Український композитор Heinali: “У нас досі не розвинута сцена старовинної музики»

Наприкінці минулого року авторитетне британське видання The Guardian визнало платівку «Madrigals» київського композитора та артиста Heinali (Олега Шпудейко) альбомом місяця. Сергій Гулюк, колумніст «Marie Claire» та автор телеграм-каналу «Нежность» поговорив з Heinali про модульний синтез, інструменти Середньовіччя, музику до комп’ютерних ігор, та локдаун.

Автор іншого, не менш впливового медіа Fact Magazine не стримував компліментів: «Бездоганне почуття інтриги, ностальгії та дива». Під сценічним псевдонімом Heinali (це назва одного з вітрів на планеті-пустелі Арракіс у романі Френка Герберта «Дюна») Олег записує музику і виступає вже понад десять років, але на власний сором, про талановитих артистів, які знаходяться поруч, ми іноді продовжуємо дізнаватися із західних медіа.

«Madrigals» – чудовий медитативний альбом, натхненний поліфонією епохи Відродження та пізнього Середньовіччя. Сам автор порівнює його із чудернацьким садом з хитромудрими фактурами. 

За яких умов та обставин створювався та записувався альбом «Madrigals»? Що, так би мовити, надихало або вплинуло на її створення?

«Madrigals» – це плід моєї любові до старовинної музики і мого інтересу до модульного синтезу. Старовинною зазвичай називають західноєвропейську музику створену аж до 18 століття. Але для мене особливо важливими є періоди Середньовіччя і раннього Відродження – саме тоді народжувалася і ставала домінуючою поліфонія. Уявіть собі величезний сад, у якому одночасно співає багато різних птахів. Усі ці птахи – різних видів, і мелодії у них відрізняються, вони не схожі одна на одну, але усі разом вони утворюють одну музику, єдине звучання. Це багатоголосся – і є поліфонічна музика, ну а композитор у даному випадку грає роль садівника.

Але як поєднати старовинну музику із сучасним синтезатором?

Я був зачарований поліфонією багато років, але знайти цікавий спосіб роботи з нею мені вдалося лише нещодавно – декілька років тому у мене з’явився модульний синтезатор, і я виявив, що на ньому можна реалізувати генеративну, тобто «самограючу» поліфонію. Далі я звернувся до музикантів, що грають на старовинних інструментах, і ми записали з ними імпровізації, які було вплетено в електронну поліфонічну фактуру. Уявімо це наступним чином: у цьому нашому саді стоїть пергола. Вона складена зі штучної геометричної конструкції. Настає весна, і в’юнкі рослини поступово її обплітають чудернацькими, живими формами.

Читайте також: ЛАГІДНИЙ MUSIC-ДАЙДЖЕСТ: ЛОКДАУН 

Як давно ви захопилися саме Середньовічною музикою?

Свідомо я почув її близько десяти років тому. Але більш уважно почав до неї ставитися відносно недавно. Із середньовічних композиторів мої улюблені – Хільдегарда Бінгенська, Леонін, Перотін, Гійом де Машо, Йоханес Окегем. Слово «композитор» я вживаю тут дуже вільно, у той час такого терміну взагалі не було, як і концепції авторства (принаймні – у сучасному розумінні). Приміром, Леоніна та Перотіна називали органістами, але не тому, що вони грали на органі, а тому що писали органуми – віртуозні поліфонічні твори для вокального ансамблю. А органістів називали організаторами.

Із середньовічною музикою існують певні складнощі. Музична нотація у той час була дуже умовною, це було дуже схоже на шпаргалку для імпровізації, аніж повноцінний нотний запис твору. Інша, на мій погляд, серйозна проблема – у тому, що середньовічного слухача більше немає, і ми можемо лише здогадуватися як ця музика сприймалася раніше. Приміром, григоріанські хорали для багатьох нині – це досить стримана, умиротворена музика, але з літературних джерел ми знаємо, що люди Середньовіччя могли відчувати досить потужні переживання, коли їх слухали.

У вас гарні теоретичні знання того періоду. Ви здобували, певно, вищу музичну освіту?

У мене немає академічної музичної освіти, я – самоучка, і музикою почав займатися майже випадково, у 2003 році. Ця випадковість поступово і болісно перетворювалась у захоплення, а захоплення – ще болісніше ставало професією. До того періоду, коли з’явилися перші комерційні замовлення був дуже важкий час, який мені дивом вдалося пережити.

Знаю, що ви багато виступали за цей час, у тому числі – й за кордоном. Які виступи запам’яталися найбільше?

Зазвичай пригадуються ті виступи, де щось пішло не так, а про класні – і сказати іноді нема чого. Але я хочу згадати свій виступ у Стамбулі у прекрасному Центрі мистецтв Zorlu PSM у 2019 році. Для нас це може видатись дивним, але місцеві організатори мені розповіли, що такі центри у Стамбулі часто споруджують приватні забудовники поблизу своїх торговельних центрів, і не шкодують на них грошей. Виступ організував британський лейбл «Injazero Records», де виходить моя музика, це була спеціальна шоукейс-програма на великому місцевому фестивалі. Приємно здивувало те, що абсолютно все було ідеально організоване – весь персонал тоді працював, немов годинник, і весь розклад було продумано до дрібниць. У нас, на жаль, не завжди так буває. 

На «Madrigals» звучать середньовічні інструменти – лютня теорба та барочний альт – як вони змінили звучання альбому, і чи важко ці інструменти було знайти для запису?

Це, швидше, барочні інструменти. Хоча лютня вже звучала і у Середньовіччі, але архілютня, яка звучить на альбомі, з’явилася лише на початку 17 століття. Ці інструменти не лише змінили звучання, але й народили новий зміст – тобто пергола у саді, яку ми вже згадували, не лише вкрилася живими в’юнкими рослинами, але й зі сходом сонця заграла тінями. Важливу роль також зіграв блискучий супроводжувальний текст до платівки від Саші Андрусик з музичної агенції «Ухо». А от самі старовинні інструменти знайти було не дуже просто, частково через те, що в Україні не розвинута сцена старовинної музики. Я звернувся до тих музикантів, яких вже знав, і з якими довелося попрацювати на інших проектах.

Які ще інструменти було використано під час запису?

У Києві ми записали Ігоря Завгороднього (барочний альт) і Максима Коломійця (барочний гобой), у Лондоні – Ендрю Меджінлі (архілютня). До речі, з Ендрю ми вже працювали у Великобританії декілька років тому, коли я писав музику до хореографії. Тоді матеріал теж було взято із старовинної музики, але метод роботи був іншим.

Яким чином почалася співпраця з лейблом «Injazero»? Хто на кого вийшов?

Вони самі мені написали, і повідомили, що мене їм було рекомендовано. Спочатку їх цікавив мій ранній невиданий матеріал, який згодом увійшов на платівку «Anthem». А вже з наступної платівки – «Iridescent» мені вдалося розповідати нову історію – це були перші обережні спроби роботи з генеративною поліфонією. Наприкінці неї було вказано подальший вектор мого руху, тобто на альбом «Madrigals». А новий альбом, над яким я зараз працюю, і у якому звертатимуся до органумів школи Нотр-Дам 13 століття вже буде розвивати ідеї «Madrigals».

Читайте також: СНИ ПРО ДЕЩО БІЛЬШЕ: ЯК УКРАЇНСЬКІ МУЗИКАНТИ ПІДКОРЮЮТЬ ЗАКОРДОННИЙ РАДІОЕФІР 

Це правда, що ви писали музику до комп’ютерних ігор? Чи є щось особливе у її створенні?

Так, мені пощастило написати музику до «Bound» для Playstation 4. Це досі один з моїх улюблених комерційних проектів. Особливість гральної музики у тому, що вона часто буває динамічною. Тобто, якщо наприклад у фільмі композитор створює музику до конкретної сцени, де є початок і кінець, вона зафіксована у лінійному часі, то у комп’ютерній грі гравець може повернутися у те місце, де вже був, і кожне проходження рівня буде унікальним. Відповідно, необхідна музика, яка б у реальному часі реагувала на ці зміни. Для цьогомузика пишеться, так би мовити, нашаруваннями. Створюється, приміром, 8-10 шарів для окремого рівня гри, які вмикаються, або вимикаються по її ходу. Кожен відповідає за якісь зміни, нові настрої та атмосферу, і усі вони мають працювати одне з одним у будь-яких комбінаціях. Така собі головоломка, але згодом звикаєш.

Розкажіть про спільний проект разом із вашим батьком (Володимир Шпудейко – відомий український актор, хореограф, і танцівник – С.Г.), це, наскільки я знаю, було поєднання музики і танців?

Проект зветься SynthTap. Це танцювальний перформанс, хореографічне шоу, де поєднуються степ та модульний синтез. Звук танцю оброблюється синтезатором, і буквально створює музику на льоту. Батько давно займається степом, і одна з проблем, з якою він свого часу зіткнувся – це невідповідність звуку степу на запису (або навіть під час виступу) тому звукові, який він чує, точніше – переживає, коли танцює. Декілька років тому він розробив спеціальний інструмент, який максимально достовірно передавав це звучання, і він запропонував мені поекспериментувати з модульним синтезатором. Але більш складним завданням було створення форми повноцінного перформансу, і, судячи з різноманітних позитивних відгуків, нам це вдалося.

Як ви особисто переносите локдаун? Чи сприятливо він впливає у творчому розумінні? Сумуєте за аудиторією, живими виступами?

Стало важче, прибутки стали меншими, але музична індустрія поступово адаптується до нових умов. Приміром, близько року тому ми з Олексієм Шмураком, композитором та саунд-артистом, запустили щотижневий освітньо-розважальний подкаст про музику – АШОШ, який записуємо дистанційно. Живих виступів не вистачає, але занадто за ними не сумую, тому що це майже завжди компромісний формат, у якому часто непросто донести свої ідеї до аудиторії. І у мене з’явилося значно більше часу на читання, вивчення музики, та роботу над наступними альбомами.

Як ви відреагували, коли вас і вашу роботу відзначили у The Guardian?

Мені, звичайно ж, було дуже приємно, особливо враховуючи купу потрачених зусиль, не лише моїх, але й усієї команди, яка над ним працювала, і майже втричі перевищений бюджет на запис. Це і чудова новина для лейблу InjazeroRecords, тому що це був вже другий реліз високо оцінений The Guardian у 2020 році, особливо враховуючи, що це невеличкий незалежний приватний лейбл. Але було б добре, якби ми коли-небудь навчилися формувати власні аутентичні цінності без озирання на думки «авторитетних західних видань». Тобто, щоб коли The Guardian відкриє нового українського артиста, і він прозвучить на BBC-6, ми сказали би щось на кшталт: «Дякуємо, ми і без вас це знаємо!».

Альбом Heinali «Madrigals» можна прослухати тут. 

Фото надані Heinali

Читайте також: ХТО У ДОМІ ХАЗЯЇН? ЯК У ДЕВ’ЯНОСТІ РОКИ ВІДБУВАВСЯ УКРАЇНСЬКИЙ МУЗИЧНИЙ РЕНЕСАНС 

Повʼязані теми:

Хейналіколумніст

Татаренко Ірина

Всі статті автора

Поділись: