Small Talk: режисерка та актриса Марія Кондакова про фільм «Чорничне літо”

Режисерка Марія Кондакова зняла ігровий короткометражний фільм “Чорничне літо”, який розповідає про підлітків сьогодення. Ця стрічка була показана на французькому телебаченні, що не часто трапляється із українськими фільмами навіть зараз. А також була представлена в рамках Одеського міжнародного кінофестивалю. Відомою в Україні Марія стала  після виходу документального фільму "Моя війна”, в якому вона розповіла історії українських військовослужбовець. Ми поговорили з Марією та розпитали її про новий фільм, особливості роботи у Франції та подальші плани.

Маріє, ваш фільм наче і не розповідає про війну і бойові дії, але підкреслює, що навіть поза лінією фронту життя людей в Україні перебуває під постійним впливом війни. Чому вам важливо було показати саме цей аспект наших реалій?

Я зняла документальну стрічку “Моя війна” (Inner Wars), про жінок-воїнів , які добровільно долучились до участі в бойових діях тоді ще в часи АТО. Після такої серйозної теми і важких зйомок на передовій де я була поранена, я вирішила зняти фільм про кохання, юність вкрадену війною.

Після того як Inner Wars було купленно і показано на Arte France (стрічку було купленно і показано на телеканалах у 10 країнах), я регулярно виходжу на телебачення в Парижі, де відстоюю в інформаційній боротьбі Україну. Можливо той факт, що саме людські історії під час війни мають більший вплив на глядача, теж став для мене суттєвим. Адже важливо, щоб про нас не забули і щоб історії українців були почуті. 

Як прийшла ідея фільму “Чорничне літо”? 

Я завжди шукаю натхнення у реальному житті, але ідея зазвичай виникає, коли я приймаю душ (посміхається — прим. ред.). Звісно, це постійний процес читання літератури та перегляду авторських фільмів. 

Влітку 2022 року я приїхала в Київ до батьків. Ми з Хрещеною поїхали містами, яки були під окупацією. На зворотному шляху ми зупинились, щоб купити чорниці на узбіччі траси.  Мене вразило, що її продавала молода пара, зазвичай я бачу жінок літнього віку. Я спитала, хіба це безпечно? Ліси ж були заміновані. Молодий чоловік побліднішав, поки його дружина пересипала чорницю у пакет, і відповів, що треба дивитись куди ставиш ногу. 

Я була дуже приголомшена, вони пояснили що в селі роботи немає, їм треба годувати дитину. Ця історія, а саме обличчя цих молодих батьків, такі чисті, залишились у моєму серці. 

Після промотуру документального фільму “Моя війна”  в Індії, де він теж вийшов на національному телебаченні, я поїхала на Каннський кінофестиваль. По поверненню до Парижу, у мене знову з‘явився образ цієї пари, а разом із ним біль і лють. 

Я побачила історію першого кохання, безтурботного літа, яке було вкрадене війною. До того ж, я виросла біля лісу, для мене це місце має величезне значення. Обурення, що ворог моє улюблене місце перетворив на  небезпечне, зобов’язало мене невідкладно зняти цей фільм. Хоча, вже був сезон чорниці і кожен день був на рахунку. Три французькі продюсери пропонували мені перенести фільмування на наступний рік, щоб зібрати фінансування і мати більше часу на розробку. Але коли я порадилась із оператором стрічки Вовою Івановим, він, просто так, відповів мені: «Маша, війна така справа, наступного року мене може просто не стати». 

Після цього всі мої сумніви зникли, я знайшла фінансування і приїхала знімати фільм. Також, продюсерка нашого фільму Ольга Бесхмільніцина запевнила мене, що в кадрі будуть чорниця, згорівший БТР та оленятко.

Ви знімали документальне кіно? Чому вирішили переключити ваш фокус на ігрове?

Все як раз навпаки. Я навчалась у майстерні відомого режисера Павлова в університеті Карпенка-Карого.

Після диплому, за підтримки ДержКіно, я зняла художній короткометражний фільм “Листопад”, який мав прем‘єру на Міжнародному кінофестивалі у Локарно у конкурсі Pardi dі Domani та на Одеському міжнародному кінофестивалі (найкращий короткометражний фільм і приз FIPRESCI). Загалом, той фільм взяв участь у понад 70 кінофестивалях, отримав 14 винагород і Canal+ у Франції придбав фільм. 

Документальний фільм це, навпаки, був незвичайний для мене досвід. Але я завжди хотіла знімати художнє кіно, мати свій особливий погляд і показувати реальність на основі побаченого, пережитого в особливий момент часу. Після досвіду зйомок документального фільму, я вирішила повернутись у художнє кіно. Я наразі розробляю свій перший повнометражний фільм «Воїн», який отримав нагороду від Eurimages для проєктів на стадії девелопменту, коли я була в резинції TorinoScriptLab, де я розробляла проєкт. Він також брав участь у французькій жанровій резиденціі SoFilm, де я була фіналісткою, та отримав спеціальну відзнаку на Фестивалі Les Arcs в інудстрійній секції. 

Короткометражний ігровий фільм — це можливість потренуватись знімати у лісі (бо історія фільму “Воїн” відбувається у лісі), працювати з акторами та практикувати сценарну майстерність.

Актори в фільмі це професійні актори чи це звичайні підлітки? Як шукали героїв?

Продюсерка фільму Ольга Бесхмільніцина одразу звернулась до Алли Самойленко, кастинг-директорки. Ми з нею вже співпрацювали на моєму першому фільмі “Листопад”. За короткий час Алла запропонувала дуже талановитих підлітків. Важко було вибрати, але коли Ульяна Золкіна (Ксюша) та Едуард Поляков (Міша) зайшли у кімнату, я одразу зрозуміла що це вони — мої герої. Від них йшла така шалена енергія, наче між ними вже були почуття, хоча вони вперше один-одного бачили.  

Ульяна грає у кіно та телесеріалах з 9 років, тож має багатий досвід як акторка. Але її мама Лобов зізнавалась, що така підготовки та репетиція перед зйомками у них вперше. 

Едуард навчається на акторському в Карпенко-Карого у майстерні Дмитра Богомазова, окрім студентського короткометражного фільму, це його перші професійні зйомки. 

Сестра по ролі, Мілана Солодовник (Маша), мені потрапила у серце після першої зустрічі. Але за віком вона була трішки доросліша , тож я дуже рада, що для неї знайшлась роль у фільмі. Дівчата одразу подружились. Завдяки їх гарній акторській роботі відчувається контраст на початку фільму та наприкінці. Це для мене було ключовим в цій короткій історії, передати це відчуття дорослішання. Всі актори , Катерина Дубіна-Дупліхіна (мати), Сергій Воляновський (Чоловік) та Анастасія та її синочок Микита Свиридові (мати та син) дуже талановиті. Мені пощастило, що вони довірились і погодились на зйомки не дивлячись на персональну зайнятість. У Анастасії, в день зйомок чоловік , тато Микити, повернувся з передової. Мені було так незручно, що вони на майданчику замість того, щоб бути поруч з батьком родини разом. Але Анастасія мене втішила, що після зйомок вони підуть разом гуляти. Добре що ми закінчили знімати вчасно.  І звісно, я вдячна за допомогу в останній сцені Софії Кушнір та за участь Олені Іванко, яка приїхала з іншого міста на зйомки.

А ще, випадковість чи ні, у головних героїв зелені очі. Взагалі, у кастингу троє акторів мають зелені і двоє – блакитні очі. У лісі на крупному плані це грає особливим чином.

Взагалі, цей кастинг був унікальним: ми сміялись і плакали.  Це історичний досвід — знімати під час повномасштабного вторгнення. Кожен актор, акторка, які приходили на кастинг, ділилися зі мною як війна увійшла в їхнє життя і як це їх змінило. Я зберігла всі відео, вважаю це документом історії. 

Розкажіть про зйомки, ви залучали спеціальні підрозділи для розмінування лісової ділянки?

Це перше, про що сказала Продюсерка фільму Ольга Бесхмильницина. Ми виконували все за правилами безпеки. 

Моя хрещена Ольга, допомогла знайти першу локацію для зйомок зі справжнєю чорницею. Звісно, перед тим як туди йти, ми переконались, що ліс безпечний. Перед зйомками я консультувалась із працівниками Харьківського ДСНС. Художник фільму Іван Левченко  дістав порожню, але справжню міну. Все було по-справжньому але згідно правил безпеки. 

Як вдалось домовитись про показ українського фільму на французькому телебаченні? Чи вже відомо яка реакція глядачів?

Мені пощастило. Такий фільм у Франції розробляють не менше року. Я змогла написати, знайти фінансування і зняти його за 2,5 місяці. Завдяки наполегливості, праці та моїм попереднім фільмам, продюсери і партнери довіряють мені. 

Фінансування на фільм дав спочатку Французький продюсер Thierry Lounas, (Capricci) та один меценат. Потім я дізналась, що Французький канал France 3 зацікавився сценарієм, його надіслав їм Тьєррі. Я представила проект комісії і фільм придбали попередньо. Так звісно, реакція вражаюча — всі зворушені, дуже переймаються за долю головної героїні і в кінці залишається думка, що у такій небезпеці зараз знаходяться всі діти України. 

Мені написали добрі слова про фільм консультант з Міністерства освіти та молоді, Міністерка Оборони та голова комісії France 3. Вона повідомила,  що фільм запросили на показ у Сенаті в Парижі. Також, фільм покажуть у всьому світі на TV5 Monde і ще три рази фільм транслюватиметься на каналі Franсe 3.

Я щойно отримала статистику перегляду глядачів : показ на ТВ зібрав 106 000 глядачів. Це на 2,6% більше, ніж традиційна кількість глядачів у вівторок ввечері. А кількість онлайн переглядів – понад 120 0000. 

Ви давно живете у Франції і знімаєтесь там в кіно. Розкажіть, які фільми є вашими улюбленими та найбільш яскравими?

Фільми в яких я знімаюсь… Жартую! Я обожнюю останні фільми режисерок Жустін Тріє, Джулії Дюкорно, Рунгано Ніоні, Мії Хансен-Льове, Ребекки Золотовські, 

Одрі Діван. Дуже подобається фільм “Невинний” режисера Луї Гарреля. А також стрічки Джонатана Глейзера, особливо “Зона інтересу”. І звісно, серед моїх фаворитів Крістофер Нолан та пан Мартін Скорсезе.

Розкажіть про співпрацю з Леа Сейду.

Вона талановита акторка і суперзірка. Мені пощастило з нею познайомитись на майданчику. 

Мене вразило, що незважаючи на літню спеку, вона та інші актори були вдягнені на холодну погоду. Я жодного разу не чула, щоб хтось жалівся на спеку або критикував щось. Атмосфера на майданчику була неймовірна – тиша, повага, повна концентрація кожного члена знімальної групи. Присутність телефонів була, але дуже непомітна. Всі були включені у процес. 

Коли я мала заходити в палату перед початком сцени, всі хто був у мене в зоні досяжності, якщо ми перетинались поглядом — вони мене підтримували. Всі з повагою відносились до роботи іншого, ніхто нікого не відволікав, а навпаки,  всі були дисципліновані. Я знімаюсь і знімаю з 18 років в Україні, а також у французьких серіалах і телефільмах. Такої поваги та професіоналізму на знімальному майданчику я ще не бачила. Також, вони знімали на плівку і не більше трьох сцен на день. З них тільки дві з текстом, інша – це переходи або дія. Леа виховано та на відстані ставиться до нових партнерів на майданчику. Але коли мені вдалась складна сцена, я відчула, що хтось мене взяв за плече. Повертаюсь – це Леа. Вона зацікавилась хто я і звідки. Вона оцінила мою роботу, сказавши , що те що я зіграла складно і мені це вдалось зробити добре. 

Ми обмінялись контактами і досі на зв‘язку. Останній раз ми бачились на гала-вечері на відкритті Каннського Кінофестивалю цього року. Я рада бути нею прийнятою в своє коло знайомих. Спілкування за такими особистостями дуже надихає!

Чи вже знаєте, яким буде ваш наступний фільм?

Так, це фільм “Воїн”, про жінку снайперку, яка їде у відпустку у рідне село, що знаходиться у Карпатському лісі. Єдине, чого вона хоче — це побачитись з батьком та відпочити. Але все йде не так, коли розкрадачі лісу зрубують родинне дерево, яке посадив прадід героїні, а батько зникає…

Фільм сповнений єкшену та  елементів трилеру. Я вже згадувала раніше , що фільм брав участь у міжнародних резиденціях та пітичнгах і отримав нагороди. Це дуже надихає, адже це означає що проект має міжнародний потенціал. 

Це французько-українська копродукція з можливим підключенням партнерів з інших країн. Я декілька років розробляла цей фільм і нарешті ми починаємо пошук фінансування. Я дуже excited і рада, що попри війну, кіно в Україні існує, продовжує створюватися і вражає глядачів з усього світу.

Читайте також: «МОНТЕ-КРІСТО — ЦЕ ІСТОРІЯ НЕВИННОГО ЧОЛОВІКА, ЯКИЙ ВІРИТЬ, ЩО ЗЦІЛИТЬСЯ ВІД СТРАЖДАНЬ ЧЕРЕЗ ПОМСТУ»: ЕКСКЛЮЗВНЕ ІНТЕРВ’Ю З РЕЖИСЕРАМИ СТРІЧКИ