Чи можливо відновити виробництво васильківських півників, одного з яких подарували Борису Джонсону?

Кухонна шафка з Бородянки, яка “тримається” навіть після потужного бомбардування стала музейним експонатом. Тепер її уважніше роздивитися можна в Національному музеї Революції Гідності. А півник майолікової кераміки в мить став легендою та гідним презентом Борису Джонсону, прем’єр-міністру Великої Британії. Богдан Гдаль, митець, дизайнер та співавтор сайту “Рукотвори” зробив екскурс в історію майолікової кераміки та дізнався чи можливо відновити її виробництво .

Фото: Єлизавети Серватинської і В’ячеслава Гладушкіна/rukotvory.com.ua

Фото: Єлизавети Серватинської (Суспільне)/rukotvory.com.ua

На початку квітня після звільнення містечка Бородянка фотограф “Суспільного” Єлизавета Серватинська сфотографувала кухонний куточок, який дивом лишився висіти після обвалу приміщення кухні одного з будинків. Це зображення відразу розтягли на меми, демонструючи цією шафкою стійкість людей під час війни. Лише потім на цій шафці пильні глядачі побачили півника, якого впізнали.      

Виявилося, що це півник, створений на Васильківському майоліковому заводі. Йому відразу приписали авторство народного художника Прокопа Бідасюка, який в 40-х роках 20 століття також працював на цьому заводі. Як підтвердження цьому, дослідники подавали підпис під роботою на виставці “Добрі звірі”, яку в 2019 році в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві презентував галерист Павло Гудімов.

Художниця Валерія Полянскова, яка подарувала “саме тих” півників Зеленському і Джонсону у Києві.

Однак пізніше завдяки одному з художників Васильківського майолікового заводу Сергієві Денисенку стало відомо, що це робота подружжя Валерія та Надії Протор’євих, а не Прокопа Бідасюка. Богдан Гдаль, митець, дизайнер та співавтор сайту “Рукотвори” розпитав художника Сергія Денисенко, який все життя присвятив Васильківському майоліковому заводу, наскільки реально відновити виробництво.

Сергій Денисенко, кераміст. Народився 1 червня 1954 року у Василькові на Київщині. Практично все життя працював на Васильківському майоліковому заводі. Був головним художником. З родини гончарів. Профіль майстра.

Чиєї роботи той півник, який став відомим завдяки тому, що зберігся на кухонній шафці зруйнованого будинку в Бородянці?

На 99% це робота Валерія Протор’єва. Бо раніше, коли ми підписували роботи, давали їх на виставки, то ми її вказували як роботу Валерія Семеновича. Вказувати його як роботу Бідасюка – це була помилка на виставці Павла Гудімова. Звідси й плутанина. Цей півник із заводських зразків. На ці роботи обов’язково були паспорти, тому що кожен зразок затверджувався на художній раді. 

Фото з каталогу “Добрі звірі” Павла Гудімова

У Бідасюка взагалі було дуже мало зразків у виробництві. Всі ті декоративні елементи цього півника, вони притаманні творчості Валерія Протор’єва. Прокіп Бідасюк був майстром гіпсомодельної дільниці. Він навіть не числився на заводі як художник. Декілька його куманців пішли у виробництво, і то ще у 50-х роках. А півник зроблений на початку 60-х. Його випускали аж до 80-х років. Всього їх було створено близько кількох тисяч.

Звірі Валерія та Надії Протор’євих / Фото Богдана Гдаля, Рукотвори

Розкажіть, будь ласка, трохи про долю Васильківського майолікового заводу. В якому він зараз стані і чи можливо відновити його роботу?

Завод припинив свою роботу в 2004 році. До 2021 року діяла окрема дільниця декоративних розписів. Набори, тарілки розписували. Зараз вже лишилося всього може 5 художників з цього заводу. І вони вже у поважному віці. Мені, наприклад, вже 67 років.

Фото Богдана Гдаля, Рукотвори. Виставка Павла Гудімова “Добрі звірі”

Тобто, можна щось відновити, що буде називатися Васильківським майоліковим заводом, але цього недостатньо?

Щось може називатися заводом, але явище існує, коли існує певна традиція. Коли існує безперервна традиція. А коли традиція перервана, то воно може називатися тією назвою, але то буде щось інше. Справа навіть не в кількох людях-художниках. Бо керамічне виробництво – це великий комплекс. І тим паче, час не стоїть на місці, розвиваються технології, все йде вперед. А ті технології вже застаріли.

Окремі зразки можна було б відтворити, якщо б зберігся фонд. У нас було гіпсомодельне виробництво. Якби збереглися ті форми і моделі, то ті зразки можна було б відтворювати. Але якщо їх немає, то це практично неможливо. Гіпсові моделі, форми, вони повинні зберігатися в якомусь сухому приміщенні, бо гіпс піддається дії вологи, морозів.

Робота родини Протор’євих з виставки “Добрі звірі” / 2019 / Богдан Гдаль, Рукотвори

У 2004 році завод остаточно припинив своє існування. Тоді збереглася лише одна дільниця мальованого посуду під керівництво пана Руденка, яка працювала ще до 2020 року і зберегла дух Василькова. Частина дівчат-малювальниць лишилася, вони володіли фляндрівкою, то майоліковий завод, один цех яким керував Фурманов, і він давав дівчатам волю, вони робили там фляндрівочки.. Вони розписували стандартні майолікові набори, макітри, мисочки і можливо ще чашки. Потім розписували вазочки, маленьку сувенірку, кухлики, миски. Можливо по кольоровій гамі воно не так збереглося, бо технології помінялися, але дух лишився. Але і вони закрилися.

Всі приміщення заводу зараз здані в оренду. Кераміки там більше немає. 

Фото з каталогу “Добрі звірі” Павла Гудімова

Завод з’явився, бо зорі зійшлися в одному місці і в один час. Туди у 50-му році прийшли Валерій і Надія Протор’єви, туди у 49-му прийшов мій батько Михайло Денисенко. Технологічну основу заклав Бібік Михайло Никифорович теж з села Олешні, батьків земляк, пізніще ще Володимир Коваленко і Неллі Ісупова працювали. Васильківська майоліка і пластика виникла завдяки оцим художникам.

Бо були стовпи – мальований посуд і декоративна скульптура. Оце ж оці півники, баранчики, олені. В основному їх робив Валерій Семенович Протор’єв. І батько мій робив також Денисенко Михайло Іванович, і Володимир Миколайович Коваленко. Але в зооморфній пластиці, то основна скрипка була за Протор’євим. 

Яка основна причина, що майоліковий завод почав занепадати?

В Україні порцелянових заводів була маса. Якщо у нас працювало 450 працівників, то, наприклад, на Коростенському, на Баранівському заводах декілька тисяч працювало. В Полонному 2 заводи було. 5 чи 6 заводів тільки на Житомирщині. Майже в кожній області був порцеляновий завод. В Київській, в Полтавській, в Дрогобичі. Але вони всі лягли набагато раніше, ніж Васильківський. В 90-х був катастрофічний стрибок цін на газ і на все, і це згубило ланцюжок від виробника до споживача. Наш завод ще можна було спасти. Але недолугість чиновників зіграла роль.

Фото з виставки “Добрі звірі” / Богдан Гдаль

Мені найбільше болить, що при кожному заводі був музей. У нас була велика зразкова кімната. І не знайшлося жодної людини, яка б сказала, що ці всі музеї передаються державним музеям. А так всі ці колекції розійшлися по руках. Яку би багатющу колекцію української порцеляни при цьому мав Мистецький арсенал, до прикладу.

Наскільки сильним був вплив радянської пропаганди у роботах?

До декоративного мистецтва вплив був менш дотичний, ніж в образотворчому мистецтві. Якщо в образотворчому це була пропаганда, то тут це торкалося лише робіт, які йшли на виставки. А побутові речі пропагада не чіпляла.

Роботи Неллі Ісупової / Виставка “Добрі звірі” / Фото Богдана Гдаля

А цензури не було?

Стилістична цензура була. Уникали віянь Заходу. Наприклад форма. Якщо Європа пішла в напрямку простоти форми, геометричності, то у нас притримувалися більш менш традиційних форм. І декори теж були основані на традиції. А російських впливів взагалі не було. Бо російського гончарства 19 століття не існувало. Було лише фабричне виробництво. 

Хто зараз продовжує традицію Василькова?

Традицію васильківської кераміки продовжую я, Леся Денисенко, але до заводу вона не має стосунку, бо вона там не працювала. Вона самобутня. Батько її відмовляв від роботи художника, бо вважав її непрестижною. Але вона все одно до цього повернулася.

Фото та текст: “Рукотвори”

Читайте також: ІНТЕРВ’Ю З АВТОРКОЮ ПРОЄКТУ «60. ВТРАЧЕНІ СКАРБИ», ПРИСВЯЧЕНИЙ УКРАЇНСЬКИМ МІСТКИНЯМ-ШІСТДЕСЯТНИЦЯМ