Small Talk: Mariia&Magdalyna про прем’єру вистави «Сонячний народ»

29 квітня Mariia&Magdalyna презентують виставу «Сонячний народ», натхнену поезією Миколи Вінграновського у київському клубі Collider. Mariia&Magdalyna — це музично-театральний дует Марусі Іонової та Надії Голубцової, колишніх учасниць гурту «ЦеШо» і актрис театру «ДАХ». Більше про музичний перформанс Маруся та Надія розповіли в інтерв'ю Marie Claire.

Чому варто відвідати виставу?

Надія: Ми всі тотально втомлені від тієї кількості запитань, почуттів та станів, які приніс цей рік війни. Тому дуже хочеться, щоб ми всі разом перезапустились, відчули себе краще, побачили один одного, надихнулись тими сенсами та образами, які передав нам Микола Вінграновський у своїй космологічний поезії (усміхається). Ось, наприклад моє улюблене-надихаюче:

І мрію з мрій про велелюдну спільність

На крилах атома несли ми із пітьми

І донесли — в космічну безгомінність

Зірвались ми і Сонцем стали ми!..

От такі маємо мрії і хочемо ними поділитись. Щоб ми трохи зігрілись разом, від усвідомлення, що ми все ще є (усміхається).  І що ми можемо бути дійсно «МИ».

Ви пам’ятає, коли вам вперше прийшла ідея створення цієї музичної вистави?

Маруся: Про ідею «Сонячного народу» ми почали говорити вже після того як разів 10 зіграли нашу попередню виставу «Human?…“. Ця вистава була створена на початку війни і була більш рефлексійною. Тому вже з часом ми почали ставати собі питання: «А за що ми боримось? Як розгадати, віднайти свою ідентичність? Як зрозуміти попередні покоління? Як ми, митці, в такі складні часи можемо віднайти силу і красу, і поділитись цим? Таким чином, і виникла ідея взяти поезію шістдесятників.

Дуже швидко ми побачили, що шістдесятники боролись за ті самі речі, що і ми — за мову, свободу, спільність.

Краса поезії і єдність поглядів надихнули нас на те, щоб створити «Сонячний народ».

Чому було обрано саме поезію Миколи Вінграновського?

Надія: Поезія Вінграновського красива та печальна, як саме життя. Він писав і про якісь дуже побутові, зрозумілі всім речі і про космос, про ідею народу, про вічне. Багато натхнення відчуваю, впускаючи в себе цю поезію.

Що вам найбільше подобалось, а що найбільше дратувало в процесі роботи?

Христина: Найбільше подобалися початкові етапи створення, розроблення ідей, коли ще не знаєш що саме буде і повністю віддаєшся креативному потоку через різні концепції і практики. Етап формування для мене, мабуть, був найціннішим, спостерігати як все накопичене і зібране нами за останній час переформатовується в спільний твір. В створенні цієї програми ми переосмислювали стихії і їхню присутність в нашому житті, в нас самих, їхню важливість. Що для мене є земля? Що є моя земля? Яку цінність для мене несуть конкретні місця? Як мене очищує вода? Як за її допомогою я можу змити зайве? Яким повітрям я дихаю? Як дихання наповнює і спустошує мене? Що є вогонь? Що мене запалює та надихає? Як бути коли вогонь руйнує? Всі ці питання стали для мене відправною точкою в пошуку і мені це дуже подобалося.

Для мене це також був пошук звуків і звучання, які могли б передати стан повітря, води, вогню, землі. Ще дуже подобалося дослідження і заглиблення в нашу культуру, зокрема, поезію Вінграновського, тексти Тараса Прохаська, розкриття їх сенсів, образів та символів.

Дратувало в роботі, коли не співпадали наші енергетичні частоти по настроям і станам, що давало розсинхрон і перебивало творчий процес.

Головний герой та елемент вистави — сонце. Який ваш улюблений твір, арт-об’єкт, присвячений сонцю?

Надія: Більше ніж сонце, після трьох тижнів дощів та холоду, а до цього трьох місяців зими, мене надихає тільки сонце (сміється). Взагалі вважаю дуже надихаючим дивитись на небо та відчувати обличчям сонце. В нас є ДажБог як міфологізація сонця, там багато красивих образів. Ще міф про Прометея та передачу цієї життєвої енергії відчуваю дотичним.

Яку виставу, на вашу думку, має відвідати кожний?

Маруся: Останнім часом ми найбільш за все надихаємось творчістю шведського режисера і хореографа Александа Екмана. Нещодавно в Берліні дивились його постановку LIB. Поєднання театру, балету і волосся. (Прим.ред.: Для тацівників, задіяних у виставі данський художник-дизайнер Генрік Вібсков виготовив костюми з волосся.) Це було прекрасно і взагалі ні на що не схоже. Його вистави, такі як Cacti, Play, «Сон в літню ніч», думаю, має побачити кожен.

Читайте також: ЧОЛОВІК ГОВОРИТЬ: ДАВИД ПЕТРОСЯН, РЕЖИСЕР ТА ХУДОЖНИК-ПОСТАНОВНИК