Конфлікти – це чудово!

Про те, чому конфлікти можна вважати продуктивним джерелом розвитку, розповідає Євген Гілін – кандидат юридичних наук, адвокат, медіатор, старший партнер Адвокатського об’єднання «Жованник та партнери».

На жаль, і нас, і наших дітей ніхто не вчить тому, чому ж між людьми виникають конфлікти, як правильно поводитися в них, як ними керувати і, головне, як же виносити з них користь. Хоча ми стикаємося з ними практично щодня.

З раннього дитинства конфлікти між людьми (особливо рідними) мене дуже засмучували. Напевно, тому я завжди ставив собі одне й те саме питання: як їх припинити?

І завжди мені спадало на думку ось що: якщо ти не згоден зі мною, то нам не обов’язково конфліктувати. Ми ж можемо спокійно обговорити предмет нашої суперечки та домовитись.

Тим не менш, у нашому суспільстві зашкалює рівень конфронтації, і ми, адвокати, знаємо про це краще за інших. Політичні вибори, релігійні теми, спортивні події, звичайні побутові розбіжності – це щоразу призводить до особливого сплеску токсичної конфронтації між учасниками суперечки. У цьому стані люди у будь-якому разі переживають образи і відчувають навіть ненависть один до одного, а отже, повне небажання взаємодіяти у майбутньому.

До речі, учасників у конфлікті дуже рідко бувають двоє. З кожного боку завжди є свої вболівальники: родичі, друзі, колеги, які «співчують нам і хочуть допомогти». І хоча будь-який «вболівальник» не має прямого відношення до предмета конфлікту (наприклад, теща до розлучення зятя з її донькою або друг до звільнення свого товариша), участь у ньому може брати найбезпосередніше.

Тут, як на футбольному матчі: глядачі сидять на трибунах, у грі не беруть участі та брати участь не збираються (хто ж їх пустить), але кричать, кидають петарди та підбивають футболістів на полі.

Складно не помітити, що синдром уболівальника в українців поки що поширене явище. Загострення його відбувається у період політичних виборів та революцій. У такі періоди 99% уболівальників готові рвати майку на грудях за свого кандидата чи політичну партію, але йти у владу та брати на себе відповідальність за майбутнє своєї країни вони не збираються. Справжній «вболівальник» не може навіть допомогти своїй країні простою конкретною справою, наприклад, не давати хабарів або прибрати сміття на своєму шляху під час прогулянки парком.

Синдром уболівальника чималою мірою пояснює такий високий рівень конфронтації українського суспільства.

Я думаю, що цю погану схильність до конфліктів ми переймаємо у нашої влади, яка майже 30 років незалежності України демонструє вкрай високий рівень взаємної нетерпимості та протистояння. Підтвердженням цього є той факт, що позовне провадження в суді досі залишається єдиним офіційним способом вирішення спорів. А наші школи та ВНЗ не мають комплексних програм навчання дітей ефективної комунікації та взаємодії між собою. 

Але погодьтеся, як би ми не були залежні від умов свого буття, в наш час Інтернету та «п’яти рукостискань» свою свідомість ми можемо визначати самостійно (принаймні якщо хочемо цього).

І у нас з вами є відмінний стимул для такої роботи, адже у конфліктах ми відчуваємо найнегативніші емоції, душевні, а іноді й фізичні страждання. Але яке полегшення ми відчуваємо, коли нам вдається уникнути конфлікту, досягнувши своєї мети і зберігши стосунки з опонентами. Або коли, припустимо, конфлікт вичерпаний і сторони відкрито дивляться один одному в очі.

На жаль, не кожен може похвалитися успішним завершенням своїх конфліктів. Набагато частіше вони переростають у проблеми, які доводиться вирішувати юристам, лікарям, а іноді поліції та похоронним сервісам. 

Але на якій би стадії не був ваш конфлікт, вам варто подумати про те, що будь-які наші страждання – це лише сигнал із точки застою, а значить – імпульс щось змінити у собі чи у відносинах з кимось чи до чого. те.

Саме тому я й говорю, що конфлікти – це чудово. Тому що, перш за все, це прекрасний привід подумати про важливе (ви ж не конфліктуватимете через дрібниці).

Будучи модератором та учасником, напевно, кількох тисяч різнотипних конфліктів, я у кожній практичній ситуації намагався розкрити «секретний код» будь-якого конфлікту. Чому розлучається подружжя при живих і поки що щасливих дітях? Чому судяться партнери в успішному та прибутковому бізнесі (і витрачають гроші не на виплату дивідендів)? Чому багаті політики використовують брудні прийоми у виборчій кампанії? І чи є щось спільне у всіх цих конфліктах?

Висловлюючись узагальнено, можна висловити це в одному питанні: чому між фізично повноцінними та неголодними людьми виникають конфлікти?

Як правило, найпоширеніша відповідь на це питання звучить так: «бо люди чогось хочуть». У цьому є частка правди, але самі по собі наші бажання не є причиною конфліктів із оточуючими.

Наприклад, можемо взяти мерські перегони під час виборів до місцевих рад. Усі зареєстровані кандидати на посаду мера хочуть зайняти крісло мера, але воно – одне. Саме собою це бажання не стає причиною конфлікту. Але чи варто одному кандидату зробити щось незаконне проти свого опонента (наприклад, підкупити його тезку та зареєструвати кандидатом-двійником) або образити, обдурити або звинуватити свого опонента, конфлікт стає неминучим.

То де ж тоді ця точка початку конфлікту?

Якщо користуватися прикладом з кандидатами в мери, то їхній конфлікт починається не в точці збігу їхнього бажання стати мером, а після порушення одним з них (або обома) певних правил у процесі взаємодії.

Звісно, ​​конфлікт виникає майже завжди, коли хтось порушує обов’язкові всім правила – закони (як у разі крадіжкою майна чи порушенням авторських прав). Але ж ви знаєте, як часто конфлікти виникають там, де закон не порушений (міжособистісні конфлікти, побутові скандали, політичні дебати за банкетним столом тощо). Отже, не лише порушення закону стає причиною конфлікту, а ще щось.

Сьогодні, через роки безперервних пошуків цього «таємного коду», я знайшов його, і він, як усе геніальне, абсолютно простий.

Будь-який конфлікт починається у точці порушення якогось із цих трьох простих принципів комунікації: щирість, позитивність та компетентність.

Не додати, не відібрати – перевірте самі. Ось ви собі живете і нікого не чіпаєте, але тільки порушили будь-який із цих трьох принципів (або, що ще гірше, всі три) – як опиняєтесь усередині конфлікту. І четвертого принципу тут нема.

З цих принципів легко виводимо три однойменні правила безконфліктної комунікації – правило щирості, правило позитивності та компетентності. Я розповім про них докладніше.

Правило щирості полягає в тому, що людині слід бути щирою з іншими людьми та відкритою перед ними у тих питаннях, які стосуються цих людей.

Подивіться фільм “Сфера”. Який сенс брехати чи приховувати щось, що стосується іншої людини? Немає сенсу залишатися закритим для оточуючих людей у ​​питаннях або обманювати їх, адже ми живемо в дуже концентрованому соціумі: людей вже дуже багато на цій планеті, а Інтернет і розвинені медіа об’єднують людей невидимою павутиною в один великий жорсткий диск. У умовах будь-яка брехня і таємниця стають рано чи пізно явними. До того ж, люди відчувають, коли їм брешуть і підсвідомо вибудовують захист та дистанцію, що також не сприяє ефективній взаємодії.

Прикладів виникнення конфліктів через порушення цього правила безліч: подружні зради, брехня між партнерами по бізнесу, закритість перед рідною людиною в моменти, коли щиро потребуєш її допомоги.

До речі, за моїми спостереженнями завжди щирі чи малі діти, чи сильні дорослі. Це наштовхує на дуже цікаві висновки.

Правило позитивності визначено нашим генетичним настроюванням – усі люди від народження налаштовані на щастя. Ми все життя його шукаємо у тій чи іншій формі. Рано чи пізно ми прощаємо всі образи, адже нам завжди приємніше обійняти і пробачити, ніж кипіти від злості і мстити. Тому коли ми стикаємося з негативом, то завжди засмучуємося.

Чому конфлікти виникають, коли люди змінюють позитивну хвилю на негативну? Все просто, давайте проведемо експеримент. Уявіть собі, що вам вказують на квадрат з усіма його геометричними ознаками і зло так кажуть: «Дурень, ти бачиш, що це квадрат?».

Хоча це на 100% квадрат, навряд чи ви легко погодитеся з цим після слова «дурень». Іноді досить просто злобної інтонації у голосі співрозмовника, щоб бажання погоджуватися з ним відпало геть-чисто.

Я щиро раджу всім завжди бути позитивними. Намагайтеся позитивно реагувати навіть на негатив, адже яким тобі бути завжди вирішуєш лише ти.

Правило компетентності визначено умовами нашого матеріального світу: медицина, освіта, культура, наші улюблені речі, техніка та багато іншого – це для людей роблять люди.

Тому, коли ми стикаємося з некомпетентними лікарями, вчителями, юристами чи «диванними консультантами», коли хтось сперечається з вами про те, у чому він явно не розуміється або береться за те, що він не вміє робити, конфлікти стають неминучими.

Така кількість масштабних публічних конфліктів та революцій, які наша з вами Україна пережила за 30 років своєї незалежності, пояснюється саме некомпетентністю нашої влади. Її ключова некомпетентність, на мою думку, – це безідейність людей-державних службовців, які хоч і зобов’язані за законом бути патріотами (це один із основних принципів державної служби), але такими не є. Адже патріотизм – ключова якість державного службовця.

Тут, до речі, треба звернути увагу на наших дітей: на вулицях міста з’явилося багато позитивної та щирої молоді, яка натомість зовсім нічого не знає і ні в чому, крім комп’ютерних ігор, не розуміється. Вони не знають історії, не читають класику, не вчать вірші, тим більше не цікавляться справжнім бізнесом чи наукою. Боюся, що некомпетентні дорослі будуть великою тягарем для свого суспільства. Над цим вже варто замислитись кожному батьку.

Таким чином, щирість, позитивність та компетентність – це все, що вам потрібно для безконфліктної та ефективної взаємодії з людьми.

Ви помітили, як ці три правила прості? Але я не прошу вас вірити мені на слово в їхню ефективність. Ви просто зобов’язані перевірити їх на практиці, якщо ви хочете змінити своє життя на краще. Спробуйте у кожній конфліктній ситуації поставити собі питання: яке правило я чи друга сторона порушили? Це пояснить причину конфлікту.

Якщо в даний момент ви вже знаходитесь в конфлікті з кимось із ваших близьких, спробуйте розібратися в тому, хто з вас, у який саме момент і яке правило порушив. Я буду вдячний кожному за зворотний зв’язок цих правил. 

Ці ж прості правила допоможуть вам не доводити конфлікти до проблем. Вам треба просто залишатися щирими, позитивними та пам’ятати про компетентність у ті моменти, коли ви не зовсім впевнені у своїй правоті.

Я абсолютно точно впевнений, якщо дотримуватися цих трьох простих правил, то не тільки ваше життя стане більш комфортним, продуктивним і щасливим, а життя всього нашого українського суспільства зміниться на краще.