це ілюстрація того, як відповідальність за злочин зі злочинця, з окупантів, з росії переноситься на уцілілу. Це неприпустимо, такі повідомлення як мінімум не мають лунати від посадових осіб, від військових, від поліції.
На своїй сторінці ви присвятили пост про випадки недвозначної поведінки співвітчизників по відношенню до жінок під час повітряної тривоги бомбосховищах. Як реагувати на це жінкам?
Мені тут більше важить, не як реагувати жінкам. А як поводитися чоловікам, і як реагувати правоохоронцям, військовим, представникам територіальної оборони. Жінка в таких випадках часто є в дуже вразливому стані. І не лише через те, що вона сама у небезпеці, а ще і через те, що вона з дитиною або опікується літньою чи нездоровою людиною, і боїться зайвий раз щось сказати, щоб не наразити на небезпеку ближчих. Треба усвідомити той факт, що вразливим станом можуть користуватися негідники, зважати на це, перевіряти, чи все добре, приймати заяви від жінок, не відмахуватися від скарг, реагувати на недостойну поведінку чоловіків. Ми всі зараз маємо піклуватися один про одного, це добре мати за звичку і в мирному житті, але зараз під час агресії ницого і жорстокого ворога це питання національної безпеки.
Альона Кривуляк, директорка департаменту Національних гарячих ліній та соціальної допомоги Громадської організації «Ла Страда-Україна»
Які нові виклики постали перед «Ла Страда-Україна» з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну?
Ми усвідомлювали наперед, що будемо працювати з кейсами про зґвалтування українських жінок російськими окупантами. Емоційно та психологічно наші консультанти були до цього готові. Вони мають досвід роботи з випадками сексуального насильства стосовно українських жінок зі сторони російських найманців та військовослужбовців з початком війни на Донбасі у 2014-му році. Це були звернення від українських жінок, які намагалися залишити непідконтрольні території України. Вже тоді були зафіксовані випадки групових зґвалтувань українських жінок та дівчат на блокпостах. Ми поширювали інформацію про такі випадки. Доносили її до органів державної влади. Але на той момент ЗМІ не висвітлювали та не поширювали інформацію про цю проблему в достатньому обсязі. Довгий час вона залишалася «невидимою». Тобто всі знали, що триває війна, під час якої вбивають українських військових та цивільних людей, але мало хто говорив про українських жінок, які зазнавали сексуального насильства та тортур з боку окупантів.
Скільки випадків зґвалтувань українських жінок російськими окупантами на сьогодні зареєстровано у «Ла Страда-Україна»?
Шістнадцять. Але це абсолютно нерепрезентативна статистика. Цих випадків в тисячі разів більше. Проте, апелюючи до стереотипів, які панують у нашому суспільстві, багато постраждалих бояться та соромляться звертатися по допомогу та до органів прокуратури, щоб зафіксувати злочин.
Перший випадок зґвалтування з моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну ми зареєстрували 4 березня. Жінка пережила насилля 3 березня, вже наступного дня вона звернулася по допомогу до наших психологів.
Але ми маємо розуміти, що розповідаючи про насилля, жінка психологічно змушена ще раз пережити його. Тому потрібний час. Інколи між злочином та зверненням по допомогу може минути тиждень, місяць, рік а інколи – і кілька років.
Маю припущення, що ми з кожним тижнем будемо отримувати все більше таких звернень. Треба врахувати, що зараз люди, які пережили насильство переміщуються Україною, виїздять за кордон в пошуках більш безпечного місця перебування. То ж ця травмуюча подія трохи відходить на задній план, але все одно не зникає.
Якщо провести історичні паралелі з Другою світовою війною, то сьогодні ми маємо справу з наслідками уникненням покарання ґвалтівників з радянської армії.
В чому полягає допомога, яку ви надаєте?
Цілодобово сім днів на тиждень ми надаємо консультації на Національних гарячих лініях. До нас можна звернутися по телефону, в онлайн форматі – через соцмережі, написати електронного листа. Консультації надаємо анонімно та конфіденційно на безоплатній основі. «Ла Страда-Україна» – одна з точок національного механізму перенаправлення. Ми співпрацюємо з державними структурами та громадськими і міжнародними організаціями. Ми можемо скоординувати жінок для отримання медичної та глибинної психологічної допомоги, допомогти з юристом, який представлятиме її інтереси в суді безкоштовно та якісно.
Ми не збираємо персональну інформацію. Тільки у разі бажання постраждалої особи, ми можемо передати повну інформацію до органів прокуратури та Національної поліції України, звернутися до Міжнародного кримінального суду в Гаазі для документування злочину, щоб в майбутньому ґвалтівника було притягнуто до відповідальності. Також ми можемо скоординувати або допомогти з комунікацією з цими структурами, якщо жінка хоче це зробити сама.
Якщо людина не хоче надавати жодної інформації про себе, тобто просить про повну анонімність, але потребує консультації психолога – ми готові її надати. Стільки разів, скільки їй це буде необхідно. Людину буде закріплено за певним психологом, щоб попередити випадок ретравматизації, коли потрібно переповідати болючий досвід новому спеціалістові.
Чи працює інститут права під час війни?
Зараз ми говоримо про воєнні злочини, які буде розглядати Міжнародний кримінальний суд. Це доволі довгий процес, кривдника не буде покарано завтра навіть, якщо його особу буде встановлено й зібрано вдосталь доказів.
В наший практиці був випадок, коли кривдника було покарано через 4 роки після зґвалтування. Весь цей час жінка боролася за притягнення його до відповідальності. Розумію, що не у всіх жінок вистачає сил та ресурсу це робити. Але це важливо робити. Варто фіксувати та документувати кожен злочин. Воєнні злочини не мають терміну давності. Це закріплено у міжнародних документах. Судові справи про злочинні дії фашистів розглядалися через багато років по закінченню Другої світової війни.
Загалом, якщо провести історичні паралелі з Другою світовою війною, то сьогодні ми маємо справу з наслідками уникненням покарання ґвалтівників з радянської армії. Існують певні дані, за якими радянські солдати зґвалтували близько 2 мільйонів німкень. Це були групові та публічні зґвалтування. Але якщо фашисти понесли покарання за злочини, які вони вчиняли проти цивільного населення в рамках воєнних дій, бійці червоної армії – ні. Дані злочини їм зійшли з рук. Якщо за вчинені злочини люди не понесли відповідальності тоді, вони продовжують вчиняти ще більш жорстокі звірства сьогодні та відчувати свою безкарність.
На разі ми знаємо інформацію про ту частину злочинів, які було скоєно на Київщині. Кількість жертв та подробиці оновлюються щодня. Але є території, які лишаються непідконтрольними Україні, є території, де ведуться активні бойові дії і там теж кишить окупантами. Страшно уявити, що відбувається в Маріуполі, Ізюмі, Херсоні та інших населених пунктах. Не факт, що ми колись зможемо отримати точну офіційну статистику числа постраждалих у війні росії з Україною. Окупанти вже сьогодні намагаються приховати сліди своїх звірств – тіла зґвалтованих, потім вбитих мирних мешканців спалюють, ховають у братських могилах.
Зґвалтування жінок та дітей – це ще один вид зброї, яку росія застосовує проти України. Нам траплялися жінки, які говорили, що легше було перенести фізичні знущання, ніж моральні.
Автор ілюстрації: Тарас Гайда @haidataras
Як відбувається документування злочину?
Це складний механізм. В довоєнний час постраждала особа мала пройти судово-медичну експертизу максимально швидко, щоб спеціалісти могли зібрати біоматеріал для подальшого розслідування. Але зараз триває війна. Пройти експертизу у багатьох випадках просто немає фізичної можливості. Але це не означає, що все втрачено. Міжнародне законодавство у цьому плані дуже продумане. Як я зазначила вище, воєнні злочини не мають терміну давності. Навіть через 50 років постраждала особа має право притягнути кривдника до відповідальності.
Також робиться акцент на покази свідків. Як показує практика, російські окупанти перетворюють зґвалтування на публічні вистави. Чим більше людей побачать звірства, тим більше окупанти відчувають задоволення та якусь власну велич… Тому свідків таких подій доволі багато. На жаль, ними стають діти, члени родини, сусіди.
Важливими доказами можуть стати відео та аудіо записи. Це можуть бути погрози зброєю, примушення роздягатися зафіксовані на аудіо, фото нанесених тілесних пошкоджень. У нас були випадки, коли діти вмикали диктофон на мобільному телефоні, який фіксував погрози під час зґвалтування.
Які деталі можуть стати ключовими?
Потрібний детальний опис обставин злочину. Це складно, але дуже важливо. Якщо людина передає через чат-бот інформацію – можна передати позначку геолокації на карті. Наприклад, якщо ми говоримо про Бучу, в ній перебували різні підрозділи окупантів: чеченці, буряти, російські солдати. Всі вони стояли в різних частинах міста.
Важливо зазначити кількість осіб. З шістнадцяти звернень, які ми отримали, п’ятнадцять постраждалих повідомили про групові зґвалтування. І тут варто зауважити, чи були серед кривдників представники воєнного керівництва. Їх легко виокремити, зазвичай, вони виконують роль «вожака зграї». Якщо є можливість, важливо запам’ятати його ранг та звання. Часто вони зафіксовані на позначках на формі. Варто зазначити чи мали окупанти зброю, яку зброю (якщо розбираєтеся у цьому) та чи погрожували нею. Можливо, вам вдасться запам’ятати, на якому транспортному засобі вони приїхали.
Навряд чи, окупанти будуть говорити вам свої справжні імена, але вони можуть користуватися прізвиськами. І це також важлива інформація. Важливими також є час та дата скоєння злочину.
Якщо ми хочемо, щоб світ відрізняв українців від росіян, ми маємо нести в світ цінності, відмінні від наративів радянщини. Це – толерантність, повага, свобода та право вибору.
Можна говорити, що злочини російської армії мають свій виразний ниций насильницький почерк?
Зґвалтування жінок та дітей – це ще один вид зброї, яку росія застосовує проти України. Нам траплялися жінки, які говорили, що легше було перенести фізичні знущання, ніж моральні. Фрази типу: «Ми будемо ґвалтувати тебе до того стану, поки ти взагалі не зненавидиш всіх мужиків. Для того, щоб ти ніколи в житті не народила українську дитину».
У нас був випадок, коли чоловіка розстріляли на очах його дружини та малолітньої дитини. Потім відбулося зґвалтування жінки на очах дитини. Важко навіть уявити, яку травму пережила і жінка і дитина… І це вже не про війну, це про геноцид українського населення. Про неофіційний наказ керівництва рф – рівняти українське населення з землею та бездушно його катувати. Але у кожного окупанта є вибір - або він вчиняє ці злочини, або - ні. У постраждалих осіб жодного вибору немає.
Як боротися з наративом українського суспільства «сама винна»?
Аналізуючи досвід роботи «Ла Страда-Україна», в нас і до повномасштабної війни було не надто багато звернень від жінок, які пережили зґвалтування. В нашій країні сексуальне насильство – це латентне явище. Про зґвалтування не говорять вголос. Постраждалу можуть цькувати та засуджувати, мовляв «сама винна». На жаль, таку ситуацію можна спостерігати й сьогодні. Сусіди, які разом пережили окупацію росіян можуть дорікати постраждалій: «Дивися, а у нас такого не трапилося, а тебе чомусь зґвалтували…». «А чому ти нікуди не виїхала з дітьми, коли всі виїзжали? Ладно, ми, дід з бабою, а в тебе ж діти…». «Може, ти не так сильно кричала? Не переконливо благала?..» Тільки вдумайтесь, вона одна й беззахисна, напроти неї три чи більше чоловіків зі зброєю погрожують їй та її дитині. Вона зробила все що могла – вона вижила. Сьогодні основна задача кожного українця – вижити. Вижити будь-якою ціною. Якщо ми хочемо, щоб світ відрізняв українців від росіян, ми маємо нести в світ цінності, відмінні від наративів радянщини. Це – толерантність, повага, свобода та право вибору. Сьогодні ми маємо об’єднатися та підтримувати один одного, а тим більше людей, постраждалих від злочинів війни.
Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації:
0 800 500 335 (безкоштовно з мобільних та стаціонарних номерів телефонів по всій території України)
116123 (безкоштовно з усіх мобільних номерів телефонів по всій території України)
Електронні канали консультування:
Електронна пошта - hotline@la-strada.org.ua
Telegram - NHL116123
Facebook - lastradaukraine
Skype - lastrada-ukraine
Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації працює цілодобово, за принципом анонімності і конфіденційності. На лінії консультують кваліфіковані психологи, юристи та соціальні працівники.
Наталія Лелюх, лікар акушер-гінеколог, засновниця Жіночого клубу
Якими мають бути перші дії дівчини, яка пережила зґвалтування в умовах війни?
Використовуйте антисептики: розчин соди (1 чайна ложка на 0,5 літра води), просто чиста вода, дитячи безспиртові вологі серветки, мазь тридерм, мазь левамеколь, мазь триакутан, мазь бепантен, можна одноразово використати хлоргексидин. Можна спробувати крем для рук, якщо він також у вас є. Не використовуйте спиртові антисептики або серветки, перекис водню, пантенол, олію або інші масляні розчини. В першу добу також не використовуйте лубрикант в якості лікування.
Якщо у вас знайдуться вагінальні антисептичні або антибактеріальні свічки, проставте їх 5-6 днів. Підходить все: поліжинакс, флуомізин, макмірор, далацин, тержинан, гравагін, свічки з метронідазолом, клотримазолом, повідін, синтоміцинові свічки, метрогіл вагінальний та інше. Якщо є травми слизової, кровоточивості, або гематоми, бажано починати ставити свічки через добу. Особливо, якщо це свічки Гексікон чи свічки з бетадином.
Є думка, що аборти у ранньому віці спричиняють безпліддя. Чи дійсно це так?
Аборти, незалежно від віку, якщо вони виконані в спеціалізованих медичних закладах, лікарем, який спеціалізується на цьому – вони можуть нести за собою певні ускладнення, але це не так страшно, як малюється. Звичайно, якщо аборт не кримінальний, не зроблений на дому чи спеціалістом, який не має на це сертифікації, то він достатньо безпечний з точки зору подальшого життя і здоров’я жінки. З репродуктивної точки зору, якщо аборт проведений без інфекційних ускладнень, він не несе загрози для подальшого репродуктивного стану і жінка зможе вагітніти та народжувати. Звичайно, є якийсь невеликий відсоток, коли жінки після цього не зможуть народжувати, але це, зазвичай, або якісь інфекційні ускладнення, або аномалія розвитку матки.
Заборона абортів веде до того, що в тій чи іншій країні збільшується кількість кримінальних абортів, жіночої смертності та негативного ставлення до жінок з точки зору їх приниження.
Автор ілюстрації: Тарас Гайда @haidataras
Розрізняють медикаментозний та оперативний способи переривання вагітності, який спосіб більше підходить для воєнного часу?
Обидва види переривання вагітності потребують нагляду лікаря та можливості жінки доступу до медичної допомоги. Якщо хірургічний аборт проходить швидко і займає півдня (з наркозом, без болю), то медикаментозний може тривати тиждень чи два, жінка повинна приходити на контрольні огляди і тут вже залежить від можливостей жінки в режимі воєнного часу. Не можна сказати, що щось краще, це вибір, який залежить від зовнішніх умов.
Аборти заборонені в деяких європейських країнах, як ви до цього ставитесь?
Я вважаю, що краще не боротися з абортами, а максимально розповсюджувати знання про контрацепцію, щоб не дійшло до аборту. Я вважаю, що це є абсолютно нормальним вибір жінки народжувати чи не народжувати в тих чи інших умовах, але бажано це робити на етапах контрацепції, а не на етапі початку вагітності. Звичайно, коли вагітність почалась – жінка також має право вибору. Будь-яка заборона абортів веде до того, що в тій чи іншій країні збільшується кількість кримінальних абортів, жіночої смертності та негативного ставлення до жінок з точки зору їх приниження. Я вважаю, що заборона абортів – це спосіб маніпулювати жінкою. Свобода вибору повинна бути.
Світлана Лежненко, акушер-гінеколог
Якими мають бути перші дії жінки, яка пережила зґвалтування в умовах війни?
По-перше, жінки та дівчата не мають себе звинувачувати. Їхньої провини немає в тому що трапилося. Якщо зґвалтування трапилося не у воєнний час і не в зоні конфлікту, одразу викликати «Швидку допомогу» або звернутися до найближчого медзакладу, щоб з’ясувати чи немає травм, які загрожують життю. Працівники «Швидкої» на місці викличуть поліцію та відвезуть постраждалу до лікаря. Якщо ми говоримо про сексуальне насилля під час війни. Жінці, яка стала жертвою зґвалтування потрібно намагатися відсторонитися від того шо відбувається. Не пручатися, щоб їй не завдали побоїв та не нанесли ще більших травм. Подумки говорити до себе, що це лише тіло. Після того що трапилося, в першу чергу оглянути себе. Чи немає забагато крові. Прийняти душ, немає води – скористатися серветками. Бажано такими, які не містять спирту. Якщо є травми – обробіть їх розчином соди у співвідношенні: 2 чайні ложки соди на 1 л води. Болючі місця можна обробити дитячим кремом або маззю левомеколь. Якщо у вас є вагінальні свічки, скористайтесь ними. Якщо ґвалтівник не користувався засобами контрацепції – прийміть препарат етинілестрадіолу 0,1 мг (при дозуванні 0,02 мг – прийміть одразу 5 пігулок, при дозуванні 0,03 – 2 пігулки), а також препарат левонгестрол з дозуванням 0,5 мг. Через 12 годин повторіть. Бажано прийняти ці препарати в перші 24-72 годин. Як тільки зможете звернутися до спеціалістів – обов’язково зверніться по допомогу до гінеколога та психолога.
Я противник абортів. Але погоджусь, що ще більша травма для дівчини виношувати дитину від ґвалтівника.
Є думка, що аборти у ранньому віці спричиняють безпліддя. Чи дійсно це так?
Все індивідуально. У когось дійсно можуть виникнути проблеми через ранній аборт, а у когось все буде нормально.
Я противник абортів. Але погоджусь, що ще більша травма для дівчини виношувати дитину відзґвалтівника. На ранніх стадіях, до 8 тижнів є медикаментозні методи переривання, але дану ситуацію потрібно обговорювати разом із психологом та акушером-гінекологом. Щоб мінімізувати наслідки.
Аборти заборонені в деяких європейських країнах, як ви до цього ставитесь?
Заборона абортів веде до збільшення числа кримінальних абортів і психологічної травми, яка може обернутися навіть самогубством. Необхідно обговорювати з дітьми, починаючи з 11-12 років все, що пов’язано с сексуальність, контрацепцію, прищеплювати культуру здорових стосунків, та показувати це на власному прикладі.
Заборона абортів в одній країні призведе до «медицинського туризму» в іншу країну, де це дозволено. Це не вирішить головної проблеми – бажання жінки позбутися небажаної дитини. Тому головна задача – не допускати небажаної вагітності. Якщо говорити про кримінальні аборти, дуже добре ця ситуація зображена в книзі «Казус Кукоцького» Людмили Уліцької. Потрібно дітям і дорослим прищеплювати культуру спілкування одного з одним.
Наталія Пашко, психотерапевтка, фахівчиння по роботі з випадками насильства та надання допомоги постраждалим особам
Чому сексуальне насилля можна маркувати як один з видів зброї у воєнний час?
Якщо ми говоримо про сексуальне насильство, то воно визначається як одне із важких за наслідками злочинів, які мають кримінальну відповідальність. З точки зору психології, це про владу і контроль над життям інших. Зґвалтування несе загострений відчуття безпорадності, знеціненості тіла, особистості та її кордонів. Публічне зґвалтування у воєнний час – це проявигеноциду, руйнації та наруги над людьми певної національності. Сексуальне насилля тазґвалтування посилює відчуття втрати контролю, влади над життям, порушення психологічних та тілесних кордонів, загострює почуття безпорадності і наруги над тілом та особистістю та униможливлює спромогу чинити опір, протистояти. Це також пов’язане з соромом, посиленямвідчуття провини, безпорадності і зґвалтування є одним із способів прояву влади, контролю над життям іншого, проявом зневаги над особистістю та її тілом з переконанням у власній безкарності та переваги у воєнний час.
Як допомогти собі та підтримати себе, якщо ти постраждала від згвалтування ?
Перше, про що необхідно пам’ятати – потрібно вижити. Всі реакції вашого тіла, психіки – нормальні реакції на ненормальні умови. В критичний момент головне не робити різких рухів і не протистояти, адже це може підвищити рівень агресивності ґвалтівника.
Зґвалтування під час військових дій відбувається реактивно, без вибірковості, адже страждають всі: жінки, чоловіки, діти, люди похилого віку.
Дуже багато людей відчувають провину через те, що не чинили спротиву під час зґвалтування. Важливо розуміти, що в цей момент необхідно пам’ятати, що «сила впливу більша, ніж наша спромога цьому протистояти» пам’ятайте, що не має правильних дій чи реакцій, а будь-які реакції тіла, психіки- це нормальні реакції на ненормальні обставини. Коли неможливо вплинути на ситуацію, за межами нашого контролю, то з метою зменшення наслідків події на психіку, рівня травматизації в цей момент можна використовувати наступне: знайдіть в просторі точку і сфокусуйтесь на ній, переключіть свою увагу на неї та пригадайте спогад, який для вас є підтримуючим. Таким чином ми переключаємо психіку, повертаємо собі владу і контроль над власним станом у ситуації, яка відбувається з тілом, не підвласна нам та має загрозу життю, здоров»ю, психологічній та фізичній цілісності.
Автор ілюстрації: Тарас Гайда @haidataras
Яку допомогу можна надати дітям, які зазнали сексуального насильства ?
Дитина, за відсутності життєвого досвіду, переживає насилля дещо по-іншому, але тут так само є момент відчуття ґвалтівником своєї безкарності. Цілі вчинення цього злочину ті самі: приниження та наруга.
Дуже важливо не переносити на дитину власні почуття жаху та масштаб того, що відбулося. Слід пам’ятати, що дитяча психика швидше відновлюється, якщо дитина отримали підтримку дорослих та ідентифікувала, як злочин в якому вона не вина. Варто говорити з дитиною про те, до кого вона може звернутись за допомогою, проговорити про кордони тіла та як дитина може повідомити, якщо вони були порушені.
Мішенню при скоєнні сексуального насильства над жінками є радше уявна честь ворога ніж честь жертви; це... засіб приниження супротивника. Сексуальне насильство над жінкам має на меті продемонструвати перемогу над чоловіками іншої групи. Це битва між чоловіками за тіла жінок.
Чи відобразиться зґвалтування юної дівчині на її відношенні до сексу та чоловіків загалом у майбутньому?
Потрібно пояснити та усвідомити самій дівчини, що не можна ототожнювати випадок зґвалтування з сексом. Важливо, яку ми термінологію застосовуємо. Особа, яка постраждала – вона залишається особою і ми працюємо з наслідками. Вже сама характеристика «жертва сексуального насилля» несе певну стигматизацію. Відповідно, якщо людина вважає себе жертвою, то приймає свій досвід назавжди і зачасту формують уявлення про себе та своє тіло «я якась не така, брудна, поламана».
Психологічна допомога націлена на те, що б дівчина могла повернути собі владу і контроль над своїм життям, усвідомленням себе, своєї цінності і цілісності та відслідковувала реакції тіла, кордонів. (Яких її намагався позбути ґвалтівник.) Відповідно, їй важливо відслідковувати тригери (нагадування про травматичну подію), які можуть запускатися в нових стосунках. Про це потрібно буде повідомляти партнеру, потурбуватись про себе, попросити про підтримку. Важливо також звертатись за допомогою до психотерапевта, якщо ви відслідковуєте нав’язливі картинки, які пов’язані з травматичним досвідом, певні стани переживання з якими складно справитись.
Як жінці жити після зґвалтування?
Треба розуміти, що зґвалтування сталося не з її вини. Ні її тіло, ні поведінка були причиною нападу на неї. Важливо розуміти, що коли зґвалтування відбулося під час війни, головна задача жінки – це вижити.
Пам’ятайте, що тіло та психіка будуть відновлюватись з часом. Дуже багато постраждалих жінок відчувають провину. Що не поїхали в більш безпечне місце, не досить голосно кричали, не дуже сильно просили про допомогу… Облиште. Це сталося не з вашої вини. Зрозумійте, що в цій ситуації сила впливу більша і сили не рівні. Якщо ви позбавлені фізичної влади над ситуацією – не робіть різких рухів, візьміть під контроль свою психіку, та спробуйте змінити ставлення до ситуації, звертайтесь за допомогою та повідомте про випадок, що відноситься до злочину та має відповідно міру відповідальності.
Автори: Ірина Татаренко, Поліна Береза
Читайте також: ЯК ПІДТРИМАТИ ТИХ, ХТО ПЕРЕЖИВ ЗҐВАЛТУВАННЯ? (ЧАСТИНА 1)
Поділись:
Також читайте
