Мода
Нове бідне: мистецтво, мода та тролінг
Поділись:
Продовжуємо спецпроект PinchukArtCentre та Marie Claire «Мода в мистецтві», в рамках якого експерти Дослідницької платформи арт-центру готують серію статей про взаємодію мистецтва та моди, про внесок художників у розвиток fashion-індустрії та про місце одягу у витворах мистецтва. Сьогодні говоримо про принти.
Кураторка публічних програм, дослідниця Катерина Яковленко, Дослідницька платформа PinchukArtCentre
Сучасна культура та моди завжди були взаємопов’язані. Наш спосіб життя впливав на те, що і як ми одягали і навпаки. Але часто світ сучасного мистецтва використав моду як поле боротьби, місце гласності. Наприклад, у 1980-х художники-активісти у боротьбі проти замовчування проблем СНІДу почали створювати принти на тканинах зі своїми гаслами та закликами звернути увагу на хворобу. Сучасні політичні та соціальні гасла стали все частіше зустрічатися на одязі, особливо футболках чи світшотах.
Кіт Харрінг, фотограф: Jack Mitchel/GettyImages
А ось американський художник Кіт Харрінг, який працював зі стріт-артом, інсталяцією, малюнком, вибрав футболку як найдемократичніший медіум. Відкривши власний шоу-рум у Нью-Йорку, він тиражував принти своїх робіт на сотнях футболок, таким чином декларував: мистецтво має бути доступне для всіх.
Про сучасного українського художника Вову Воротнєву знають як про людину, яка працює з міським середовищем, вона зчитує місто за допомогою знаків та працює з цими знаками. Для нього фланерство є одним із головних маркерів його діяльності. Проте, окрім світу сучасного мистецтва, Воротнєв відомий також своїми колабораціями з різними брендами — один із найвідоміших його спільних проектів — колекція для бренду Syndicate, присвячена українському авангарду. До речі, зовсім недавно ви могли бачити оформлену Вовою Воротнєвою вітрину київського ЦУМу. Проте Воротнєва має ще один цікавий кейс — панко-анархо бренд Володя Самопал. Під цим ім’ям Воротнєв створює футболки, в яких з одного боку висміює великі модні будинки, фешн-індустрію, фетишизацію та консьюмеризм, але з іншого — працює зі знаками сучасної культури, звичками та комунікацією.
Читайте також: МОДА ЯК ІНСТРУМЕНТ СУЧАСНИХ МУДОЖНИКІВ
Вова Воротнєв починав працювати як графіті-райтер, пізніше перейшов до інших сфер сучасного мистецтва та дизайну. Мода – частина цієї історії. Однак тут можна переглянути важливі зв’язки. Володя Самопал – це не зареєстрований бренд, проте всі знають, хто за цим ім’ям стоїть. Як і Харрінг, Воротнєв робить мистецтво простим та доступним. Одяг — як і міські стіни, на яких можна створювати свою систему комунікації, і лише той, хто вміє читати подібні коди, розпізнає повідомлення. Начебто сторонній спостерігач, який фіксує навіть незначні зміни, які приходять у наше життя.
facebook.com/kapkanshopkiev
Один із останніх відомих його принтів — KIEV, який через графічне оформлення зчитується як IKEA. Тут закладено і гумор, і критика. IKEA як одна з великих компаній, які створюють прості та доступні широкому споживачеві речі для дому — меблі та декор, в даному випадку перетворюється на метафору ніби несправжнього пластикового світу. За останні роки Київ став одним із найбільш зростаючих міст, нові будинки ростуть як гриби і все це забудовники подають як комфорт, простоту та зручності. Але чи це так насправді? Всі символи Києва перетворюються на один суцільний символ вічного довгобуду з однаковими офісними вікнами, скляними стінами, часом невкусною архітектурою. Та й житло у таких будинках зовсім не доступне, як декларується у рекламі ріелторів.
Читайте також: УКРАЇНСЬКІ 1990-І І ПРАВО НА СУКНІ
Ще один приклад – фраза-слоган Ink in bio – парафраз відомої блогерської фрази link in bio. Ink з англійської “туш”, “чорнило” – невід’ємний інструмент художника-графіка та дизайнера. Згадайте, ще кілька років тому ваші друзі в Instagram не використовували подібних фраз. Ніхто не просив перейти на сторінку профілю і перейти по лінку, щоб дізнатися більше. Тепер пости в сториз супроводжуються подібною припискою, ніби людина вже не може жити без реклами, а реклама стала важливою частиною сучасної комунікації та розповідей про своє життя. Це вже не критика бренду чи соціальних відносин, а критика сучасної культури та часу. Здатність помічати подібні речі та відрізняє художників від обивателів.
Колекція Anton Belinskiy
Однак, напевно, найвідомішим прикладом роботи Воротнєва є футболки з написом Poor but Cool, який візуально схожий на логотип Chanel. Свою версію художник придумав у 2011 році. Традиційно свій принт Воротнєв розмістив у Facebook. Принт відразу ж знайшов відгук у аудиторії. Наприклад, його використав київський дизайнер Антон Бєлінський, який у 2014 році брав участь у конкурсі LVMH із колекцією своїх робіт, серед яких був і слоган Poor but Cool. Проте, популярним цей слоган був не лише в Україні. Незабаром такий принт використала московська студія та розмістила свої футболки у магазині Capslockshop. Після публічних дебатів про авторські права у соцмережах, московські дизайнери прибрали продукцію із сайту.
Poor but Cool був придуманий як свого роду маніфест, який поєднує людей за принципом доступності бюджету. Концепція проста як світ: людину фарбує не її гаманець. Бідність у разі пов’язані з простотою, свободою, певної романтикою, доступністю і справжніми почуттями, які можна купити гроші. По суті, якщо переглянути останні колекції багатьох дизайнерів, можна побачити їхню ностальгію по 1990-му, за тією свободою, яка тоді існувала. Але при цьому і бідності – ugly кросівки, костюми від Adidas від турецьких виробників, які були доступні на багатьох ринках, щойно відкрилися кордони. Дивно, як турецькі компанії спочатку копіювали великі бренди, створюючи дешевий і доступний продукт, а тепер бренди намагаються скопіювати ту культуру споживання. Граючи на наших особистих спогадах та переживаннях про бідність 1990-х, вони створюють великі гроші та тиражують власний успіх.
Роботи Вови Воротнєва іншого характеру. Він не копіює. Він стебне, грає і філософствує, створюючи новий концепт, що відповідає духу сьогодення.
Поділись:
Також читайте
