“551 день, як моя друга половина серця у неволі”: Нора Сторожук, дружина захисника Маріуполя

Згадка про полон завжди супроводжується болем і смутком та це тяжке випробування для кожної сім’ї. Наша рубрика «[не] Почуті» розповідає історії незламних жінок, які несуть світло надії у цей тяжкий час. Ми потрапили у полон разом з ними, але разом маємо можливість бути почутими.

Нора Сторожук, дружина військовослужбовця 12 бригади Національної гвардії України, поділилася своєю власною історією з журналісткою та авторкою проєкту Катериною Кушнір.

Сім’ї військовополонених не втомлюються прохати про підтримку, випускаючи відеозвернення і нагадуючи нам, що тисячі військових і досі перебувають у полоні. У «[не] Почуті» ми розглянемо, як ми можемо підтримати сім’ї військовополонених, обговорюємо запитання, які варто уникати, та дізнаємось, що полегшує їхнє життя. «[не] Почуті» розповідають про те, як живуть ті, хто щодня переживає відчуття невідомості, де перебуває їхня близька людина, про силу, яку дарує їм єдність та рішучість; про те, наскільки важливо чекати на повернення. Це історії, які потребують нашої уваги й підтримки.

Розкажіть трохи про вашу спільну історію з вашим чоловіком.

З моїм чоловіком ми познайомилися ще в моєму підлітковому віці. Це було спонтанне знайомство, і на той момент мови про стосунки взагалі не було. Взимку 2018 року, випадковим чином, ми почали спілкуватися, коли мій тоді ще майбутній чоловік повернувся додому зі служби у Харків. Ми вирішили провести час разом, і з того моменту почалася наша спільна історія. Я приїздила до нього у Маріуполь час від часу, але урешті, ми одружилися, і я остаточно переїхала жити до нього, щоб будувати нашу сім’ю.

Як особисто ви зустріли повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року, які були ваші перші почуття?

Як ми всі пам’ятаємо, 21 лютого 2022 року відбулася онлайн пресконференція Путіна, під час якої він оголосив та підписав наказ про визнання незалежності так званих «ДНР» та «ЛНР». Після цього мій чоловік наполіг на тому, щоб я поїхала до Харкова, додому до батьків, і провести там кілька тижнів. 

З іронією долі, я приїхала до Харкова 24 лютого о 4 ранку, і вже за годину почула перші вибухи. Дякуючи Богу, на той момент я була зі своєю родиною. Почуття були змішані й незрозумілі, і навіть не припускала, що така масштабна трагедія чекає на нас.

Можливо, ви могли б поділитися, як ви підтримували зв’язок з вашим чоловіком? Наскільки всім відомо, зв’язку на момент оборони Маріуполя взагалі не було.

Неочікувано, проте в перші дні війни в Маріуполі ще був зв’язок, тоді як у Харкові його не було. У моєму місті ситуація була важчою, але згодом ситуація стабілізувалась. Після цього нам дивом вдавалося підтримувати зв’язок з чоловіком та дізнаватись одне про одного. Коли я отримала повідомлення від чоловіка, що він перебуває на Азовсталі, виявилося, що на завод поставили Starlink, і завдяки цьому ми мали можливість утримувати зв’язок.

Як ви вперше дізнались про те, що ваш чоловік та його побратими будуть складати зброю та виходити у полон та як відреагували?

Він повідомив мене, що відбудеться евакуація з заводу «Азовсталь», але пізніше виявилося, що це було виведення в полон під гарантіями третьої сторони — Червоного Хреста, яка взяла на себе зобов’язання вести облік військовополонених. Моя реакція, мабуть, була схожа на реакції дружин інших бійців мого чоловіка — відчай, шок та невизначеність.

Чи є у вас документальні докази про те, що ваш чоловік перебуває у полоні? Які це документи та який мають вплив?

Так, дійсно, існують підтверджувальні документи про те, що чоловік перебуває у полоні. Це одна зі створених процедур нашими державними структурами для контролю за цією ситуацією. За наявності подібного документу родич військовополоненого має право подавати заявку для отримання інформації про місцеперебування та умови утримання.

Чи було вам важко зрозуміти, де саме перебуває ваш чоловік і чи вдалося вам отримати офіційну інформацію щодо його стану та місцезнаходження?

На цей момент, точного місцеперебування мого чоловіка мені невідомо. Я знаю лише те, що він знаходиться в одній з колоній Російської Федерації. Цю інформацію підтвердив Міжнародний Комітет Червоного Хреста. За моїми даними, за сприянням Червоного Хреста військовополонені можуть писати листи своїм родичам, але не завжди ці листи доходять, оскільки у цьому процесі бере участь багато сторін, і щось може піти не так.

Захисники «Азовсталі» виходили в полон під гарантіями третьої сторони, такими як ООН і Червоний Хрест. Як ви сприймаєте їхню роль у процесі обміну полоненими

Як я вже зазначила, вихід у полон був організований за гарантіями Міжнародного комітету Червоного Хреста, інформації про дії ООН мені не було відомо. Хоча ООН має безпосередню відповідальність за контроль цієї ситуації. Варто відзначити, що з самого початку ситуація була надзвичайно важкою, і ефективність роботи представників Червоного Хреста була мінімальною, але з часом стало краще. Їм вдалося почати відвідувати різні колонії в Російській Федерації, вести облік військовополонених та давати звістки про їх фізичний і моральний стан. Проте, слід розуміти, що для об’їзду всіх місць утримання потрібно величезну кількість часу.

Як ви спілкуєтеся та взаємодієте з іншими сім’ями військовополонених?

Багато сімей познайомились між собою, під час перших зустрічей в координаційному штабі. Звісно, також активно використовуються соціальні мережі та месенджери для комунікації, де ми обговорюємо новини, заходи, ініціативи та акції.

Чи є ви членом громадських організацій або волонтерських груп, які підтримують сім’ї військовополонених?

Я висловлюю щиру подяку громадській організації «Вояцький Визвіл», створеній родинами 12 бригади Національної Гвардії України. Я не є членом їхнього правління через обмежений час. Однак завдяки їхньому запрошенню я відвідала Женеву, де взяла участь у 53-й сесії ООН з прав людини та брала участь у брифінгу під назвою «Різдво в полоні» взимку 2023 року. Зі свого боку, я самостійно організовую та домовляюсь про зйомки відеозвернень та флешмобів, які можна знайти в Інстаграм за хештегом #savengu12brigade.

Чи намагалися ви спілкуватися з вищим військовим керівництвом України щодо обміну полоненими «Азовсталі», і чи є якась комунікація з державою з цього питання?

Ми підтримуємо постійний зв’язок з координаційним штабом, який є першою ланкою, через яку будь-яка інформація безпосередньо доходить до родичів військовополонених або зниклих безвісти.

Як люди реагують, коли дізнаються, що ваш чоловік перебуває в полоні, і які запитання вони найчастіше ставлять?

Як говорять, стільки людей, стільки думок. Реакції різноманітні, оскільки кожен має своє сприйняття ситуації. Деякі перебувають в шоку та підтримують чим можуть, інші навіть не роблять репостів відеозвернень. Проте важливо зазначити, що сімей у такій ситуації дуже багато, і вони живуть серед нас. Це наш загальний біль, і не слід цього уникати або проходити повз. 

Схожа ситуація і з питаннями. Деякі є логічними та адекватними, інші можуть бути некоректними, по типу: “Ну шо там?”. Краще запропонуйте свою допомогу, наприклад, роблячи репости та розповсюджуючи інформацію в медіа.

Як вплинув статус дружини або родича військовополоненного на ваше життя?

Не має жодного соціального впливу взагалі, лише впливає на моральний стан.

Які речі допомагають вам зберігати віру в найкраще та продовжувати своє життя в умовах військового стану?  

Я тримаюся і продовжую своє життя, борючись і не здаючись, завдяки думкам про мого чоловіка. Це дає мені можливість бути почутою та сприяти його визволенню з полону. 

Від нав’язливих думок нічого не рятує, але хоча б трохи перемикнути увагу мені допомагає зайняття улюбленою справою. Також я почала відвідувати заняття з англійської мови, читаю різні книги, стараючись знаходити в них життєві інсайти.

Яка пора року асоціюється з вашими спільними спогадами?

Безперечно, це зима, холодна пора року, оскільки саме в цей період ми розпочали наші стосунки. Найчастіше саме тоді йому вдавалося відпочивати від служби та проводити більше часу разом зі мною. Усі наші спільні прогулянки та спогади пов’язані з цією порою року.

Яка пісня або музичний трек найкраще асоціюється з вашою рідною людиною?

Якщо згадувати наше спільне минуле до повномасштабного вторгнення, то це, мабуть, пісня Челентано, яка грала під час нашого весільного танцю, а також пісня «Pretty Young Girl». А зараз, пісні, які асоціюються з моїм коханим, усі сумні, із підтекстом про очікування та смутку, а якщо точніше, то це «Океан Ельзи — Без тебе мене нема».

Яка річ або предмет найбільше асоціюється з чоловіком?

Абсолютно все! Однак є чотири найголовніші речі, які нагадують мені про мого чоловіка: ланцюжок, який я завжди ношу, не знімаючи його, та каблучка, яку він мені подарував на заручини, і, звісно, обручка. Також я маю і дбайливо зберігаю його шеврон з військової форми.

Яка фраза або цитата найкраще відображає його філософію життя?

Він часто казав мені, коли я хвилювалась через будь-які ситуації: «Нор, взагалі-то що яка різниця? Всім все одно, і абсолютно не важливо, що і хто подумає».

Яка ваша спільна подорож залишила найяскравіше враження?

На жаль, через те, що мій чоловік працював дуже багато та віддавався своїй справі на мільйон відсотків, ми не встигли подорожувати світом разом, але це було в наших планах. Попри це, навіть поїздки до Харкова та повсякденні прогулянки біля моря в Маріуполі залишаються незабутніми та найкращими миттями нашого життя.

Авторка інтерв’ю: Катерина Кушнір

Читайте також: У КИЄВІ ВІДКРИЛИ ВУЛИЧНУ ФОТОВИСТАВКУ «СТЕРТІ З ЛИЦЯ ЗЕМЛІ»