Як часто ви тиснете на кнопки Like і Share у соціальних мережах, сподіваючись виграти в конкурсі? Роман Щербаков розповідає про особливу категорію людей – призолови.
Зміст:
Зазвичай по-справжньому ми цінуємо ті речі, за які довелося дорого заплатити. Але, як каже Ерік Картман із мультсеріалу «Південний парк»: «Не можна недооцінювати силу халяви». Навіщо, наприклад, мініатюрній дівчині чоловіча футболка розміру XXL, яку можна купити у будь-якому супермаркеті за 100 гривень? Однак, якщо ту ж футболку запропонувати безкоштовно, вона, швидше за все, охоче візьме – щоб носити її по дому, одягати як нічну ніч чи просто штовхнути в Інтернеті, а на виручені гроші купити щось потрібне. На жаль, сьогодні мало хто готовий роздавати речі безкоштовно – хіба що компанії, які бажають привернути увагу до бренду за допомогою конкурсів із призами. Саме навколо таких рекламних акцій і сформувався особливий тип людей, котрих за кордоном називають промохантерами, а в нас – призолові.
Після смерті призолова його діти отримають у спадок купу мотлоху: брендовані гуртки та бейсболки, нероздруковані DVD-плеєри та цифрові «фотомильниці», портативні ліхтарики та здуті футбольні м’ячі, попільнички та запальнички, а також брелоки, магніти та річний запас коша. Кладовка сучасного призолова чимось нагадує схованки радянських громадян часів брежнєвського застою, коли доведені до споживчого відчаю люди скуповували все, що тільки могли знайти у продажу, – може одного разу знадобиться. Але якщо це був синдром Плюшкіна як наслідок тотального дефіциту, то призолова XXI століття проблема інша. З одного боку, це те, що церковний батюшка назве мшелоїмством (тобто грішною пристрастю до вигоди), а з іншого – банальний азарт та бажання відчути смак легкої перемоги.
До ери Інтернету головними призолами були домогосподарки, які збирали етикетки від йогуртів, вирізали купони з газет та скуповували по 20 пачок кукурудзяних пластівців, щоб отримати в подарунок миску з ложкою. «Це наслідок незадоволеної потреби у визнанні, – каже психолог та автор проекту “Ладна-Я” Алла Касаткіна. – Домогосподарка думає так: отримую призи – значить, я чогось досягла і можу себе похвалити. Більше призів – більше похвали (і не має значення, за що). Ще свою роль грають обмежені фінансові ресурси, адже звички бідності – це любов до “кулі”, бажання заощадити та невміння реально оцінити, у що обходяться ці призи». Сьогодні завдяки соцмережам ряди призоловів суттєво розширилися за рахунок найрізноманітніших верств населення – наприклад, нудьгуючих офісних працівників, які не знають, як ще вбити час до кінця робочого дня, окрім як взяти участь у Facebook-конкурсі та отримати шанс виграти путівку на Балі від турагентства. або знижку від авіаліній.
працювала проектним менеджером на одному з центральних телеканалів, а потім звільнилася, щоб присвятити себе улюбленому handmade-бізнесу. Вона запевняє, що стала заробляти втричі більше своєї і так пристойної зарплати, однак у її Facebook-хроніці щотижня зустрічаються ріпости різних конкурсів – від розіграшу бойлера до квитків на футбол і навіть шансу отримати два безкоштовні чорні бургери на черговому фестивалі вуличної їжі. . «Я не якийсь там шизик, – каже дівчина, – просто кручу стрічку новин і раптом бачу гарну нагоду урвати цікавий приз. Думаю: а чому не спробувати? Натисніть як і виграю чоловікові новий тример для бороди! Втім, більш-менш великий куш я зірвала лише одного разу, коли виграла проживання в готелі Буковеля, та й лише на вихідні плюс дорогу довелося оплачувати самостійно». Уляна використовує найпопулярнішу механіку конкурсних активностей: like-share-win. Однак у призоловстві вона новачок, інакше створила б купу фейкових облікових записів, щоб суттєво збільшити свої шанси в random.org.
Прийнято думати, що всі рекламні акції, конкурси та розіграші – це обман. Імовірність того, що призолова-новачка обведуть навколо пальця, справді велика. Нещодавно киянам стали приходити sms-ки, мовляв, вітаємо – ви виграли Chevrolet Cruze, залишилося тільки перевести на такий рахунок держмито в розмірі 2,5 тисячі гривень, після чого з чеком з’явитися в автосалон, щоб забрати нову машину. Рахунок, звичайно, був приватним, а не державним, та й у вказаному автосалоні про розіграш нічого не чули. На щастя, на таке відверте розлучення сьогодні навряд чи хтось клюне, а ось гучна акція на офіційному сайті компанії може залучити безліч народу.
Однак і тут не варто мати надії:
«Компанії, що виробляють побутову техніку, часто надавали нам кілька одиниць свого товару як призи для розіграшу на сайті та в Facebook
– каже Каріна, працювала менеджером одного із столичних телемагазинів.
– Але вони ніколи не відслідковували сам процес, тож формально конкурси проводилися з великим розмахом, а за підсумками всілякі мультиварки, праски та пилососи “вигравали” – хто б ви думали? – Родичі співробітників маркетингового відділу». Розуміючи, що не всі конкурси чесні, призолові стали об’єднуватись на спецфорумах, щоб «карати обманщиків» та ділитися інформацією про сумлінні компанії. Цікаво, що коли один призол повідомляє іншому про виявлений конкурс, це сприймається як частування.
Об’єднання призоловів у групи суттєво збільшує шанси на перемогу. Наприклад, якщо ви вирішите взяти участь у конкурсі «Найкраща зимова фотографія», то наявність експертного журі може змусити вас подбати про художність знімка. Але найчастіше переможець визначається кількістю набраних «лайків». Тут-то вам і допоможуть друзі-призолови – достатньо кинути клич про допомогу на форумі, як за один вечір ваш сумний вигляд із вікна, знятий на камеру мобільного, вирветься у лідери голосування.
Треба сказати, SMM-менеджери не люблять призолов, тому що ті не є лояльними до бренду споживачами, а слідують акулячій тактиці, кидаючись у боротьбу за все підряд – за комплект зимової гуми без машини, за котячий будиночок без кішки і за чохол для айфона, коли в кишені лише кнопкова Nokia. Тобто це ті ж люди, які 10–15 років тому збирали кришечки від газування – такі не залишаться з компанією довше, ніж триває конкурс.
Непотрібний мотлох призолови роздаровують або продають/обмінюють у магазинах на сайтах призоловів. Але найстрашніше для організаторів конкурсів – це не віддати приз комусь із штучною накруткою голосів, а написати «кульгаючі» правила конкурсу. Обчисливши організаторський одвірок, призолові влаштують у коментарях такий рознос, що мало не здасться. А особливо завзяті конкурсанти навіть після бана будуть телефонувати зі скаргами у відділ маркетингу та приходити під офіс компанії з пікетами.
«Об’єднання в групи – наступний етап “еволюції” призоловства та реакція людей на дефіцит приводів для радості у повсякденному житті,
– каже Алла Касаткіна.
– Це часто люди з рівнем внутрішніх вимог нижче середнього. У глибині душі вони вірять у казку про безкоштовний сир. Вони можуть голосно говорити про свої амбіції, очікування і навіть наполегливо добиватися чогось від організаторів конкурсу. Але в глибині душі вони недоотримали тепла та уваги у дитинстві, а також недоотримують визнання та позитивних емоцій зараз. Призоловство видає психологічну незрілість, коли людина прагне дати собі щось цінне найдешевшим і найдоступнішим способом з мінімальними зусиллями. А заробити грошей та купити – це довго, дорого і не вийде…»
В Україні призоловство має поки що характер маніакального хобі, а за кордоном повно людей, які навіть залишили заради цієї пристрасті роботу. Там професійні призолові діють, керуючись математичною логікою: візьмеш участь у трьох конкурсах за рік – ні на що особливо не сподівайся, а збільшиш кількість до трьох тисяч на місяць – щонайменше п’ять-десять призів твої.
У західного призолова у підкірці зашито правило чотирьох З (від англійських слів: cash, cars, computers, cruises). Наприклад, Венді Лімаж, творець сайту призоловів Sweeties Sweeps, розповідає:
«Я стала призоловом далекого 1993 року, коли соцмереж ще не було і замість лайків ми вирізали купони. Тоталізатор працював через пошту – доводилося багато писати від руки. Вже за підсумками першого місяця я виграла телевізор, магнітофон, навушники та $25 від бренду кукурудзяних пластівців. З того часу я вигравала різні речі для всієї родини: подарункові сертифікати, продукти, бензин, одяг і велосипеди дітям на дні народження. Одного разу я виграла пікап, який досі вожу, і $25 тисяч на поїздку до Франції. А через 10 років – другий автомобіль Fiat 500. Призоловство дало мені можливість жити так, як і не снилося, і виграти те, що я не могла собі дозволити».
Схоже на казку!
І все-таки, що таке призоловство – душевна хвороба чи нормальне бажання отримати щось безкоштовно там, де є можливість? Грань між цими термінами дуже тонка. Проте, застукавши близьку людину за цією справою, психологи радять приділити їй більше уваги.
«Якщо це людина з незадоволеною потребою у визнанні,
– каже Алла Касаткіна,
– варто частіше його хвалити та помічати цінність того, що він робить для вас та сім’ї (що ви сприймаєте як належне). Якщо це захоплення квестом, то емоційний стан людини потребує позитивних стимулах, адже більшість його життя проходить у нейтральних або негативних емоціях (на жаль, цього зараз вистачає). А групова гонитва за призами створює не лише ілюзію радості від перемоги, а й колективну єдність-причетність. Тут знову-таки: від близьких потрібно більше уваги, тепла, добрих слів, похвали та вдячності за зроблене (нехай буденно-повсякденне). Улюблена музика та хобі, прогулянки пішки та відпочинок у компанії друзів – все це допоможе відновити емоційний стан. Ну а якщо в жертву призоловству людина готова принести роботу, обов’язки в сім’ї та стосунки з близькими, краще звернутися до фахівця».