Інтерв’ю з автором, чиї меми перепощують Арестович та КМДА

Автор найпопулярніших останніх 45-ти днів мемів, які перепощуємо ми, а також самі герої мемів Олексій Арестович та КМДА - блогер Дмитро Коваленко. В інтерв'ю Діма розповив про героїв мемів та що він відповідає на закиди "не на часі".

Яка з новин цих 45 днів тебе найбільше потішила та подарувала ідеї для мемів? 

А матюкатись можна? Якщо чесно — не новини вражали. Люди. ЛЮДИ. Отак і напишіть великими літерами. Безмежна вдячність ЗСУ, волонтерам, теробороні, всім-всім-всім. Усі жартівники, такі як я — вони зникнуть, а ці хлопці-дівчата залишаться назавжди. Пишіть-пишіть. На жаль, так сталось, що я недооцінював загрозу повномасштабного вторгнення, і мені дуже соромно за таку легковажність. Тому у тих, хто з 14 року протистоїть росії просто хочу перепросити. Багато людей попиваючи лавандовий раф у затишних ганделиках (і я в тому числі) трохи підзабивали на реальний стан речей. Бо так, мабуть, було зручно. Болюча правда, але як є. 

Щодо підходу до жартів. У перші дні я гортав стрічку з думкою — божечки, яким недоречним ЗАРАЗ_БУДЕ_ПРОСТО_ВСЕ! Та одного разу якась жіночка написала під моїм мемчиком: «Щойно я вперше засміялась з початку війни». І я такий: «блін, це потрібно людям!». Щоб банально кукуха не відлітала від болю, розпачу, невизначеності. Буває пишуть: «Дімончик, останній мемчик — топ, ми тут ржем на підвалі в Чернігові». В такі моменти просто хочеш кричати від суміші різних відчуттів  — вдячності, надії, гордості за незламність наших людей. 

Хто тебе сьогодні надихає на меми?

Перше місце, звичайно, у «другої армії світу». Німці під час Другої світової вчиняли страшні речі, але їх поважали, якщо це слово доречне. От зрозумійте правильно. Їх так не висміювали. А про «ваньку» з краденим килимом вже нагенерили стільки контенту! Просто розтоптали й знищили. Це ніщо тепер, пусте місце, а не військо. Мені здається, що перші слова дітей, які народились за цей час у бомбосховищах  будуть не звичні «мама/тато», а щось про російський корабель.  

А надихає мене колективна Баба Галя з вайбер-чату ОСББ. Та, у якої знайомий її кума колись із Залужним в одній черзі стояв. Яка щовечора поширює фейки про плани путіна, а люди вірять, бояться й пересилають далі. От щоб якось забити ефір, відволікти від подібного я й роблю мемчики. Вони можуть бути не смішними, але вони точно безпечні.    

Чому та як давно ти цим займаєшся?

Найкраще, що в мене виходило в житті, це кричати якісь дурниці з останньої парти, щоб однокласники ржали. Як це робити коли тобі за тридцять? (як я собі пару років скинув, ггг). Зареєструватись у соцмережах. Тут я роблю те саме з 2016 року. І чим гірші справи в країні — тим більше в мене контенту на сторінці. 

Про «ваньку» з краденим килимом вже нагенерили стільки контенту! Це ніщо тепер, пусте місце, а не військо. Мені здається, що перші слова дітей, які народились за цей час у бомбосховищах  будуть не звичні «мама/тато», а щось про російський корабель.  

Який механізм створення мемів?

Коли робиш мемчик — треба не думати. Взагалі виключити голову. Якщо починаєш щось мудрувати, вибудовувати якісь аналогії, щось вимальовувати — аудиторії не зайде. Я й досі не знаю до кінця, як це працює. Якщо вже взагалі немає ідей — лай владу та президента. 

До речі, ті, хто мені писав, що я піарю «зелену шмарклю, яка нас здасть путіну при першій можливості» — ШО ВИ ТАМ?!

Чия реакція на твій мем була для тебе найбільшим компліментом?

Та різне було. Якось в метро поряд зі мною дівчина гортала Інстаграм. І тут — хоп! — доскролює до моєї картинки якоїсь, вже не пам’ятаю, що то було конкретно. Якийсь паблік стирив і собі поставив. Дівчина усміхається, читає коментарі. Я не витримую й кажу: «Не забудьте лайкнути, напевно ж, хороша людина фотошопила». 

О, ще згадав, з останнього. Був мемчик, де повідомлення від КМДА про повітряну тривогу я замінив текстом, мовляв, путін помер, в Україні оголошена перемога — терміново виходьте з укриттів святкувати. Ця картинка розійшлась, її побачила дівчина, яка веде офіційний телеграм-канал КМДА. Пообіцяла, коли війна скінчиться — запостити про це повідомлення саме в такому формулюванні. Скоріше б, правда ж?

Буває пишуть: «Дімончик, останній мемчик — топ, ми тут ржем на підвалі в Чернігові».

Мем – це прихована критика дій, способу життя, світогляду. Як ти реагуєш на критику?

Та якби ж тільки критикували! Бувало й погрожували. Дивишся на аватарку — у діда й онуки вже підростають, і розсада на підвіконні, а він щось хоче мені заподіяти, якусь шкоду. Але хто знає, може зараз це Привид Києва?

А от нещодавно мені людина порадила в коментарях зупинитись з мемчиками, бо це, типу, не на часі. Жорстко так пройшлась. Заходжу в профіль, а хлопець з Ірпеня. В мене там родичі тиждень сиділи під бомбами та авіацією — утюжили просто всім. І от що я йому скажу? Він, напевно, пережив страшні просто речі. Я завжди хочу перед такими людьми вибачитись. Хай єдине що їх ранить у житті — мій колгоспний гумор. Це щиро. Так і запишіть.

Я завжди хочу вибачитись перед людьми, які пережили страшні речі. Хай єдине що їх ранить у житті — мій колгоспний гумор. Це щиро.

У тебе багато підписників, за ким слідкуєш ти?

Є такий ілюстратор — Сергій Майдуков. Це не про смішне, а про красиве. Неймовірно талановито. Гарні листівки про кота Інжира малює Олена Павлова. Як на мене дуже недооцінений Олександр Грехов. Свій стиль у людини, захоплююсь. 

Коли в Україні з’явиться свій Нетфлікс, хочу, щоб у Антона Тимошенка там був спешл на мільйони-мільйони переглядів. Підпишіться. Хороший розважальний контент у Андрія Грищука та Володимира Попова. Актуально. Злободенно.  Що там по щирості? Є такий хлопчина — Євген Спірин. Ви точно нещодавно читали його вірш про Київ. От крутий він, почитайте. 

Ну, і Іван Марунич, звичайно. Тільки росіянин, якого дванадцять разів вже вбили в Чорнобаївці може зрозуміти мій біль. Коли ти  придумав жарт, а він майже в такому ж формулюванні вже на сторінці у Вані…

Читайте також: ГУМОР, ЯК ПІГУЛКА ВІД СТРЕСУ ТА ДЕПРЕСІЇ: У ВОЄННИЙ ЧАС І НЕ ТІЛЬКИ