Хто у домі хазяїн? Як у дев’яності роки відбувався український музичний ренесанс

Цього року вітчизняному музичному проекту Фоа Хока виповнюється тридцять років. Музиканти мають у доробку близько трьох десятків релізів, три міжнародні ремікс-альбоми та безліч компіляцій, міксів, саундтреків, і досі залишаються одним із найяскравіших і самобутніх колективів європейського рівня. Колумніст Marie Claire Сергій Гулюк, автор телеграм-каналу «Нежность»  веде бесіду із засновником проекту, та пригадує цікаві дев’яності роки.

Перша половина 1990-х. Становлення країни збіглося у часі зі становленням свідомості: щойно на очах відбулися революційні перетворення, «совок» залишився у минулому, і у ледь прочинене віконце до нових світів потроху починає надходити колись недоступна інформація – «піратські» касети, вініл, самвидав, а згодом – легальна преса, і, о, диво, книжки українською!

Дмитро Куровський, художник, музикант, засновник проекту «Фоа Хока»

А навколо – розбрід і хитання, і це, певною мірою не може не віддзеркалюватись у творчості музикантів. Про потужну творчу атмосферу тих років пригадує Дмитро Куровський – музикант, художник, засновник та лідер групи «Фоа Хока»:

– Я тоді жив та навчався у Харкові, де на той час активно вирувало культурне життя. Місце, яке я постійно відвідував – «Stand Hair Studio» – її організував барабанщик та ентузіаст Євген Ніколаєвський. Це була простора кімната у приватному будинку, із стінами, обшитими лотками для яєць. Атмосфера в студії Євгена була справді незабутньою! Саме там проходили репетиції деяких харківських команд, відбувалися цікаві зустрічі та знайомства. Тут я вперше побачив стрічки Пітера Грінуея, кліпи The Residents, почув багато нової музики: Zoviet France, The Birthday Party, Wolfgang Press, Psychic TV, The Cure, Ween… Я дуже часто там бував, аж поки не виникла ідея записати кілька нових композицій Фоа Хока.

Дмитро Куровський (ліворуч), та Євген Ніколаєвський у «Stand Hair Studio»

У той же час в країні відбуваються прогресивні події, що викликають певні сподівання на відродження нової української музики: у Німеччині виходить компакт-диск «Новая Сцена» – збірка з чотирнадцяти андеграундних колективів Києва та Харкова. Восени 1995-го у Львові вдруге відбувається, певно, одна з наймасштабніших культурних подій того часу – фестиваль «Альтернатива», який був «Вудстоком», «Гластонбері», і «Зігетом» водночас: купа цікавих європейців, хедлайнери – британці The Ukrainians, з кумедного – юний студентський колектив «Океан Ельзи», та молодий «ем-сі» – Сашко Богуцький, який ще не був солідним телепродюсером Олександром Андрійовичем. Почесним гостем фестивалю став чернігівсько-харківський колектив «Фоа Хока».

Саме за тенетами цієї визначної події, десь на розкладках я придбав порцію касет з українською музикою, яку видавав і експортував до Європи польський лейбл «KOKA»: «Цукор – Біла смерть», «Казма-Казма», «Вій», і окреме, незабутнє враження на мою юнацьку свідомість справила касета з альбомом «Музика Без Хазяїна» групи «Фоа Хока». Абсолютно все, починаючи з обкладинки касети (важке свинцеве небо, ліс вдалині і загадковий похмурий юнак, у якому впізнається соліст – Дмитро Куровський) співпало тоді з настроями «пубертатного» періоду.

Обкладинка альбому групи Фоа Хока «Музика без Хазяїна»

Справді, обкладинка альбому — незабутня, – погоджується Дмитро, – її створив художник Андрій Марушечко – українець, народжений в Польщі, який зробив багато каверів для релізів КОКА-Records та вивів цей лейбл на широкі простори. Андрій був співтворцем “оновленої” КОКИ, її дизайнером і продюсером.

Володимир Наконечний (співзасновник лейблу “КОКА”) про обкладинку альбому “Музика без Хазяїна“:

Як на мене, цей простір ідеально віддзеркалював широчінь і багатовимірність. Це, поза сумнівом, одна з найяскравіших обкладинок Марушечка, і я радий, що він зробив її саме до “Музики без Хазяїна”.

Внутрішня сторона альбому

А на касеті я почув тоді індустріальні урбаністичні пейзажі, депресивну атмосферу, прохолодний саунд, і серйозне заглиблення у найпотаємніші хащі українського фольклору:

Ікла велетня бавили малюка
Печера – чиїсь покинуті образи на стінах…
Біля озера причаїлись люди з рушницями

На початку дев’яностих я захоплювався творами Миколи Хвильового, латиноамериканською прозою і, звичайно, українським фольклором, – продовжує Дмитро, – адже моя мама – великий фахівець у цій сфері, вона викладає історію музики та український фольклор у Чернігівському коледжі ім. Левка Ревуцького. Я з дитинства чув багато пісень у її прекрасному виконанні. Саме у цей час я почав малювати невеликі урбаністичні картини. Для мене музика та візуальна складова завше були нероздільними.

Дмитро Куровський «Цікавість» (1993)

У яких умовах було створено цей запис?

Альбом “Музика без хазяїна“ був створений у «Stand Hair Studio» та чернігівській домашній студії гітариста, одного із засновників Фоа Хока – Владислава Діхтяренка. З необхідної нам апаратури в студії був ревербератор “Лель“, мікрофон “МЛ-15“ і навушники. Важливою складовою треків альбому є восьмибітний гіпнотичний ритм-плейбек, який Дихтяренко створював у Чернігові на дитячому синтезаторі Kamosonic F3A. Він же і виконав основну частину гітарних партій із невеликим арсеналом радянських примочок. Згодом долучилися і сесійні музиканти.

Владислав Діхтяренко у «Stand Hair Studio»

Яким чином на вас вийшов польський лейбл «КОКА», і як це вплинуло на промоцію колективу за кордоном?

«Музика без хазяїна» – перший виданий за кордоном наш альбом він вийшов 1994 року на касеті, і здобув визнання на Заході, що посприяло організації першого європейського турне до Польщі та Німеччини, запису лайв-касети та продовженню співпраці з “КОКА Рекордз”. Великих зусиль задля організації імпрез доклав продюсер Сергій М’ясоєдов, він також виступав в якості звукорежисера на концертах у Польщі та Німеччині.

Володимир Наконечний (співзасновник лейблу “КОКА”):

Про «Фоа Хока» я дізнався завдяки Сергію М’ясоєдову з харківської «Нової сцени». Заскочив факт, що гурт аж з Чернігова і… україномовний! Але найсильніше враження справили продумана концепція і неврастенічний вокал, природно вписаний в ритмічно-музичну основу. Відчувалась харизма «майстра церемонії» Дмитра Куровського. Мене вразила і його відвертість на етнічні інспірації, що я почув із демо-записів.

Дмитро Куровський «Баланс» (1993)

Під час двотижневого «Ukrainian Gift Tour`94», – продовжує Дмитро, – Фоа Хока завітали до трьох польських і шести німецьких клубів. Публіка по-різному зустрічала український андеграундний бенд (в маленьких польських містечках відчувалася напруга, під час концерту в містечку Отвоцк мало місце заворушення через антиукраїнські настрої). Варшавський виступ зафільмували для польського TV-1. Також у Польщі 1994 року було знято перший кліп на трек “Діа-Діаба”. Відгуки на нього в основному були у польських самвидавчих фензінах.

Відео на трек «Діа –Діаба» (1994)

«Висаджу в повітрячко будинок свого товариша, перетвориться на попіл будівля моєї подруги…», «Місяць десь сховався за деревом б…ддю» – ці суворі, але дуже реалістичні образи запам’яталися мені ще з тих часів. Це така певна рефлексія на лихі часи?

Не є дивним, що у дев’яностих роках у Харкові була своя особлива специфічна атмосфера: ”сявки” (на «харківському» жаргоні так називають дрібних хуліганів та дворову шпану, – ред.), ”транваї”, ”пінжаки”. Часом вона була і небезпечна. Звідси і проросли доволі дикі образи, агресивні рефлексії та колорит марева у композиціях “Музики без хазяїна”. Але й гумору, гармонії і драйву в альбомі теж вистачає.

Звучання цього альбому досі актуальне. Чи було у вас бажання зараз перевидати його на вінілі, або розкручувати через Bandcamp та інші платформи?

Матеріал альбому “Музика без Хазяїна” створювався у часи справжнього знайомства зі світом. Через заглиблення в субкультуру, перші масивні дози несовкової інформації та свободи, культурний шок і, звичайно ж, молодість! (таку назву має один з треків альбому, – ред.).

Альбом був виданий виключно на касетах, тиражу давно немає. Звичайно маємо надію, що цей безсмертний реліз колись вийде на вінілі. Меценати усіх країн, долучайтеся!

Альбом «Музика без Хазяїна» на платформі Bandcamp

Фото надані прес-службою

Читайте також: СНИ ПРО ДЕЩО БІЛЬШЕ: ЯК УКРАЇНСЬКІ МУЗИКАНТИ ПІДКОРЮЮТЬ ЗАКОРДОННИЙ РАДІОЕФІР

Повʼязані теми:

колумніст

Татаренко Ірина

Всі статті автора

Поділись: