“Другий рік поспіль, кожен день я морально вмираю та знову відроджуюсь.”: Олександра Абрамова, Наречена Захисника Маріуполя

У рубриці ​​«[не] Почуті» ділимося історіями, що вражають, про неймовірну силу жінок які її не втрачають, попри важкі випробування долі. Родини військовополонених не припиняють благати про підтримку, нагадуючи про тих, хто залишається у полоні. Це заклик до нашого суспільства не забувати наших захисників та не залишатися байдужим. 

Олександра Абрамова, наречена військовослужбовця 23 окремої бригади ОГП “Хортиця”, НГУ 3033, вперше поділилася своєю історією з журналісткою та авторкою проекту Катериною Кушнір.

Поділіться, будь ласка, вашою історією знайомства з вашим нареченим.

Наше знайомство відбулося у далекому 2014 році, влітку, коли ми були школярами. Ми гуляли у спільній компанії та постійно підтримували спілкування. Проте з часом, мій тоді ще майбутній хлопець, дав мені знати про свої почуття, але я не надавала цьому серйозного значення.

Він поступив і почав вчитися в Академії Національної гвардії України та запросив мене на свою присягу. Пізніше, коли він проживав у казармі, я щоденно відвідувала його на КПП, і тільки тоді виникла взаємна симпатія, що переросла у справжнє кохання. Через кілька років він мені зробив пропозицію, і ми стали нареченими. Вже як майбутня дружина військового, я переїжджала з ним з міста в місто.

Як ви зреагували на події 24 лютого 2022 року, опишіть цей день? 

Повномасштабне вторгнення застало мене вдома з батьками у Харкові. Однак стресовий стан, який не покидає мене з того часу, вже почався з ночі 24 лютого, близько першої години. Мій наречений подзвонив мені, вже перебуваючи в Маріупольському районі, і повідомив, що там оголошена бойова тривога. Після отриманої інформації я почала збирати тривожну валізку, а потім, поспавши 3 години, прокинулася від перших вибухів.

Надалі, разом із батьками, ми зібрали речі та поїхали до моєї старшої сестри. Зібрали її разом з її доньками, і всі разом виїхали вже о 6 ранку до Кривого Рогу, до бабусі з дідусем.

Яким чином ви підтримували зв’язок з вашим нареченим під час оборони Маріуполя?

Мій наречений разом зі своєю бригадою обороняв місто Маріуполь з 24 лютого 2022 року. Офіс Київстару працював у місті протягом певного часу, і лише завдяки цьому нам вдавалося час від часу почути один одного.

Навіть у тому пеклі він намагався підтримувати зв’язок, буд то дзвінком, чи смс-повідомленням з символом «+».

Як ви отримали інформацію про те, що ваш чоловік та його побратими потрапили у полон? 

Хочу дещо деталізувати, відповідаючи на це питання. Мій наречений є офіцером Національної гвардії України та служить у складі 23 окремої бригади ОГП «Хортиця», НГУ 3033, яка базується в Запорізькій області. У грудні 2021 року деяких людей направили до населеного пункту, розташованого поблизу Маріуполя. 24 лютого 2022 року їх направили прямо до Маріуполя для оборони міста, з необхідним (підкреслюю) мінімальним обладнанням для оборони. Зазначу, що хлопці не знали місцевості, і контакт з керівництвом підрозділу було втрачено, з кінця лютого.

Мій чоловік потрапив у полон наприкінці березня 2022 року. Йому дозволили зателефонувати мені, щоб повідомити про це, іншої інформації мені не було надано.

Чи маєте ви офіційні документи, які підтверджують, що ваш наречений перебуває у полоні? 

У нашому випадку, коли мій наречений потрапив у полон у березні 2022 року, цій ситуації взагалі не було надано розголосу, був інформаційний вакуум. Як тільки я дізналася, що він тепер військовополонений, разом з родиною Вови та моєю сім’єю ми почали діяти: повідомили про це у Національне Інформаційне Бюро та подали заяву до нашої поліції, після чого ця інформація передається по іншій ланці.

Пізніше я отримала усне підтвердження від Міжнародного комітету Червоного Хреста через СБУ, що мій наречений стоїть на обліку, але саме фізичне підтвердження у вигляді документа я не маю на руках, мій запит все ще перебуває в обробці.

Як ви визначили місцезнаходження чоловіка і чи отримали ви офіційну інформацію щодо його стану?

Наскільки мені відомо, коли захисники “Азовсталі” виходили у полон із гарантіями третіх сторін, зокрема Червоного Хреста, існувала встановлена процедура. 

Їм видавали картки обліку для військовополонених, які заповнювались, і потім були передані до Женеви. Тільки після цього, інформацію про полоненого передають нашій українській делегації. Хоча цей процес може мати мінімальну ефективність, ти, як родич військовополоненого, отримуєш повідомлення, що його взяли на облік і існує невеликий шанс отримати інформацію про його місцеперебування та стан.

У моєму випадку, основним правдивим джерелом інформації були хлопці, яких обміняли, і через них я дізналась мінімальну інформацію про свого нареченого. Також, використовуючи соціальні мережі, я знайшла два відео із колонії, де утримують мого нареченого.

Як ви взємодієте з іншими сім’ями військовополонених у цей важкий час?

Протягом цих майже двох років ми стали єдиною родиною разом із родичами військовослужбовців 23 окремої бригади ОГП «Хортиця», НГУ 3033. Ми спілкуємося щодня і передаємо одне одному будь-яку інформацію, яка може допомогти в нашій спільній справі. З деякими дівчатами ми стали подругами, готовими підтримати одна одну в будь-який момент.

Як вам допомагають державні структури та командування частини де служить ваш наречений, у справі визволення полонених захисників Маріуполя?

Щодо сприяння справі з визволенням наших військовослужбовців з полону, зі сторони координаційного штабу, хочу відзначити, що їхні представники активно взаємодіють, організовують зустрічі з сім’ями та тримають руку на пульсі.

Проте, оцінюючи роботу командування 23 окремої бригади ОГП «Хортиця», НГУ 3033, виникає занепокоєння через нульові результати. З самого початку полону, керівництво утримувалося від коментарів і, відповідаючи на будь-які запити чи звернення, надавало лише стандартну фразу: “Ми працюємо, ми всіх пам’ятаємо”.

Для кращого розуміння ситуації, керівництво не комунікували з родинами військовослужбовців, коли вже було відомо, що 180 осіб перебуває у полоні, не було надано конкретної інформації щодо дат та місця взяття у полон.

Як люди реагували на новину, що ваш наречений військовополонений і які найпоширеніші запитання вам ставили?

Найбільш поширеною реакцією людей на цю ситуацію є відчай та подив, і те, що мені найбільше не подобається, – це виявлення шкоди. Я не шукаю жалю; краще виразіть свою підтримку, поділіться інформацією за допомогою репосту чи приєднайтеся до мітингу.

А щодо розповсюджених запитань: “А що, взагалі відсутній зв’язок та не дозволяють родичам телефонувати з колонії?”. Після таких висловлювань виникає враження, що людина відокремлена від світу та проявляє відсутність логічного мислення.

Що вам допомагає залишатися оптимістично налаштованою та не втрачати віру y найкраще, живучи в умовах війни?

Коли я спілкувалась з одним з товаришів мого нареченого, якого вдалося обміняти з полону, він сказав мені наступне: “Рятує думка, що там за нас борються.” Ця думка не покидає мене кожен день, і саме завдяки їй я не втрачаю надію та продовжую свою боротьбу.

Також для мене є ще один метод релаксації — прогулянки містом та спостереження за людьми, які, попри всі жахи, що з нами трапляються, продовжують своє життя. Звісно, також мене відволікає моя робота, пов’язана з громадською діяльністю та допомогою іншим людям.

З якою порою року пов’язані ваші спільні спогади і чому?

Ми вже досить довго у відносинах, тому кожна пора року має свої приємні спогади, і я не можу виділити жодну конкретну. Нам неважливо, яка погода за вікном, який день чи місяць — головне, що ми поруч одне з одним.

Яка пісня найкраще асоціюється з вашим нареченим?

На думку спадають дві пісні: “Jerry Heil & Ochman – BRONIA” та “Klavdia Petrivna – Знайди мене”. Перша розповідає про сильне кохання і готовність подолати відстань. З нашою взаємною підтримкою ми проходимо випробування, навіть коли нас розділяють тисячі кілометрів.

Друга пісня, можливо, не зрозуміла навколишнім, але для мене її початок та куплети відтворюють почуття протягом перших 7 місяців полону мого нареченого. Той період відзначався пошуками інформації щодо його місцеперебування, і після чергового його переміщення почалася нова стадія невизначеності та постійного очікування.

Яка річ або предмет асоціюється з вашою коханою людиною найбільше?

Найбільш пам’ятна та значуща річ для мене, що асоціюється із моїм коханим, — це каблучка, яку він мені подарував на заручинах, коли робив пропозицію руки та серця.

Яка цитата або фраза відображає філософію життя вашого нареченого?

Є одне висловлення, яке глибоко урізалося у мене в пам’ять та ідеально відображає характер мого нареченого та його підхід до життя: “Жити тут і зараз”.

Яка подорож залишила найяскравіше враження у вас разом?

Постійні відрядження мого чоловіка та, загалом, місце розташування його частини завжди були в південних регіонах нашої країни, куди я часто приїздила до нього. Однак серед найзапам’ятованіших поїздок — це місто Бердянськ, наша перлина Азовського моря.

Авторка інтерв’ю: Катерина Кушнір

Читайте також: “551 ДЕНЬ, ЯК МОЯ ДРУГА ПОЛОВИНА СЕРЦЯ У НЕВОЛІ”: НОРА СТОРОЖУК, ДРУЖИНА ЗАХИСНИКА МАРІУПОЛЯ