Смачні картинки: фуд-арт як витвір мистецтва

Зберігаючи їжу в ілюстраціях чи навіть мелодіях, фуд-арт здатний залишити нащадкам не лише гастрономічні, але й соціокультурні звички нашого покоління.

Для тих із нас, хто пережив дефіцит за часів радянщини, їжа – це здобич, отримана у нерівних боях із продавчинями продмагів. Тому поняття фуд-арту цим поколінням і сприймається на рівні витворів митців Відродження, а згадки про їстівні реквізити для шкільних вистав пов’язані зі щасливчиками, хто їх вжив іще до закінчення п’єси. Щодо дитячих спогадів на світлинах, то батьки закарбовували на плівку хіба що тортики на дні народження поруч із нашими янгольськими мордочками…

Та часи змінюються, і наразі кожна друга 17-річна дівчина вважає себе недооціненою майстринею фуд-арту, викладаючи в Instagram світлини сніданку зі шкільного кафетерію. Неймовірно, але іноді подібні фотопроєкти виходять доволі непоганими, та чи можна це вважати мистецтвом? Чи прив’язаний фуд-арт виключно до первинного інстинкту харчуватися задля того, щоби вижити? І що чекає на жанр, у якому всі ми – невизнані генії? Про це дізнаємося від справжнього експерта – відомого в усьому світі фотографа їжі Генрі Гарґрейвса.

Їжа на полотні

Порушуючи хронологію, почнемо з того, де ми опинилися наразі. На думку пана Гарґрейвса, саме у ХХІ ст. фуд-арт дедалі частіше стали пов’язувати з питанням не «що?», а саме «хто?». Іншими словами, якщо Кім Кардаш’ян викладе у соціальній мережі світлину вранішньої кави зі Starbucks, це вважатиметься шедевром. Сміх та й годі, та, скоріше, хочеться плакати, особливо коли ґрунтовно дослідимо вікову спадщину фуд-арту.

Ще давні народи малювали їжу, здебільшого зображуючи дари богам. Так, римляни зображували виноград для бога виноробства Бахуса і пшеницю для Керери – богині родючості. Малюнки, що збереглися до цих днів, також показують і тодішні манери – що люди їли і як саме. Скажемо чесно – гігієна була на жахливому рівні, а про столові прибори взагалі не йшлося.

Роботи художників Середньовіччя і Ренесансу підкреслюють соціальні аспекти тогочасного життя. Зокрема ненажерливість вищого світу, тоді як біднякам навіть хлібини не було де взяти. Всупереч загальній думці про консерватизм митців того періоду, із гумором і епатажем у них було все гаразд. Генрі вважає неперевершеним полотно Джузеппе Арчімбольдо, що зображує короля Рудольфа ІІ в образі Вертумна – римського бога пір року. Власне, дядька показали з грушею замість носа, гарбузом замість грудей і виноградом замість волосся. Імператорові сподобалося…

Тож фуд-арт не обмежується лише яскравим кольором яблук Ван Гога чи грою «знайди 32 відмінності», коли переглядаєш банки супу «Кембелз» Воргола. Говорячи кулінарною мовою, апетит приходить під час їжі!

Віршем і піснею!

Якщо на світлинах і полотнах ми обмежені інструментарієм і результатом – картиною чи фотографією, то в літературі й музиці все вирішує фантазія автора чи композитора. Описи (чи оспівування!) їжі – не виняток… Щоправда, саме у цьому пан Гарґрейвс і вбачає підводні камені, адже на світлину чи малюнок достатньо поглянути впродовж кількох секунд, тоді як шматок тексту треба уважно прочитати, уявляючи кожну згадану страву. Однак коли талант письменника беззаперечний, ми ладні перечитувати розділ про святкові чи романтичні вечері, часто-густо намагаючись відтворити їх на власній кухні.

Прихильники творчості Марселя Пруста неодмінно згадають дитячі враження письменника у книзі «На Сваннову сторону» про те, як вправно і смачно готувала кухарка Франсуаза. Свіжість спаржі і молодого горошку миттєво стирається з пам’яті, коли хлоп якось зарано повертається увечері й бачить на кухні насилля і жорстокість. Відтепер у роті смак старої курки…

Попри всю алегорію опери Сергія Прокоф’єва «Любов до трьох апельсинів» бажання їсти помаранчі до кінця вистави невпинно зростає. Цікаво, чи зростає продаж цитрусових у кафетеріях оперних театрів під час згаданої опери? Взагалі, найсміливішим українським музичним перформансом, пов’язаним із кулінарією, можна вважати звану вечерю, що її організував у Львівській національній філармонії у березні минулого року шеф-кухар Євген Клопотенко. До семи музичних композицій, зокрема «Вальсу квітів» Чайковського, було створено окремі страви, що, для справедливості зазначимо, виносилися не під час гри музикантів.

Читайте також: Книги, которые в разное время были запрещены

Кіножери

Сцени з їжею в кіно додають пристрасть у романтичні стрічки або крові у фільмах жаху. Для Генрі Гарґрейвса культовою кіносценою, що відбиває таємниці кулінарії, є мить, коли закохані передають одне одному зварений яєчний жовток із рота в рот у японському фільмі «Кульбаба». До речі, стрічка відома буцімто невідомим до виходу фільму рецептом локшини, але то вже питання до професійних шеф-кухарів.

Якщо насправді переміститися у світ вигадок, то однозначно згадаємо фільм Стівена Спілберґа «Близькі контакти третього ступеня», де герой Річарда Дрейфуса апетитно наминає картопляне пюре. Смачного, тільки обережно, щоби не завершилось, як під час вечері у «Чужому», де «їжа» полізла з робітника космічної станції у буквальному сенсі.

Один із найкращих гурманів у світі кіно – безперечно, Ганнібал Лектер. Коли герой Ентоні Гопкінса вбиває двох полісменів під музику Баха, щоби насолодитися баранячими відбивними «з кров’ю», глядачеві потрібна міцна витримка. Власне, як і в продовженні «Мовчання ягнят», скромно названому на честь навіженого психоаналітика «Ганнібал», де він підсмажує в каперсах… мозок героя Рея Ліотти, а потім йому ж і згодовує!

Анімаційний світ не обмежений холодною погодою впродовж зйомок чи поганим настроєм акторів. Тож мультик «Рататуй» про талановитого щура-кухара цікавий не лише гарною озвучкою від легенд Голлівуду на кшталт Ієна Голма і Пітера О’Тула, але й оригінальним рецептом відомої французької сільської страви. Автор цих рядків на власній кухні приготував рататуй за вказівками пацючка Ремі… і залишився вельми задоволений!

Невизнані генії

На думку того ж самого Гарґрейвса, фуд-арт, зокрема, фотографії – великий і досі не зайнятий пласт. Частково це пов’язано з небажанням славнозвісних майстрів камери «принижуватися» до того, що, як на них, викликане не мозком чи душею, а тельбухом. Але при цьому Генрі не радить усім починати продавати світлини власних сніданків і вечерь, адже шлях до визнання іноді вельми довгий і тернистий. Зокрема треба вірити в те, що знімаєш.

Генрі Гарґрейвс відомий вагомими суспільними повідомленнями, що він вкладає у проєкти. Так, «Жага до влади» показує, що дозволяли (чи дозволяють!) собі диктатори, тодішні й нинішні, і як доводиться харчуватися їхнім народам. З іншого боку, проєкт «Зіркові райдери» нагадує, що усім відомим людям притаманні звичайні смаки, і разом із ікрою і шампанським вони можуть попросити шматочок хліба.

На своєму прикладі Генрі доводить, що часто-густо фуд-арт відкриває інші двері. Так, його можуть запросити знімати дитячий одяг чи пігулки від головного болю, бо замовнику сподобалася саме та естетика, що він використовував, знімаючи їжу. Окрім того, серії можуть друкуватись у вигляді альбомів чи навіть книжок, на чому Гарґрейвс також заробляє. «Якщо не хизуватися своєю творчістю, а справді намагатися щось сказати, тебе неодмінно почують!» – упевнений Генрі. Та сама згадана на початку статті 17-річна дівчина може своїми світлинами привернути увагу до неякісних страв у шкільному кафетерії і викликати суспільний інтерес до проблеми.

На коня!

Що ж чекає на жанр, якому, здається, достатньо сфотографувати те, що не захотів з’їсти? Сам Генрі Гарґрейвс, якому вже за 40, вважає, що фуд-арту конче потрібні свіжа кров і молода енергетика! Особисто він думає, що з віком зростає відповідальність і розширюється коло обов’язків, тому для творчості й імпровізації лишається все менше місця. Генрі, наприклад, щодня змінює дорого до студії, слухає іншу музику чи намагається замовити щось нове на сніданок, щоби життя не перетворювалося на буденність.

Зі зміною ставлення до проблем довкілля неодмінно зміниться і ставлення до їжі. Не просто зараз, а, можливо, за 10 років фотографувати м’ясні страви вважатиметься поганим смаком. Та новим темам завжди буде місце, якщо у душі горить вогонь. Торік пан Гарґрейвс став батьком і створив альбом, що показував, як змінювався плід донечки – завбільшки з горошину, горіх, яблуко тощо. На першу річницю дівчинка отримала від батька власну дитячу абетку у вигляді фотоальбому, що завдяки певним продуктам показує відповідні літери. Наприклад, літеру «а», викладену абрикосами, літеру «б», викладену бананами… Це свідчить, що фуд-арт продовжує розвиватися й віддзеркалювати наше життя, яким би складним воно не було!

Автор: Олексій Бердник