Спеціальний відеопроєкт МАЙСТЕРНІСТЬ від GUNIA Project до Дня Незалежності України

Предки сучасних українців займались керамікою, гончарством, ткацтвом. Були вправними ковалями та склодувами. Плели короби та кошики з лози, коріння та кори, вправлялись в писанкарстві – декорі яєць. Що відбувається з цими традиціями зараз? Хто береже та осучаснює автентичні ремесла? Відповідаючи на ці питання, Gunia Project представляє відеопроєкт «Майстерність». Він присвячений артизанам, що продовжують життя автентичних ремесел.

Різьбярство

Василій Легкий займається різьбярством з 90-х років. Вперше спробував на уроках праці в школі і продовжив навчання самостійно. Починав з простого: ложок, фігурок, прикрас для дівчат, робив браслети з орнаментом та кулони.

В українському мистецтві багато оберегів, говорить Василій. «Коли будували хати і закладали сволок, на ньому вирізали роки будування, захисні символи та орнаменти», – додає різьбяр. Сволок – найбільша балка дерев’яного дому ­– прикрашали розетками, смужками, геометричними узорами.

Чому Василій обрав різьбярство? До дерева приємно торкатись, воно має гарну фактуру. Найбільше майстер любить працювати із портретами, масками, жіночими фігурами. «В моїй роботі найскладніше – знайти творчу композицію, правильний ескіз, ­– каже він. ­­­– Бо відрізати шматок дерева дуже просто, а от повернути назад ­­– ні».

Скло

Склодув Тарас Дзиндра – спадкоємець традиції гутництва, відомого в Україні щонайменше 1000 років: кольорові скляні намистини знаходять ще у скіфських похованнях. В юності Тарас жив неподалік відомої Львівської кераміко-скульптурної експериментальної фабрики та заглядався на її роботу. Ця фабрика – важливий осередок в історії українського гутництва. На її базі започаткували симпозіуми гутного скла. Вони і досі проходять кожні три роки, підтримуючи тяглість традиції. 

Працювати поруч із постійно гарячою пічкою ­– непроста справа. Що мотивує Дзиндру працювати зі склом? Це свіжий матеріал, він диктує свої умови. «Скло підказує, як буде краще, – пояснює майстер. – Ти хочеш робити одним чином, але скло веде в інший бік. Треба прислухатися до матеріалу». Тарас любить працювати з кольором та експериментувати, виробляючи не самі лише ужиткові предмети, але й елементи дизайну та декору.

Кераміка

Директорка з виробництва Gunia Project Настя Пасєка та її команда з більш ніж 15 майстрів продовжують українську традицію кераміки. Гончарство та ліпка захоплюють Настю із дитинства. Їй подобаються невеликі півники, коники, свистки. «Гончарство асоціюється з чимось теплим, рідним, гарним», – каже вона.

Як і скло, глина ­­– непередбачуваний та нестабільний матеріал. В цьому її чарівність: на кожному етапі виробництва треба бути напрочуд уважним, аби не допустити помилки та отримати ідеальний результат. Стежити за цим – відповідальність головного майстра виробництва Gunia Project Дмитра Гончара. «Це – найскладніше в моїй роботі», – каже Дмитро, який займається керамікою останні 10 років. Процес виготовлення керамічного продукту може сягати 8 етапів. Кожен має пройти бездоганно, щоб після обпалювання виріб був ідеальним.

Обпалювання – вирішальний момент у виробництві кераміки. «Попередні етапи залежать від майстра, їх можна проконтролювати, щоб було якомога менше погрішностей, – пояснює Дмитро. – А от обпалювання ­– лотерея». Аби зменшити ризик помилок на всіх етапах та виховати молодих керамістів, на виробництві Gunia Project майстрів навчають з нуля. Щоб людина адаптувалась та почала працювати з потрібними обсягами, необхідно практикуватись принаймні місяць.

Василій Легкий дає майстер-класи з різьблення, а Тарас Дзиндра передає наступному поколінню знання зі склодувства. До нього приходять учні зі Львівської академії, які експериментують та покращують навички. Художників-склодувів залишилось всього близько десятка, вважає Тарас. Саме тому передача навичок та знань необхідні. 

Гуня

Наталія та Ярослав Кіщуки теж намагаються передавати своє мистецтво у спадок – але в їхньому випадку це не так просто. У 2009 році Кіщуки винайшли унікальну методику виготовлення гунь – традиційного на Закарпатті верхнього одягу. «Ми відроджували це мистецтво вдвох, бо в нас на Гуцульщині переважно робили ліжники, а не гуні», – розповідає Наталія. Друзі з Закарпаття поділились з подружжям місцевою технологією, і вони покращили її. 

«Яворівських гунях», які роблять Кіщуки, відрізняються «пухнастою» фактура, в них є рукава та капюшон. «Мені здалось, гуні мають бути більше схожими на нестрижену гуцульську вівцю», – каже Ярослав. З вовняного матеріалу, який навчились виробляти Кіщуки, можна робити не тільки верхній одяг, але й теплі жилетки та окремі деталі одягу ­­– наприклад, для пальто. «Як і ліжники, гуні можуть жити поколіннями, – каже Ярослав. – Головне – носити їх».

Чому навчити інших робити гуні – так непросто? «Ми вчились ткати їх не один рік, – пояснює Ярослав Кіщук. – А люди раз-другий спробують, в них не виходить, і далі вони не вчаться». Сестрі Ярослава не піддалось мистецтво ткацтва гунь. А от їхня донька опанувала техніку та вже робила власні кожушки.

Молоді, повні натхнення майстри та майстрині – найважливіше у збереженні традиційних ремесел. Українцям передали у спадок керамічне мистецтво, різьбярство, лозоплетіння, ткацтво, склярство, шиття та розпис. Їх важливо зберегти та забезпечити їм майбутнє. 

Вишивка

Можливість створити щось прекрасне – сильний мотиватор для митців, що перекреслює будь-які труднощі та незручності. Наприклад, у вишивці складно все, каже майстриня Ніна Ковера. Це тонка та кропітка робота. «Вона вимагає терпіння та чимало часу. Інколи щось йде не так, треба випорювати, – розповідає Ніна. – Але ж на виході – краса». 

Вперше з красою вишиванок Ніна зіткнулась в дитинстві, коли бабуся вишила їй сорочку для виступу в хорі. Майстриня захоплювалась своїм одягом. Тепер передає це відчуття іншим. «Людям в радість мати вишитий виріб», – переконана Ніна.

Читайте також: УКРАЇНСЬКІ ДОКУМЕНТАЛЬНІ ФІЛЬМИ, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ КРАЩЕ ЗРОЗУМІТИ УКРАЇНУ