Інтерв’ю з оскароносним Мішелем Азанавічусом, фільмом якого відкриється «Вікенд у Парижі»
Про малобюджетні фільми, зйомки одним кадром та роботу режисера: творець «Кінцевого монтажу» Мішель Азанавічус розповів про стрічку, яка відкривала Канни, а тепер відкриє фестиваль французького кіно в Києві.
З 15 до 18 грудня в київському кінотеатрі «Жовтень» відбудеться фестиваль «Вікенд у Парижі», який поєднує в собі новинки та класику кінематографа Франції. У програму ввійшли мелодрама про коханців «Щоденник швидкоплинного роману», комедія про здійснення мрій «Загін кулінарів» та класична комедія з легендарним Бельмондо «Неперевершений».
Фільмом-відкриттям і головною родзинкою фестивалю стане комедійний фільм жахів «Кінцевий монтаж» від лауреата премії «Оскар» Мішеля Азанавічуса («Артист»). Сюжет розгортається довкола режисера-початківця, який вирішує зняти малобюджетний горор про зомбі з групою непрофесійних кінематографістів. Зйомки йдуть шкереберть: головна акторка невміло зображає переляк, а її партнер геть напивається. Але раптово команда опиняється в епіцентрі справжнього зомбі-апокаліпсису.
Цього року стрічкою відкривався фестиваль у Каннах. Початковою назвою фільму була Z (Comme Z), однак її змінили у знак солідарності з українцями, адже символ Z асоціюється з російськими військами. Напередодні української прем’єри Marie Claire дізналася більше про картину та історію її створення в режисера.
Яка передісторія «Кінцевого монтажу»?
Я давно хотів написати комедію про зйомки фільму. За свій режисерський досвід я часто був свідком смішної поведінки людей, я мав чимало зйомок, часом дивовижних, смішних, іноді зворушливих. Це стало джерелом натхнення — знімальний майданчик, який є таким собі трохи перебільшеним мікросоціумом, де ефектно розкриваються герої.
Отже, я взявся до справи під час першого локдауну — почав робити нотатки та працювати над історією, яка оберталася навколо ідеї довгого дубля. Зовсім випадково це зринуло в розмові з Вінсентом Маравалем, який був дуже радий чути моє зацікавлення темою. Він сказав мені, що його компанія щойно придбала права на One Cut of the Dead, японський студентський фільм 2017 року, який абсолютно відповідає тому, що я розповів.
Я подивився фільм і побачив, що він справді гарний, із блискучою структурною концепцією. Я сказав Вінсенту та Ноемі Девіде, які відкрили оригінал на фестивалі, що готовий зробити ремейк. «Кінцевий монтаж» — це ремейк фільму Сінічіро Уеди, який у свою чергу є адаптацією п’єси «Привид у скрині».
А сам ви є фанатом малобюджетних фільмів?
Насправді, не дуже. Я дивився деякі, бо вважав їх смішними, але я не можу сказати, що я фанат. З іншого боку, мені подобається ідея, що режисер знімає фільм незважаючи ні на що, з бюджетом чи без. Що важливо робити, творити. Я вважаю цей підхід не тільки сміливим, але, перш за все, красивим. У цьому жанрі «Ед Вуд» Тіма Бертона — справжнє досягнення. Крім того, до створення «Кінцевого монтажу» я переглянув досить багато фільмів і серіалів про зомбі, я подивився усього Джорджа Ромеро. Можливо, основна сцена нагадує торговельний центр у «Світанку мерців» (1978). Але мій фільм зовсім не фільм про зомбі, це не «Потяг до Пусана»…
Але у вашому фільмі нема зневажливості до жанру…
Аж ніяк. Насправді для мене переосмислення працює лише за умови поваги та ніжності до початкового твору. Саме це додає цікавості та багатовимірності. Інакше можна швидко впасти до знущання, навіть глузування. Часто це тонка межа, але мені потрібна надійний фундамент, щоб зробити надбудову. За будь-чим смішним завжди криється реальна історія, і мені потрібно бути в тонусі з нею.
Чи можна це вважати даниною пошани?
Це справді весело — взяти добре впізнавані атрибути кінематографа і пограти з ними, щоб створити динаміку між нашими спогадами про певні фільми, і тим, що я пропоную.
Так, це данина пошани DIY-фільмам, створених без бюджету, на енергії, а не грошах. Але, перш за все, це данина пошани людям, які знімають фільми: акторам і режисерам, а також технікам, стажерам, усім — тим, хто створює, і хто розповсюджує, день-у-день.
«Кінцевий монтаж» — це перш за все комедія.
Так, перш за все. Можливо, своєрідна, але велика комедія. Я був дуже радий повернутися до жанру, який покликаний смішити людей. Я намагався зробити насичене, щедре кіно, до якого залучений глядач. Я завжди намагаюся знімати фільми, які можна переглянути ще раз, і я сподіваюся, що «Кінцевий монтаж» — один із таких. Я раджу не тільки подивитися фільм, але й повернутися до нього згодом, переглянути знову. Кілька разів, якщо можливо. І з іншими людьми.
Ви задіяли у фільмі японську актрису, яка зіграла продюсерку в One Cut of the Dead. Чи відповідає ваш фільм оригінальній версії?
І так, і ні. З одного боку адаптація має бути інакшою. Водночас я зберіг структуру і все, що мені подобалося. Також я намагався залишити енергію оригіналу, знятого за шість днів, за дуже невеликі гроші. Ми, звісно, працювали в іншому масштабі, але наш фільм теж був не дуже дорогим. Його зняли за шість тижнів, а бюджет склав 4 мільйони євро. Щодо актриси, Йосіро Такехара, вона неймовірна. Вона привносить божевілля, яке не лише розважає, але й допомагає розповіді. Ви дійсно можете повірити в проект, подібний до того, що у фільмі, коли він виникає в голові такого персонажа, як її.
Глузування з цих майстрів кіно у вашому фільмі йде поряд із величезною любов’ю до них.
Так, у цьому й полягала ідея. Персонажі борються, спочатку вони не надто блискучі, і вони стикаються зі своїми проблемами, але в якийсь момент вони об’єднують зусилля щоб дійти до кінця. Тут вони стають героями. Фільм, який вони знімають, не є шедевром, але вони його роблять. Вони туди потрапляють, і це важливо. Знаєте, важко знімати фільм. Навіть поганий. Іноді критики кажуть нам, що ми зняли поганий фільм. Але це не так. У мене багато друзів-режисерів, і я ніколи не чув, щоб хтось із них казав: «Я зараз роблю дурницю». Ми щоразу робимо все можливе. Іноді ми не на висоті, або ми хвилюємося про гроші, або в нас немає актора, якого ми хотіли, або він не знає своїх реплік, або у нас іде дощ, коли нам потрібно сонце… словом, ми стикаємося з багатьма проблемами, і не завжди їх долаємо. Ми можемо облажатися. Але водночас це може бути прекрасна пригода. Створення фільмів — це завжди надзвичайний досвід єднання, коли шість, вісім, дванадцять тижнів ми працюємо і живемо разом, і кожен робить усе, що в його силах. Колектив сильніший за сукупність окремих людей, а пригода іноді цікавіша чи прекрасніша за об’єкт, який ви створюєте. І це не обов’язково така велика проблема. Ось про що цей фільм.
Фільм розповідає історію сім’ї, і в ньому грає справжня сімейна історія…
Так! Моя дружина грає дружину режисера. Моя дочка грає її дочку. Це історія в історії. Зйомки фільму у фільмі, який сам по собі розповідає про зйомок фільму, який є ремейком японського фільму, який розповідає історію ремейку японського фільму, актори, які грають акторів, сцени, розглянуті з різних сторін… навіть ми іноді губилися на зйомках…
Чи справді перша частина є цілим дублем?
Це справжній 32-хвилинний кадр з одним невеликим моментом монтажу, який мені довелося зробити з технічних причин. Я ніколи не був одержимий зйомкою одним кадром як Гаспар Ное чи Альфонсо Куарон. Це ніколи не було моїм святим Граалем, навіть якщо це, очевидно, часто має велику оповідну силу. Я, звісно, робив дещо, але для комедії я, як правило, монтую, щоб отримати найкраще з кожного кадру, виділити акторів, освоїти темп тощо…
Тут нам довелося зіткнутися з цією вправою. Отже, я все розкадровував. Загалом я сприймаю цей знімок як 250 кадрів, з’єднаних одним рухом камери. Ми працювали з акторами, репетирували п’ять тижнів із шести підготовчих. Актори приходили на знімальний майданчик щодня, як і оператор Джонатан Рікбур, який займався світлом і обрамленням. Ситуація розвивалася, і я переробив розкадровку, щоб кожен рух, кожне розташування камери, кожен час репетирувався і репетирувався знову. Протягом останнього тижня підготовки ми працювали з кранами, спецефектами, каскадерами, гримом, гардеробом… У нас були підроблена кров, обезголовлення, персонажі перетворювалися на зомбі з кількома секундами на зміну гриму, протезу, лінзи тощо… Ми поставили все на хореографію, щоб рух і час були максимально точними.
Зрештою, ми зняли цю сцену за чотири дні, кожен раз із задоволенням від виконання вистави. Але правильний дубль вийшов у другій половині четвертого дня. Треба сказати, що вся знімальна група була надзвичайно згуртованою, і те, що ми пережили, було дещо не таким далеким від того, що описано у фільмі.
Режисер, якого зіграв Ромен Дюрі, весь час бігає. Це те, що роблять режисери?
Не обов’язково, але на зйомки, звичайно, краще взути хороше взуття. Завжди є терміновість, тому що на знімальному майданчику багато людей на роботі, а це означає багато грошей. Час дорогий. А для роботи потрібен час. Тож метафорично, так, ви постійно бігаєте. За фільмом, який ви сподіваєтесь зняти, і який постійно вислизає від вас.
В кінцевих титрах є подяки Бертрану Таверньє, Жану-Полю Бельмондо, а також Квентіну Дюп’є.
У Квентіна є невелика нерозмовна роль режисера фільму, який не здається таким чудовим. Я брав участь у його фільмах, тож попросив його зробити мені послугу. Таверньє і Бельмондо, це щось інше. Ми їм так багато винні. Обидва багато означали для мене в моєму житті, я вдячний їм за те, що взагалі знімаю фільми, і те, як я їх знімаю. Обидва покинули нас під час створення цього фільму, і я хотів їх відзначити. Я дуже любив їх обох.
Зрештою, чи задоволені ви фільмом?
Надзвичайно! У ньому багато чого, і, як не парадоксально, навіть якщо це ремейк, я вважаю його дуже особистим фільмом.
Читайте також: ІНТЕРВ’Ю З ГОЛОВНОЮ ГЕРОЇНЕЮ «ТРИКУТНИК СМУТКУ»: ЧАРЛБІ ДІН