Small Talk: режисер Євген Лавренчук про прем’єру вистави «Перед волею»

22, 23 та 29 червня відбудеться довгоочікувана прем’єра вистави Євгена Лавренчука «Перед волею» за п'єсою Марка Кропивницького в Театрі Корифеїв в місті Кропивницький. Це перша вистава Євгена в Україні після тривалої перерви та перша вистава режисера після повномасштабного вторгнення. Подробиці про нову виставу та підготовку до неї режисер розповів в інтерв'ю журналістці  Дарії Кибець.

Євгене, розкажіть про процес роботи над виставою «Перед волею». Скільки тривала підготовка?

Творчий процес — це дивна штука, яка не знає ані початку, ані кінця. До кожної вистави я готувався все своє життя, адже побачене, почуте, пережите, а також не побачене, не почуте, не пережите, але додумане — це і є той матеріал, який лежить на твоєму режисерському робочому столі, коли ти приймаєш рішення зробити так, а не інакше. Сам репетиційний процес тривав два місяці.

Ви зазначали, що цілісна картина вистави швидко склалася у вашій уяві. Чи вдалося втілити все з початкового задуму?

Так, але це стало можливим тільки тому, що окрім того, що я режисер, я ще став і директором цього театру, тут співпало багато речей… Основне, що мені вдалося — це зібрати форму. Бо на робочому столі зібралося багато інґредієнтів (які я, до речі, сам обирав), і було побоювання, що не розставлю всього в своїй голові. Але вони розмістилися самі по собі, і мені дуже подобається, як саме.

Сценограф Єфим Руах, з яким ви працюєте в тандемі, відмітив, що головною особливістю вашої творчості є вміння відкривати відомі речі знову. Свіжий погляд на які звичні речі присутній у спектаклі «Перед волею»?

Я цього не можу знати, бо так може сказати хтось інший, у даному випадку — мій колега — Єфим Руах. А для мене як людини, що читає п’єсу, народжує образи — не існує ніяких «відомих речей» і не існує мети зробити свій погляд «свіжим». От погляд — і все, а для когось він свіжий, для когось — ні. Але це не моя проблема і не моє завдання.

Чим у першу чергу вистава на класичну пʼєсу української літератури зацікавить сучасного вибагливого глядача?

Якщо той глядач чесний, то йому чи їй по цимбалах, що то «класична», що то «українська», що то «п’єса», що то «літератури». Чому людина йде в театр? Бо шукає любові і інструменту реалізації цієї любові.

Чи слідкуєте за творчістю своїх колег-режисерів?

Звісно, слідкую. Але театр відвідую вкрай рідко. Мені подобається, що відбувається в нашому театрі зараз, як з художньої, так і з організаційно-менеджерської сторони. Говорю не стільки про результат, скільки про процес. А він наразі правильний та здоровий.

Авторка: Дарія Кібець

Фото Євгена — Віктор Андрійченко, фото встави — Аліна Ярюхіна/facebook 

Читайте також: АНДРІЙ ЛІДАГОВСЬКИЙ ЗНЯВ СВІЙ РЕЖИСЕРСЬКИЙ ДЕБЮТ У «ВІЙНІ ОЧИМА ТВАРИН»