​​«Я завжди відчуватиму твою підтримку, навіть, якщо зараз тебе не має поруч. Це все тимчасово.» Олеся Ауліна, дружина захисника Одещини

У рубриці ​​«[не] Почуті», ми розкриваємо непересічні історії про неймовірну міць жінок, які, не зважаючи на труднощі, не втрачають своєї внутрішньої витривалості. Сім’ї тих, хто перебуває в полоні, продовжують закликати до підтримки, нагадуючи про тих, хто залишається поза межами свободи. Це заклик до нашого суспільства не забувати про наших захисників і надавати активний розголос цій трагедії.

Олеся Ауліна, дружина військовослужбовця та командира патрульного катеру «Слов’янськ» P190, військово-морських сил України, поділилася своєю історією з Катериною Кушнір, журналісткою та авторкою проєкту.

Розкажіть більше про військовий шлях вашого чоловіка і те, що спонукало його обрати саме цей напрямок.

За розповідями мого чоловіка, його захоплення військово-морською тематикою виникло ще у дитинстві, і завжди мріяв про те, щоб це стало його покликанням. Його бажання здійснилося у 2010 році, коли він вступив до ліцею військово-морських сил у місті Севастополь. Після успішного закінчення ліцею у 2012 році він продовжив своє навчання в Академії Військово-морських сил імені П. С. Нахімова. Проте його навчання було перервано подіями 2014 року, коли Крим був анексований.

Звертаючись до подій 10-річної війни, які епізоди або події вразили вас найбільше та залишили найяскравіший слід в пам’яті?

Оглядаючись у минуле, пригадую вчинок мого чоловіка та його одногрупників-курсантів, з якими вони навчалися в Академії Військово-морських сил. Цей випадок відбувся у 2014 році, коли над академією підняли російський прапор. Мій чоловік разом зі своїми товаришами демонстративно вийшли з навчального закладу, виступивши протестом і віддавши данину своїй присязі українському народові. Вони заспівали гучно український гімн, затушовуючи російський.

Також, згадую події 2018 року, коли під час переходу через Керченську протоку були захоплені два українські катери, на яких служили побратими та друзі мого чоловіка. Ми сильно переймались за їхню долю, але, врешті, вони повернулися з полону живими та здоровими.

Коли ви востаннє спілкувалися з вашим чоловіком, і як ви дізналися, що він зниклий безвісти?

Останній раз я бачила свого чоловіка 23 лютого 2022 року о 10 годині вечора. Він несподівано і без попередження приїхав додому і привіз нашу собаку, яку завжди любив брати із собою на катер. Виявилося, що вони отримали повідомлення про перевірку з міністерства, і на борту не може бути собак. Здається, що в той момент він повністю розумів, наскільки ситуація ускладнилася, і цими словами він намагався мене спеціально заспокоїти. Він поцілував мене та сказав, що кохає, і пішов на бойове чергування.

З того часу ми спілкувалися у телефонному режимі, переважно листувалися, оскільки він постійно перебував у морі разом зі своїми побратимами. Він дуже хвилювався за мене та постійно перепитував про мій стан, оскільки я в той час була вагітна. Наш зв’язок обірвався 3 березня 2022 року вранці. Вдень мені повідомили, що через ракетний удар росіян затонув патрульний катер «Слов’янськ», у районі Кінбурнської коси, який був атакований з повітря. Згодом стало відомо, що частину екіпажу вдалося врятувати, але решта зникла безвісти.

Чи маєте ви документи, які свідчать про те, що ваш чоловік є зниклим безвісти та чи триває процес його пошуку?

Так, на сьогодні у моєму розпорядженні є акт з військової частини, в якому зазначено, що мій чоловік вважається зниклою безвісти особою. Також у мене є витяг з реєстру безвісти зниклих за особливих обставин. Можу підтвердити, що процес пошуку триває, і я приділяю цьому увагу щодня.

Крім того, важливо відзначити, що я є членом та головою ГО «Об’єднані морем». Ця організація об’єднує сім’ї військовослужбовців, чиї катери «Слов’янськ»та «Станіслав» були уражені ворожими ракетами в Чорному морі. Ми об’єдналися з метою спільної роботи — пошуку та визволення наших чоловіків. Також минулої осені ми приєдналися до Всеукраїнської асоціації громадських організацій «АДАМАНТ».

Як ви сприймаєте рівень зусиль уряду та міжнародних організацій у пошуку вашого чоловіка, особливо з урахуванням тривалості пройденого часу?

Відверто кажучи, на мій погляд, рівень зусиль у пошуку безвісти зниклих є незадовільним. Розумію всі обставини та причини цієї низької ефективності. Море — це абсолютно інша стихія, яку важко досліджувати. Дрони не можуть бути використані через постійний обстріл місця затоплення катера. Для детального вивчення цієї катастрофи необхідно підняти катер на поверхню та провести дослідження за допомогою спеціальної техніки та відеофіксації.

Однак, ми не втрачаємо надію й активно впроваджуємо різноманітні заходи для досягнення нашої спільної мети — встановлення правди.

Чи вам вдається залишатися позитивно налаштованою та вірити в краще, зіткнувшись із викликами воєнних обставин та дбаючи про свої мрії на майбутнє?

На цю мить я позитивно налаштована та наповнена надією на краще. Однак для досягнення цього внутрішнього стану мені довелося пережити різні етапи, від несприйняття та розпачу до прийняття реальності.

Вірю в те, що мій чоловік зумів врятуватись або можливо його зараз утримують у полоні російські військові. У будь-якому випадку, існує надія, що він живий, і є можливість знову зустрітися з ним. Моя головна мрія — знайти свого коханого та щоб наша родина була знов разом, оскільки на момент останньої нашої зустрічі він навіть не знав, що у нас народиться саме син. Термін вагітності був малий, і стать дитини була невідомою. Впевнена, що він буде безмежно щасливий отримавши таку чудову новину!

Як ви з чоловіком полюбляли проводити сумісне дозвілля?

Через те, що мій чоловік — військовий, він не завжди мав багато вільного часу. Та, коли з’являлася нагода, ми вміли насолоджуватися кожною миттю. Вечорами ми любили залишатися вдома, дивитися фільми й готувати смачну вечерю разом. 

Також час від часу ми вирушали до моря або у парк разом з нашим улюбленим песиком на прогулянку. Іноді ми вирішували прокотитися машиною по вечірньому місту, слухаючи музику та обговорюючи все навколо. Такі миті нам дарували радість і спільні спогади.

Які, на вашу думку, найсильніші якості вашого чоловіка, які відображаються у його поведінці та відношенні до життя?

Мій чоловік вважає, що усе завжди повинно відбуватися справедливо та чесно — це одна з його найкращих якостей. Я також захоплююсь його почуттям гумору і вмінням тлумачити будь-яку ситуацію під іншим кутом. За весь період наших відносин я не пролила жодної сльозинки, оскільки він завжди старається зробити все можливе, щоб я почувалася щасливою.

Важливо також відзначити його вміння розмежовувати робочі справи та сімейний побут. Через робочі труднощі він ніколи не переносив цей негатив додому, завжди підходив до всього з позитивним настроєм та своєю унікальною філософією.

Будь ласка, поділіться вашою особистою асоціацією з піснею, книгою чи фільмом, яка виникає при згадці вашого коханого?

Щодо музичних асоціацій, особливо яскраво у моїй пам’яті залишається пісня Lady Gaga — “Shallow”. Вона лунала на нашому весіллі, під час нашого першого танцю молодят. Ми обирали її разом і завжди з радістю слухали цю пісню.

Щодо кінематографа, у мене особлива асоціація пов’язана з фільмами компанії Marvel. Мій коханий взагалі переглянув усі стрічки, які випустила ця студія, і знає їх досконало. Ми разом переглядали кожен з цих фільмів неодноразово, тому це для нас стало чимось невід’ємним.

Читайте також: “НА ВСЕ ЖИТТЯ ЗАПАМ’ЯТАЛА ЙОГО СЛОВА: «Я ОБОВ’ЯЗКОВО ПОВЕРНУСЬ, БО В МЕНЕ Є ДО КОГО ПОВЕРТАТИСЯ».” МАРІЯ ПЛАКСІЙ, СЕСТРА ЗАХИСНИКА ЛУГАНЩИНИ