Паліндром: «Зустрічаючи замкнуту людину, відчуваю до неї інтерес, бо я ж знаю, як це – бути таким»

18 березня  львівський репер Степан Бурбан, він же Кашляючий Ед, учасник реп- гурту «Глава 94», та найбільшвідомий як Паліндром презентував кліп до треку Вирости, що став першим синглом з майбутнього міні-альбому виконавця. А вже 23 березня у Львові відбудеться спеціальний концерт музиканта для збору коштів на багаторазові безпілотники, які виробляє українська компанія UA Dynamics. Про музику, життя, недоліки, симпатію до Стуса та Шварценеггера він розповів в інтервя'ю арт-журналістці Дарії Кібець.

Альбом «Придумано в черзі» побачив світ уже під час повномасштабної війни, розв’язаної Росією, хоча всі треки, окрім «Херсона», були написані до 24 лютого. Наскільки складно тобі творити зараз?

Після 24 лютого я задумувався про життя в нових реаліях. З’явилися думки, що зараз я нікому не потрібен зі своєю музикою, то ж займався зовсім іншими речами. Але моя кохана дівчина Ляна одно- го дня сказала мені: «Степане, зупинися… Ти ж музикант! Може, спробуєш щось написати?» (Усміхається.) Власне, так народилася пісня «Спи», записана із Ship Her Son. Це сталося на початку березня й поклало початок створенню пісень під час повномасштабної війни. З цього моменту все відбувалося органічно, я нічого із себе не витискав, як із напівпорожнього тюбика. Відбуваються страшні події, та якщо ти їх не рефлексуєш сам із собою, то стає ще важче. А як показує статистика, мої рефлексії ще й допомагають іншим людям пережити свій біль.

У твоїй творчості відведене важливе місце українським поетам. Хто з них тобі найбільше зрозумілий?

Мене завжди надихали люди, які жертвували собою, своїм життям заради ідеї. У нашому випадку – заради України, незалежної та вільної держави, яку звикли бачити ми, діти 90-х. Мені найзрозуміліший Василь Стус. Тому що я багато досліджував його творчість під час навчання в університеті, дивився документальні фільми про його життя. А потім мав змогу доторкнутися до його творчості, коли ми працювали над саундтреком «Не дожив» до документального фільму про Стуса. І можливо, це через такий собі накрут всередині (я люблю придумувати різні інтерпретації свого існування на землі, містичні теорії), але я пам’ятаю таке відчуття в університеті, що нібито Василь Стус – мій духовний наставник, ментор, може, навіть ідеальний батько. Принаймні так мені здавалося.

Хто незрозумілий, але надихає?

Футуристи, як Михайль Семенко, Казимир Малевич, якого колись присвоїли собі росіяни, сприймалися мною досить важко. Певний час я їх не розумів, але вони мене надихали.

До слова, про Василя Стуса. Якщо вірити музичним критикам, то саме після саундтреку «Не дожив», як автор та музикант, ти вийшов на нову сходинку. Ти згоден?

Я людина доволі самоіронічна. Якби писав рецензію на самого себе, вийшов би великий стендап. (Сміється.) А якщо серйозно… На мене впливало багато речей.

Дату найпершого виступу в рамках проєкту Паліндром я запам’ятав на все життя – 6 грудня 2019 року. І я хвилювався так, що не описати словами. Це було таке інфантильне та деструктивне відчуття, коли за кілька днів до концерту ти припиняєш повноцінно спати, їсти й відчуваєш себе якимось школярем, який готується до Свята Букварика в молодшій школі. Згодом я зрозумів, що це була нова сходинка на шляху до більш серйозних крутих проєктів.

Що тебе дратує як людину? Як творця?

У мистецькому середовищі мене не дратують, але досі дивують люди, які заточені на гроші, проте з якоїсь причини називають те, що роблять, мистецтвом, творчістю. Поза творчістю дратує брехня в усіх її проявах.

До яких людських недоліків ти найбільш поблажливий?

Залежить від того, що вважати за недолік. Наприклад, невміння комунікувати в сучасному суспільстві здебільшого розглядається як недолік, але я розумію, що ця риса характеру часто рятувала мене від поганих компаній. Тобто в якийсь момент я ставав не цікавий людям, які намагалися затягнути мене в щось погане, і через це опинявся в хорошому місці.

Я звик думати про себе як про надто замкнуту людину, але музика допомогла мені дещо відкритися світу. І коли десь по телебаченню на токшоу я чую, що замкнутість розглядають як щось деструктивне, то не розумію цього. Навпаки, зустрічаючи замкнуту людину, відчуваю до неї інтерес, бо я ж знаю, як це – бути таким. Я погоджуюсь із думкою, що зараз усе розуміння переваг і недоліків перевернулося з ніг на голову.

Що ти не пробачаєш собі?

Домовленість із совістю. Коли ти хочеш вчинити так, як властиво тобі, йти вперед своєю дорогою, а якийсь зовнішній тиск тебе зупиняє. У таких ситуаціях хочеться прийняти душ, лягти спати та прокинутися через кілька днів уже без відчуття сорому.

За ким із колег по цеху ти спостерігаєш із цікавістю?

У мене є незмінний список, і це всі мої друзі. (Усміхається.) Нещодавно я запрошував взяти участь у моєму концерті молодого музиканта Сергія Гусака, він же Ницо Потворно. У нього крута музика, складна та нетипова. Думаю, у нас із ним схожі музичні смаки.

Є ще така дівчина Марія ТУЧА, яка створює електронну денсову музику, а паралельно робить блоги про проблеми сучасної української музики, про те, що заважає нашій музичній індустрії розвиватися. Я стежу за її діяльністю.

Що ти слухаєш або дивишся, коли тебе ніхто не чує?

Близькому оточенню я давно зізнався, що дивлюся зі своєю дівчиною проєкт «Холостяк». У соцмережах популярні нарізки з передач «Хата на тата», «Кохана, ми вбиваємо дітей», перегляд яких викликає відчуття іспанського сорому. І це, як не дивно… надихає. Іноді передивляюся їх.

Мені близька теорія, що такі проєкти є певним культурним зрізом у суспільстві. До слова, раніше я любив зайти в маршрутку, яка їде з одного району в інший через усе місто, та провести годину без навушників, слухаючи людей. Або зайти на ринок, де потужні продавчині майстерно розрізають великі шматки м’яса та спілкуються про життя. Або провести кілька годин у черзі в поліклініці…

Ім’я для Кашляючого Еда ти позичив у персонажа мультсеріалу «Гей, Арнольде!». З ким із героїв попкультури ти б хотів поспілкуватися?

Тут я трохи зупинюся на самому слові «герой». За останній час для мене, як і для всіх українців, справжніми героями стали ЗСУ. Коли прийшло усвідомлення всього жахіття, що відбувається, я подумав, які Марвел, які супергерої з тонн коміксів можуть зрівнятися з чоловіками й жінками, котрі боронять нашу країну?

Але якщо згадувати фільми, які відійшли на другий план під час війни, хоча раніше я любив дивитися кіно, то є один, який супроводжував мене на різних етапах мого життя, починаючи із самого дитинства. І це кіно – «Термінатор-2». (Усміхається.) Я люблю музику, яка супроводжує цей фільм. А герой Шварценеггера, який стає все більш людяним під кінець історії, викликав у мене сильні емоції, ще коли я був маленьким хлопчиком. Та й взагалі, Арнольд Шварценеггер є взірцем для мене.

Автор: Дарина Кібець

Читайте також: SMALL TALK: АНТОН СЛЄПАКОВ, ФРОНТМЕН ГУРТУ ВГНВЖ ТА АВТОР ПРОЄКТУ WARНЯКАННЯ ПРО ТЕАТРАЛЬНО-МУЗИЧНИЙ ПЕРФОРМАНС “БЕЗПЕЧНИЙ ПРОСТІР”