“На все життя запам’ятала його слова: «Я обов’язково повернусь, бо в мене є до кого повертатися».” Марія Плаксій, сестра захисника Луганщини

У рубриці ​​«[не] Почуті», ми розкриваємо непересічні історії про неймовірну міць жінок, які, не зважаючи на труднощі, не втрачають своєї внутрішньої витривалості. Сім'ї тих, хто перебуває в полоні, продовжують закликати до підтримки, нагадуючи про тих, хто залишається поза межами свободи. Це заклик до нашого суспільства не забувати про наших захисників і надавати активний розголос цій трагедії.

Марія Плаксій, сестра військовослужбовця 57-ої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка, поділилася своєю історією з Катериною Кушнір, журналісткою та авторкою проєкту.

Розкажіть, будь ласка, про військовий шлях вашого брата: як довго він вже служить, і що спонукало його обрати саме це напрямок?

Мій брат був мобілізований у березні 2022 року, ще на початку повномасштабного вторгення. Він — людина надзвичайно чесна, відповідальна та порядна, з переконанням, що батьківщина починається з самого себе, і поки не розпочнеш робити зміни навколо себе, ситуація не покращиться.

У квітні 2022 року,  він розпочав виконання бойових завдань, беручи участь у важких і кривавих боях, і згодом був визнаним зниклим безвісти.

Як ви згадуєте 24 лютого 2022 року, які події чи епізоди цього дня вразили вас найбільше та залишили найяскравіший слід в вашій пам’яті?

Ранок розпочався, як завжди, зі збору своїх справ для родини. Цікаво, що я взагалі не слідкувала за новинами та не була в курсі подій, поки знайомі не зателефонували і повідомили, що розпочалася велика війна, і не йдеться навіть про те, щоб відправляти свою доньку до школи.

Паніка, розпач і шок охопили мене, і я вже була готова виїжджати того ж дня. Проте всі одноголосно переконували, що ракети летять по всій країні й, доки ситуація не стане повністю зрозумілою, варто залишитися та обдумати подальші дії. З усім тим, наше містечко було окуповане, і нам довелося шукати притулок у більш безпечному місці.

Найбільше мені запам’яталося, коли я пояснювала своїй доньці, що трапилося. Я розповідала їй про повномасштабне вторгнення Росії, але вона ще не повністю розуміла ситуацію. Потім вона подивилася телемарафон, де детальніше розповідали про те, що трапилося, і після цього вона дуже сильно розплакалася.

Коли ви востаннє спілкувалися з вашим братом, і як ви дізналися, що він потрапив у полон?

Наша остання розмова з братом відбулася 19 квітня 2022 року. Під час всієї нашої бесіди я майже не стримувала сліз, а він, намагаючись усіляко мене заспокоїти та підтримати, виражав свою турботу.

Після одного з перших обмінів військовополонених його побратим був звільнений і повідомив нам, що брат попав у полон, і він передав важливе повідомлення — він живий. Наша радість була безмежною, оскільки протягом майже пів року ми анітрохи не знали, чи він взагалі живий.

Чи є у вас документи, які підтверджують перебування вашого брата в полоні, і чи отримуєте ви офіційні повідомлення щодо його місцезнаходження, стану здоров’я та психічного стану?

Так, у нас є підтвердження від Міжнародного комітету Червоного Хреста, яке, своєю чергою, надійшло від Російської Федерації, що мій брат офіційно визнаний військовополоненим. Крім того, час від часу наші державні структури проводять індивідуальні та групові брифінги/зустрічі з родинами військовополонених, де намагаються відповідати на наші звернення.

Як ви оцінюєте взаємодію та співпрацю з владою та органами, відповідальними за обмін полоненими?

Я щиро вдячна всім державним органам, які причетні та займаються визволенням військовополонених та розшуком зниклих безвісти, оскільки між нами існує найголовніший та найефективніший інструмент — діалог.

Чи вдається вам зберігати оптимізм та віру в краще, стикаючись із викликами воєнних обставин та плекаючи мрії на майбутнє?

Попри те, що наша родина була вимушена покинути свій дім через постійні обстріли та загрозу для життя та здоров’я, і мій рідний брат перебуває в полоні вже два роки, підтримувати свій психологічний стан стає дуже важко. Мене рятує віра.

Це віра, саме в наш народ, який є незламним та має міцний дух, оскільки завдяки нашому об’єднанню ми здатні робити зміни й допомагати нашим військовим на фронті. Наша громадська організація «Знайти і повернути 57/34» зараз не лише займається пошуком зниклих безвісти та сприяє визволенню полонених, але також збирає кошти, надає допомогу та вносить свій невеличкий, але важливий внесок у нашу перемогу.

Яким хобі ваш брат найбільше захоплюється у вільний час?

Перед тим, як мій брат пішов на військову службу, він працював та виконував своє фахове покликання — будівельника. Будівництво не лише було його професійною справою, але і його хобі. У вільний час він завжди насолоджувався налагодженням домашнього затишку, створюючи комфорт для своєї родини. Він виявляв себе як справжній господар та з великою любов’ю ставився до своєї дружини й дітей.

Напередодні війни він знаходився в процесі будівництва свого власного будинку та мріяв про його завершення, але, на жаль, все обернулося не так, як він сподівався.

Будь ласка, поділіться вашою особистою асоціацією з піснею, книгою чи фільмом, яка ідеально відображає ваш зв’язок з братом?

Мені на думку спадає асоціація з казкою «Снігова королева» Ганса Крістіана Андерсена. Відчуваю себе подібно до сестри Герди, яка подолала три дев’ять земель, щоб врятувати свого брата Кая, що був викрадений сніговою королевою.

Насправді я вже пройшла нелегкий шлях та вклала немало зусиль, щоб прискорити нашу зустріч з братом і забезпечити щасливий фінал для нашої історії, аналогічно до того, як це було у казці.

Розкажіть яку-небудь незвичайну історію про вашого брата, яка вам особливо запам’яталась та відображає його характер та якості.

Мені пригадується історія, яка не пов’язана з моїм братом, а скоріше зі мною самою. Під час навчання в університеті та проживання в гуртожитку, одного разу ми з дівчатами-сусідками по кімнаті, обговорювали та фантазували про те, якого чоловіка ми хотіли б мати у майбутньому.

Більшість хотіли чоловіків, схожих на відомих співаків, акторів чи визначних особистостей, але тоді мені прийшла думка, що я хочу біля себе людину, схожу на мого брата — справжнього сім’янина, котрий завжди зробить усе для добробуту родини та буде стояти горою за неї.

Авторка інтерв’ю: Катерина Кушнір

Читайте також: “24 ЛЮТОГО 2022 РОКУ, В МЕНЕ ВИРВАЛИ ОДРАЗУ ДВІ ЧАСТИНИ МОГО СЕРЦЯ”: ГАННА МАХОРТОВА, ДОНЬКА ТА СЕСТРА ЗАХИСНИКІВ ОСТРОВА ЗМІЇНИЙ