Про що жінка мовчить: Рита Бурковська, акторка “Бачення метелика”

6 квітня на великі екрани українських кінотеатрів вийде драма “Бачення метелика” режисера Максима Наконечного. Головну жіночу роль в фільмі виконала Рита Бурковська («Парфенон»). Про красу, цінність мовчання та зневіру в концепцію щастя розповіла журналістці Катерині Хелемендик.

Від закінчення роботи над фільмом пройшло вже більше ніж рік. Чи сьогодні змінилося ваше бачення цього фільму та своєї ролі, зокрема?

Ні, я вважаю, що основна задача і суть, що вкладали в цей фільм є лінійними, а життя людини знаходиться ніби під цим, в іншій стороні. І я як закладала відчуття, що людина має рухатись вперед, в майбутнє, фокусуватися на своїй діяльності, послуговуватись тим, що вона відчуває поклик у собі, як правильно вчинити і ризикувати. Навіть якщо всі будуть проти і буде погано, важко. Так я це відчувала і зараз я впевнена, що все так і є. Саме життя це підтвердило.

Про що сьогодні не варто говорити вголос, а про що просто не можна мовчати?

Мені здається важливо вміти висловлювати свою думку, виражати себе. Кожен інтуїтивно відчуває чим саме важливо поділитися, тому це має бути віддано на розсуд свідомості. Життя таке шикоре, що правил немає, в цьому його і жах і краса.

Коли та з ким останнім часом вам було приємно помовчати?

Тяжко відповісти, в мене усі люди з оточення, друзі, колеги з якими я зараз працюю, журналісти — є цікавими та глибокомислячими.

Коли взагалі людям добре мовчати? Коли певно вони розуміють, що їм не треба підтримувати нон-стоп образ себе, а можна бути собою. І в мене є такі близькі люди, з якими ми можемо просто дихати, бути поруч в просторі і нам не потрібно,щось один одному пояснювати.

Коли ви в останнє себе хвалили, а за що сварили?

Я постійно себе хвалю і постійно себе сварю. Я хвалю себе за сміливість, за певні риси, що закладенні з природою, а я їм даю хід. Ось за такі природні речі, за серце, за дух, але ці речі я не здобула, вони данні з початку нашого життя і є у кожного з нас. І це мене вражає — глибина людської природи, якою вона є насправді, наша суть. Те, що я здатна якимось чином, за рахунок чогось жити по своєму імпульсу, по відчуттю правильності і ризику. От за власний ризик я дуже себе люблю.

А сварю… може за власну нестриманість, або реакції.

Назвіть найкрасивішу річ і чому ви її такою вважаєте?

На даний момент, це квітка яку мені вчора подарували. Якщо б ви її побачили, то все б зрозуміли. Ця біла Лілія така витончена та ніжна. Мені взагалі здається, що природа дуже ніжна, а це неперевершено красиво.

Яким талантом вам би дуже хотілося володіти?

Талантом, коли люди здатні служити чомусь більшому і менше переживають за себе, за свої реакції, емоції, а більше мають цілісність. Хоча в мене є такі таланти. Але я би хотіла їх розвити і меньше витрачати час на непотрібні речі. Також талант прийняття людей є дуже важким моментом, але певно це не талант, це вже — праця.

Якби ви могли залишити тільки один спогад, щоб це було?

Ой, я б вже тоді нічого не залишала. Все ж таки я не фанат спогадів. Мені навіть колись здалося, що ностальгія це якась хвороба. На жаль, чи може на щастя, я не насолоджуюсь цим. Звісно я б не стерла собі усю пам‘ять.

Проте я не відчуваю потребу в спогадах, для мене воно не несе ніякого конкретного забарвлення. Я вчуся жити теперішнім та майбутнім, прагненням йти вперед, саме туди де закладена енергія життя.

Що личить сучасним чоловікам, а що не прикрашає сучасних жінок?

А мені  не подобається це питання, воно сексистське. Давайте краще я відповім на питання «Що прикрашає людину?». Відкритість, сердечність, навіть така ніжність, як квіточка, про яку я говорила. Вона частина природи, як і ми. А інколи люди такі, як двері, стіни, а це не наша природа. Ми дуже ніжні та з цим усім резонуємо. Щирість, справжність, сміливість.

Якби вам довелося себе порівняти із алкогольним напоєм чи коктейлем. Ви який?

Тяжко себе порівнювати з коктейлем. Я вода! Як казав Брюс Лі:«Be water, my friend».

До якої поради мами ви не дослухалися, і наразі жалкуєте про це?

Честно кажучи, я б сказала до якої поради я дослухалася і жалкую про це.

Моя мама завжди казала цінувати людей, так як я інших таких не знайду. Завжди було багато уваги до цього. Але я тільки нещодавно зрозуміла, що є певна ієрархія речей у світі і людські взаємовідносини стоять далеко не на першому місці. Тобто люди приходять і йдуть, це така ж сама мінлива природа, як зараз іде дощ, а потім буде сонце, а потім буде сніг. І прив‘язуватися до людей не варто. Якщо воно справжнє, то це зайде між кимось, відбудеться і видозміниться, якщо йому треба. Все! Ти нічого не тримаєш у руках і людей, людські відносини також. Не треба так сильно напружуватися з природи людей і природи людського. Навколо так багато потужних стихій,а ми так сильно хвилюємось стосовно того, що не контролюємо. Навіть любов, в цьому плані не є такою важливою.

Чим пахне щастя?

Так сталося що я не вірю у концепцію щастя і не переймаюся цим вже багато років. Цей стан піднесеності у мене всередині і він не залежить від того, що навколо.

Авторка: Катерина Хелемендик

Фото: instagram.com/ritaburkovska. Авторка фото: @polinaxpolikarpova

Читайте також: У КАННАХ ВІДБУДЕТЬСЯ ПРЕМ’ЄРА ФІЛЬМУ МАРТІНА СКОРСЕЗЕ «ВБИВЦІ КВІТКОВОГО МІСЯЦЯ»