«У центрі бурі. Модернізм в Україні 1900 – 1930х»: українська виставка в Мадриді

У музеї Thyssen-Bornemisza в Мадриді відбудеться виставка «У центрі бурі. Модернізм в Україні 1900 – 1930х». Вона стане масштабним українським проєктом за кордоном і має на меті довести самобутність українського модернізму, що довгий час перебував у тіні тогочасних російських мистецьких течій. Буде представлено близько 250 експонатів з провідних українських музеїв та державних і приватних колекцій Західної Європи.

Володимир Баранов-Росіне

Організатором події виступили Центр сучасного мистецтва М17 та «Art for Victory» Charity Foundation. Засновники та куратори виставки розповіли докладніше про подію.

Катерина Денисова, докторант Інституту мистецтв Курто

Чому саме цю тему було обрано?

Ми хотіли розповісти історію радикального українського мистецтва, яке сформувалося в останнє десятиліття Російської імперії та було сейсмографічним індикатором майбутніх тектонічних змін на тлі революції та подальших спроб утвердження незалежної української держави. Українські модерністи активно брали участь у державотворенні, намагаючись створити впізнаваний національний стиль. У перші радянські роки політика «українізації», спочатку підтримувана Москвою з тактичних міркувань, сприяла швидкому розвитку національної культури з чіткою національною ідентичністю. 1920-ті роки стали часом сміливого художньо-літературного експерименту, періодом справжнього ренесансу в українському мистецтві, літературі, театрі та кіно. Така культурна автономія допомогла Україні продовжити період естетичного експериментування в той час, коли коли він вже був згорнутий в інших республіках Радянського Союзу. Після жорстоких хвиль репресій 1930-х років, український модернізм був приречений на забуття. Ті твори мистецтва, що не були знищені, були відправлені в секретні, спеціально створені сховища. Мета проекту – за допомогою мистецтва познайомити європейців із цим динамічним періодом української культури, демонструючи її багатство та багатогранність. Те, за що українці так запекло борються у цій війні.

Давид Бурлюк

Олександра Екстер

Як сприймає її європейська спільнота?

Це перший у Європі виставковий проект такого масштабу, який демонструє найкращі зразки українського авангардного мистецтва з ключових українських музеїв та міжнародних колекцій. Багато художників, яких ми будемо виставляти, історично відомі під банером «російського авангарду», як-от Олександра Екстер та Казимир Малевич. Ми прагнемо дослідити складні ідентичності цих митців, визнаючи їх приналежність та важливість для мистецького простору в Україні. Імена інших митців, яких ми покажемо, наприклад Олександра Архипенка та Соні Делоне, міцно увійшли в історію міжнародного модернізму, але їхні українські корені не завжди відомі. Деякі твори мистецтва, які будуть представлені на нашій виставці, як-от школа Михайла Бойчука, ніколи раніше не експонувалися за межами України, тому багато імен ключових українських художників-модерністів залишаються невідомими в Європі та світі. Наша виставка є першим кроком до зміни такого статусу-кво.

Костянтин Акінша, доктор мистецтвознавства, співзасновник Фонду вивчення авангарду

Хто з (умовно) невідомих українських митців може стати для європейців справжнім відкриттям?

Для європейців, які практично не знають українського мистецтва, численні художники могли б стати справжнім відкриттям. Мова йде не лише про окремих людей, а й про такі течії, як бойчукізм, чи такі явища, як український театральний дизайн 1920-1930-х років.

Якщо Олександр Богомазов останнім часом привернув певну увагу арт-дилерів і музейних кураторів на Заході, то імена Віктора Пальмова, Анатоля Петрицького та багатьох інших залишаються практично невідомими.

Олександра Екстер

Олександр Богомазов

Хто ваш улюблений автор-модерніст?

Мій улюблений художник цього періоду – Олександр Богомазов. На відміну від більшості своїх сучасників, він був справжнім футуристом, який розвивався в тому ж напрямку, що й італійські засновники руху. Я сподіваюся, що колись можна буде зробити виставку Богомазова в Італії, порівнюючи його роботи з полотнами італійських сучасників.

Наталія Шпитковська, директорка Центру сучасного мистецтва М17, який виступив організатором проєкту. 

Хто ваш улюблений автор серед сучасних українських художників?

Для мене, як людини, яка працює у сфері сучасного мистецтва, неможливо виділити улюблених авторів. Але, без перебільшень, я фанат українського мистецтва, яке відрізняє самобутність та харизма. Історично склалося, що наші митці майже постійно перебували в «епіцентрі бурі».

Важкі випробування: від репресій та голоду у часи модерного та авангардного мистецтва, до забуття та нав’язаної псевдовторинності у радянські часи. Поколінню сучасних художників “пощастило” трохи більше – відкрити завісу та мати можливість вільних досліджень, рефлексій та експериментів з огляду на поширені західні мистецькі практики. Ми маємо потужну українську хвилю 90-х: Арсен Савадов, Олег Тістол, Віктор Сидоренко, Олександр Ройтбурд, покоління 2000-х: Жанну Кадирову, Нікіту Кадана, Лесю Хоменко, Миколу Рідного, та наступні покоління, в яких тим чи іншим чином ми бачимо зв’язок з українською традицією та мистецтвом попередників.

Свобода завжди мала свою ціну. Доля багатьох митців часів модернізму склалася трагічно. Наші сучасники стали свідками жорстокої безпринципової війни, мистецтво багатьох набуло гостроти та трагічності: Kinder Album, Ігор Гусєв, Влада Ралко, Гамлет Зіньківський і багато інших буквально “документують” злочини та передають біль, обурення та зневагу.

Олена Кашуба-Вольвач, кандидат мистецтвознавства, завідувач науково-дослідного відділу мистецтва XIX – поч. XX ст. Національного художнього музею України

Хто з митців українського модернізму  викликає сьогодні особливий резонанс в мистецькій спільноті та чому?

Загалом українське мистецтво зараз викликає усюди зацікавленість. На жаль привід до такого підвищеного інтересу- це особистий трагічний досвід кожного українця у

сьогоднішній війні. Якщо говорити про митців модерністів, то європейським музейникам, та їх глядачам цікаві постаті таких українських майстрів як Олександр Мурашко, Олександр Богомазов, Віктор Пальмов, художники – сценографи 1920-х: Анатоль Петрицький, Вадим Меллер, Олександр Хвостенко-Хвостов. І це зрозуміло, адже у своїй творчості ці майстри вийшли за межі географічної та національної герметичності. Їх картини вирізняються емоційністю, захоплюють тих глядачів, котрі шукають у мистецтві насамперед можливості набуття нового досвіду співпереживання.

Анатоль Петрицький

Можливо, чиясь творчість відкрилась для вас по-новому? Що цікавого Ви відкрили для себе у процесі роботи над проєктом?

Для мене все більш очевидним стало те наскільки твори українських майстрів органічно вписуються у загальний європейський модернізм. Особливо це стосується художників-графіків школи Михайла Бойчука 1920-х – початку 1930-х років.

Фото надала пресслужба Центру сучасного мистецтва М17

Читайте також: ФЕДІР ВОЗІАНОВ ПОКАЗАВ ПРЕВ’Ю КОЛЕКЦІЇ XTR У РАМКАХ КОЛАБОРАЦІЇ ІЗ ПЕРФОРМАНСОМ «ЕКСТЕР. LIVE»