Small Talk: Ніна Мурашкіна, художниця про вплив війни на творчість

Головні теми, які досліджує в своїй творчості Ніна Мурашкіна – психологія сексуальності, особисте драматичне, зведене в культ. Вона одна з участниці виставки-продажу сучасного українського мистецтва Art For Freedom в іспанському місті Марбелья, яка відбудеться 8-10 липня. Частину коштів від продажу робіт буде направлено до міжнародного благодійного фонду Future for Ukraine. Про те як змінюється творчість під час війни, сучасне мистецтво та пошуки натхнення для рубрики Small Talk.

Чи змінилися теми, які ви порушуєте в своїх роботах, з початком війни в Україні?

Теми у моєму випадку, звичайно ж, потрібно адаптувати, виходячи з подій. У своїй творчості я говорю про психологію сексуальності, насамперед про емоції, про внутрішні бунти та провокації. Звичайно, теми, які я порушую, багато в чому змінилися, бо інакше це було б просто смішно – говорити під час війни про ті самі питання, про які раніше.

Наразі я готую новий проект. Але в моєму випадку я не зображатиму танки або насилля, швидше я зображатиму війну метафорично. Тому що я вважаю, що глядач, приходячи на мою експозицію, повинен піднестися, мені не хочеться, щоб він вийшов ніби розчавлений щитом болю. Відчуття трагедії, звісно, буде, але якою мовою це буде сказано – це вже інше питання. Про те, як це виглядатиме і як змінилася моя творчість, я зможу говорити лише ближче до осені, коли підготую цей проект.

Звичайно, у моїх нових роботах обов’язково будуть жінки –  адже я завжди заходжу в мистецтво через жіноче тіло, жіночі очі, через міфологію грецьких богинь. Вони проходять «наскрізною піснею» через все моє мистецтво.

Чим, на ваш погляд, важлива виставка Art for Freedom та які ваші роботи візьмуть участь у проєкті?

Кураторка Світлана Старостенко та вся команда, яка працює над виставкою – великі молодці, бо це дуже складно, організувати та вивезти за кордон crema de la crème українського мистецтва, роботи актуальних авторів. У Світлани чудовий смак. Те, що я бачила, дуже точно обрано, одне поєднується з іншим. Це важливо – щоб усі митці в одному проекті поєднувалися, щоб вони вступали між собою у діалог, щоб це не було уривками із контексту. Дві мої роботи, які Світлана обрала для виставки і Марбельї, написані у 2021 році. Це дівчатка, що стоять на вазах.

Дівчатка на вазі – це таке собі передчуття входження в юність. І якщо розглядати це питання в контексті війни, можна сказати, що невідомо, в якій країні ці дівчатка стоять на цих вазах… Невідомо, де вони вступлять у свою юність і відчуття тривоги і водночас їхня кокетлива юність у цих роботах відчувається.

Також хочу додати, що зараз, враховуючи, що багато яскравих талановитих українських художників поїхали до Європи, спостерігається величезний сплеск інтересу до нашого мистецтва – і створюється велика конкуренція. Місцеві автори починають кусати лікті, бачачи портфоліо українських художників… Ніхто не очікував, що конкуренція настільки зросте. Я коментую те, що відбувається зараз у Берліні, Барселоні. Усі бачать, що українські художники дуже сильні. Це жива конкуренція. Сто років тому українські художники теж виїжджали до Європи, і тоді вони справили враження на європейську культуру. Зараз відбувається те саме – на жаль, дуже високою ціною.

Як ви сприйняли новину про війну, зрозуміло, що до війни не можна підготуватися. Та чи ви вірили в те, що росія може її розпочати?

Так, я вірила. У нас із моїм чоловіком, іспанським художником Ксав’є Ескала, був проект у галереї Тетяни Миронової взимку, тому ми були у Києві. Чоловік щодня читає європейські новини і щодня казав мені: «Ніна, треба виїжджати, буде війна».

Ми виїхали у середині січня, за місяць до початку повномасштабного вторгнення. Десь через тиждень після початку повномасштабного вторгнення я вже активно допомагала друзям виїжджати за кордон.

Хто та що для вас є джерелом натхнення сьогодні?

Моє натхнення – мій чоловік. Мені пощастило, він митець.

Те, що можна взяти з природи – спів птахів, море, небо.

І звичайно, я маю бути в курсі, що відбувається у світі. Я стежу за сучасним мистецтвом, багато дивлюся, слухаю інтерв’ю з різними митцями.

У Франції я стежу за художницею Annette Messager. Це концептуальна авторка. Якось, у середині 2000-х, її виставка була у ПінчукАртЦентрі. Вона мені дуже близька за духом. У 2015 році я створила виставку під її впливом – це мій особистий інфлюєнсер у творчості. Вона вже у літах, їй за 70-м, та її ідеї соціального фемінізму і те, як вона їх висловлює – це просто чудово.

Також це бельгійська художниця Berlinde de Bruyckere. Вона робить скульптури з воску з неймовірним реалізмом. Нині у діалозі з Лукасом Кранахом вона робить інтервенції у класичні художні музеї. Два тижні тому у Гамбурзі я бачила її роботу — жіноче тіло, вкрите шкірою оленя. Інсталяція присвячена архангелу Михайлу та зображена на тлі картин Кранаха. Їхні роботи завжди приковують увагу!

Далі, якщо говорити про Іспанію, це Памен Перейра. Вона створює літаючі інсталяції з каменів та побутових об’єктів. Вона з найдоступніших її інсталяцій знаходиться в центрі Барселони – у бутіку Массімо Дутті. Для бутіка вона створила інсталяцію з ширяють у повітрі каменів. І таким чином будь-яка звичайна чорна сукня на бретельках виглядає як piece of art.

Якщо говорити про Україну, то я, якщо чесно, чекала, доки з’явиться нове покоління українських митців, які б дихали мені в спину – щоб ворушитись і тримати марку. І вони з’явилися. Я стежу за творчістю молодої художниці Аве @libertatemaveamor – вона робить графічні роботи на основі гравюр 19 століття. Ще є дуже яскрава та симпатична мені за динамікою художниця Ольга Штейн. Ще чудова художниця, моя гарна знайома Валерія Тарасенко.

Я можу продовжувати довго – я дуже люблю сучасне мистецтво

Який антивоєнний твір ви вважаєте шедевром?

Відповідь буде банальною – «Герніка» Пікассо. Два роки тому я поїхала до Мадриду подивитися – так, це абсолютний шедевр!.. Величезний розмір, розкішні ескізи, виставлені в музеї прямо навпроти самої картини. Сумний, величезний шедевр, продуманий до найдрібніших деталей, який не втратив своєї актуальности.

Наразі ми бачимо, що українські автори роблять оммажі на цю роботу. Це нормально, тому що нічого більш довершеного у візуальному мистецтві за «Герніку» так ніхто і не зробив.

До речі, мій чоловік стверджує, що це було комерційне замовлення, тобто Пікассо добре заплатили за цю роботу. Якби комусь із наших великих митців влада чи великий бізнес замовили твір про війну – це був би дуже сильний витвір мистецтва.

Арсену Савадову, наприклад? Це його масштаб.

Так, Арсен Савадов міг би створити щось епічне про війну. Це має бути художник неймовірно сильний, який відчуває час, здатний підняти такий трагічний шар.

Також мені видається, що створити твір на тему війни міг би український театральний режисер Андрій Жолдак. Я його велика шанувальниця, він для мене персональний інфлюсенсер багато років. Він прожив 16 років у Берліні, бо раніше був надто різким для України. Зараз він хоче повернутися до України та працювати над виставами. Я мріяла би з ним попрацювати – можливо зробити декорації для його вистави.

Він зірка неймовірного масштабу. Увібрав в собі все – від італійського Фелліні до американського Девіда Лінча і який вплинув на багатьох художників, які тоді жили та навчалися у Харкові. Власне, і на мене. Мені здається, саме Андрій Жолдак зміг би зробити неймовірну виставу про війну.

Фото: архів Ніна Мурашкіна

Читайте також: РОБОТИ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ФОТОГРАФІВ У ШТАБ-КВАРТИРІ СВІТОВОГО БАНКУ