Книга місяця: «Клуб невиправних оптимістів» Жан-Мішеля Генасії

У такий непростий час нам не завадить членство в клубі невиправних оптимістів. 

Купити книгу 

Для рубрики книга квітня на Marie Claire редактор Ольга Залізницька вибирає дивовижний роман «Клуб невиправних оптимістів» Жан-Мішеля Генасії.

Читайте також: Книга місяця: «Я, Ніна» Яніні Соколової про рак та жіночу силу

Історія розповідає про 12-річного підлітка Мішеля Маріні, який живе із сім’єю в Парижі за часів Алжирської війни. Військові конфлікти (не лише між Францією та Алжиром) то тут, то там, але позначаються на всіх героях книги. Навіть на тих, хто приїхав до Франції з інших країн та намагався осісти з кінцями.

Як і всі підлітки, Мішель не любить вчитися і ходити до школи, зате не уявляє себе без книги і замість нудних уроків потай від вчителів читає. Толстой, Достоєвський, Віан, Золя, Кафка, Сартр, Камю, Рембо – всіх цих авторів хлопчик любить і постійно знаходить когось нового. Система читання у Мішеля також своєрідна. Замість того, щоб стрибати за епохами і авторами, він обирає одного письменника і читає всі без винятку книги, коли-небудь їм написані. Якщо додому Мішель приходь пізно і з небажанням, то в бібліотеці не проти б прописатися. 

— Не люблю бібліотечні книжки. Вони захоплені.

— Ти ризикуєш значно більше, коли сідаєш у автобус чи йдеш у кіно.

Читайте також: 7 маловідомих книг, написаних жінками

Головний ворог Мішеля – математика та мама. Якщо з другим він намагається впоратися з ігноруванням або сварками (щоправда, розуміє, що метод не дуже робочий), то підхід до першого підібрати набагато складніше. Умови завдань для нього гірші за китайські письмена, а спроби старшого брата, розумника-однокласника і такої ж подруги, що не тямить у математиці, як він сам, навчити чомусь були марні. 

У моїй голові стояло щось гірше, ніж протиматематична стіна — суцільна порожнеча.

– Розповідає сам Мішель. 

На тлі шкільних турбот, першої закоханості, сімейних проблем зі старшим братом та сварок батьків хлопчик випадково знаходить втіху – «Клуб невиправних оптимістів». Такою була негласна назва шахового клубу у місцевому бістро. Завсідники закладу — біженці з СРСР, Угорщини, Італії і не тільки збираються, щоб пограти в шахи і хоч-не-хоч розповісти один одному свої життєві історії, в яких оптимізму місця досить мало. 

Там, разом із непростими людьми з непростими долями Мішель знаходить друзів, спостерігає за роботою Сартра, час від часу втрачає оптимізм, віру рідних, друзів та цілий світ, але знаходить себе.