Small Talk: режисерка анімації Анастасія Фалілеєва про проєкт I’M FINE! та творче вигорання

Своїм досвідом та спостереженнями ділиться режисерка Анастасія Фалілеєва, яка співпрацювала з соціально-значущими ініціативами, зокрема анімаційного серіалу «Подбати про себе», ініційованого соціальним проєктом «Твій сімейний лікар», а наразі працює над створенням авторського анімаційного фільму «Я померла в Ірпіні». Вона бере участь у проєкті I’M FINE!, який триває  з 7 по 11 вересня в межах анімаційного фестивалю LINOLEUM, підіймає питання емоційного вигорання  та концентрується на тому, як митцям зберегти психічне здоров’я, залишатись мотивованими та працездатними у світі, який змінюється щохвилини.

Що ви відчували 24 лютого, і що відчуваєте зараз? Яка трансформація відбулась за цей час?

Я почувалась як у комп’ютерній грі. Здалеку бачила бій за Гостомель стоячи у величезному корку по дорозі в Ірпінь. Пам‘ятаю як у мене над головою пролетів величезний винищувач, ду-у-у-же низько, я зачаровано дивилась на нього. Не було страху. Ми з хлопцем нервово жартували і знімали усе на камеру, непоганий вийшов документальний матеріал. Гадаю це тоді захистило нашу психіку — сприймати усе радше як божевільний сюжет аніж реальну загрозу. Страх прийшов вночі, коли почала працювати ворожа артилерія, і ми сидячи в Ірпені нарешті зрозуміли, що сталося і наскільки війна близько. Зараз я не відчуваю нічого. Мене дуже травмували події десяти днів в Ірпені. Виїжджаючи останнім евакуаційним коридором під час обстрілу я глибоко змирилась із тим, що можу бути вбитою прямо зараз. З того моменту не можу нормально відчути ні радість ні печаль. Працювала з психологом щоб позбутись тремору та лякливості. Вдалося. Але повернути почуття надзвичайно важко. Зі сторони виглядаю нормально, сміюсь, балакаю про щось, але якщо чесно не відчуваю нічого. Цього літа багато подорожувала, зараз в Японії з показами фільму, постійні інтерв‘ю, здавалося б — те про що я так мріяла багато років. Але нажаль навіть це викликає дуже слабкі емоції.

Яку роль зіграли для вас робота та творчі процеси з терапевтичної точки зору?

Робота рятує. На щастя я маю проекти зараз. Присвячую себе постійній праці, так відчуваю себе потрібною і збиваю тривожність за майбутнє. Радію, що випустила 8 епізодів серіалу «Подбати про себе», пишаюсь що «Твій сімейний лікар», «100% життя» та health link навіть під час війни фінансують мистецтво, а саме анімацію. Для мене робота завжди була відповіддю на всі мої питання. Сумно, страшно? Працюй. Радісно, весело? Працюй. З цього завжди є користь людям, і розрада та підтримка для себе. Обожнюю тікати в анімацію. Усі мої фільми були рефлексією на особисті болючі теми, я навчилась загоювати себе способом кіно. Мої фільми — невід‘ємна частина моєї роботи у кабінеті психолога.

Проєкт I’M FINE поєднує роботи авторів, які так чи інакше стикались з творчим вигоранням і трансформували цей досвід у свої фільми. Чи доводилось вам переживати вигорання? Якщо так, чи робити ви щось зараз, аби його попередити і не дозволити повернусь?

Гадаю, наразі у мене мистецьке вигорання. Як професіонал — працюю, а як артистка — туго іде. У такі моменти не напружую себе, не підганяю, багато думаю. Особисто у мене вигорання стається від стабільності в роботі, тож зараз працюю над зміною оточення, пошуком нових методів та технік. Потихеньку, покроково але впевнено реабілітуюсь. Я вважаю що попередити вигорання неможливо, як і неможливо постійно бути на висоті своїх можливостей. Це хвилі, яких не варто боятись. За вигоранням завжди іде буст та зростання, якщо ставитись до себе обережно і не картати за нестачу творчого. Мені цікаво досліджувати вигорання у собі та знайомих художниках. Наразі занотовую свій стан для майбутнього фільму, згодом зберу все у сценарій. Коли не пре один вид діяльності — змінюю на інший, це допомагає скучити і повернутись до першого.

Чи є вам що сказати митцям, як їм зберегти психічне здоров’я, залишатись мотивованими та працездатними у нашому бентежному світі, який змінюється щохвилини?

Можливо, моя думка звучатиме банально, але істина у простих речах. Не забувати навіщо ти це мистецтво робиш, і робити в житті тільки ті речі які в кайф. Якщо робити мистецтво заради фінансової вигоди, популярності чи ще якої користі — далеко не поїдеш, вигориш і плюнеш. А відвертому митцеві вигорання не страшне, він знайде вихід, скорегує вектор і повернеться до справи коли набереться нових сил, тому раджу зберігати спокій (хоч це і надзвичайно важко, коли здається що більше ніколи не видасиш жодної креативної ідеї). Що до психічного здоров‘я — переконана, що кожному з нас в тій чи іншій мірі потрібен психолог, психотерапевт, психіатр (і не треба психіатра боятись). Консультації у спеціаліста явно допомагають тримати себе купи та не робити помилок яких можна уникнути, вибудувати здорове відношення до своєї творчості та комерційної роботи.

Читайте також: SMALL TALK: МИКИТА ЛИСЬКОВ ПРО ПРОЄКТ I’M FINE! В РАМКАХ АНІМАЦІЙНОГО ФЕСТИВАЛЮ LINOLEUM