Small Talk: Анастасія Рахманіна, співавторка проєкту “Не та людина”

«Не та людина» – український наративний true crime подкаст про історію злочинів маніяка Сергія Ткача. Авторки подкасту — креативна продюсерка FILM.UA Олеся Лук’яненко (телесеріали «Схованки», «І будуть люди») та журналістка Анастасія Рахманіна (головна редакторка видання про медіабізнес та аудіовізуальну індустрію Media Business Reports) — протягом шести епізодів розплутують історію серійного вбивці, його жертв та злочинної безвідповідальності правоохоронців.

Поговорили з Анастасією Рахманіною про роботу над подкастом, його гостей та інсайти, що очікують слухачів.

Як виникла ідея подкасту?

Моя співавторка Олеся Лук’яненко — креативна продюсерка кіностудії FILM.UA, і постійно перебуває у пошуку ідей для телепроєктів. Цю історію серійного вбивці, котрого ніхто не шукав, їй приніс один із сценаристів як можливий сюжет для серіалу. І наразі студія FILM.UA у партнерстві з міжнародним дистрибутором APC працює над розробкою восьмисерійного серіалу на основі історії невинно засуджених за злочини маніяка. Втім, художнє переосмислення реальних подій та виробництво телесеріалу — процес нешвидкий, тому в Олесі виникла ідея паралельно створити подкаст, котрий би розповів цю історію в аудіоформаті у жанрі true crime.  

Що було найцікавішим під час роботи над подкастом “Не та людина”, та що вразило найбільше?

Мабуть, цікавим було все: і особисті, здебільшого трагічні історії кожної людини, дотичної до тих подій, і інформація про злочинні вади правоохоронної системи, котру ми поступово дізнавалися під час роботи, і сам формат проєкту, адже раніше ані я, ані Олеся не працювали над наративними подкастами. Особисто мене найбільше цікавила «анатомія маніяків», яку ми детально досліджуємо у другому епізоді подкасту. Щодо Олесі, то це історії Ігоря Рижкова та Якова Поповича, засуджених за злочини Ткача. Першого, ще за радянських часів, міліціонери два роки вмовляли зізнатися у спробі зґвалтування (мовляв, це дрібне хуліганство, за яке буде максимум штраф), а коли той зізнався — повісили на нього два вбивства, за що Рижкова засудили до смертної кари. Поповича ж звинуватили у вбивстві та зґвалтуванні власної племінниці, заарештували, коли йому було 14, і засудили до 15 років колонії, хоча жодних доказів ані в першому, ані в другому випадку не було. Як фабрикували їхні справи та як склалися долі цих чоловіків, ми розповідаємо у першому, третьому та шостому епізодах подкасту. 

Хто гості подкасту? 

Тут варто розділити всіх, з ким ми спілкувалися, на героїв і експертів. Герої — це люди, що брали безпосередню участь у тих подіях: свавільно засуджені за злочини Ткача Яків Попович, Микола Демчук і Віталій Каїра, адвокат Ірина Дерев’янко, що допомагала цим хлопцям звільнятися та отримувати компенсації від держави, мама Яші Поповича, Анатолій Шайда та Дмитро Скипенко — слідчі спеціальної групи Генпрокуратури України, що розслідували злочини Ткача після його затримання, а також журналісти, що багато писали про це свого часу. До експертів я б віднесла людей, котрі допомагали нам розбиратися у складних питаннях, пов’язаних з цією історією. Це українські «мисливці за розумом» екс-слідчий Руслан Сушко та психолог-кримінолог Юрий Ірхін, що ловили та досліджували серійних убивць; правозахисник Андрій Діденко, котрий бореться за визволення людей, засуджених до довічного ув’язнення за сфальсифікованими вироками; Олексій Загребельний, керівник благодійної організації FREE ZONE, яка опікується в’язнями та реформуванням української пенітенціарної системи; психотерапевтка Роксана Ящук та інші.  

Також у подкасті ми надали слово тим героям цієї історії, що вже померли — за допомогою їх архівних інтерв’ю.

Читай также: “Жінка, яка має план”: Мей Маск та Альона Шевцова у програмі “Сніданок з 1+1”

На чому вам важливо було сфокусуватись?

Оскільки свого часу про справу Ткача та про безвинно засуджених за його злочини багато говорили в ЗМІ, сьогодні в інтернеті можна знайти безліч даних, що не збігаються. Тож для нас було важливим перевірити цю інформацію, знайти правдиві версії подій та викласти їх без спекулювання на темі та таблоїдного нагнітання драми. Наприклад, вже на стадії глибокої розробки героїв ми відмовилися від лінії про дружину Сергія Ткача, з котрою він побрався, вже перебуваючи в колонії для довічників. Відмовилися зокрема тому, що свого часу на телебаченні дуже смакували цю тему. 

Чому людям важливо послухати ваш подкаст? Які інсайти на них очікують під час та після прослуховування?

Я не можу передбачити, що саме стане інсайтом для наших слухачів, адже у кожного свій досвід та свої знання. Тому розповім, що було несподіваним для нас з Олесею.

Що вибивати з безвинних людей зізнання та засуджувати їх до великих термінів, аж до довічного ув’язнення — це, на жаль, досить поширена практика. Принаймні, була такою до 2012 року, коли відбулася зміна процесуальних законів, за якими засуджували ще з радянських часів. 

Що людину без жодних доказів можна засудити до 10 років колонії лише за півгодини, а потім за компенсацію від держави за свавільне засудження ця ж людина буде судитися понад 10 років. 

Що не можна судити людей за ярликами, котрі на них навісило суспільство, або та ж правоохоронна система: як доводять історії наших героїв, у статусі злочинця — наприклад, ґвалтівника і вбивці — може опинитися безвинна людина (навіть та, рівень розвитку якої відповідає розвитку п’ятирічної дитини). 

І нарешті: не можна вважати, що маніяків у нашій країні немає, якщо ми давно про них не чули. Маніяки є завжди й всюди, просто сьогодні в Україні відсутня методологія їх пошуку. 

Чи є у вас улюблений епізод?

Поки не відбулася прем’єра кожного з шести епізодів, називати улюблений не наважуся — аби не вплинути на сприйняття слухачів. Втім, наполегливо раджу четвертий випуск, котрий найменше пов’язаний з основною історією, і його можна послухати окремо. У ньому ми розповідаємо, як влаштована система свавільного засудження людей на різних її ланках, чому українські суди виносять менш ніж 1% виправдувальних вироків (тоді як в Європі та США таких вироків 20-30%), чи можна допомогти людям, безвинно засудженим до довічного ув’язнення, та як живуть довічники у житомирській колонії №8, де свого часу відбував покарання Сергій Ткач. 

Які подальші плани? 

Під час виробництва проєкту «Не та людина» у нас з’явилося ще декілька ідей у жанрі true crime, і, можливо, одну з них ми почнемо втілювати у життя.