Small Talk: Поліна Герман, кінопродюсерка про перший український психологічний трилер

Про продюсування документальних та художніх фільмів, перший український психологічний трилер та документалістику про справжніх українців, що знайшли любов попри війну ми поговорили з кінопродюсеркою Поліною Герман. Як доля привела її у кіно, які фільми Поліна мріє зняти після перемоги та які релізи чекати від команди UP.UA Studio — читайте в інтерв’ю для Marie Claire.

Чи відчутна різниця в роботі з документальним та художнім кіно?

На продюсування документальних фільмів мене надихають люди та їхні історії. А також я вважаю особливо важливим у своїх фільмах підіймати соціально важливі питання. Не можна залишатися байдужим до того, що тебе оточує, що відбувається у твоїй країні — саме тоді, на мій погляд, кіно виходить зворушливе та чесне. Я вважаю, що за допомогою кіномови ми можемо привертати увагу людей до питань, про які іноді не хочеться замислюватися, і за допомогою кіно створюємо дискусію в суспільстві , намагаємося фокусувати свідомість людей на питаннях, які актуальні, які вимагають уваги тут і зараз.

Звичайно ж продюсування художнього та документального кіно водночас схоже та різне, але особисто я не сильно відчуваю цю різницю, тому що, насамперед, зараз я хочу робити документальне кіно про нашу країну та українців Для мене це як соціально-важлива місія. Ми повинні підтримувати увагу суспільства та міжнародних колег до нашої країни в будь-який спосіб.

Але звісно, як і всі, я мрію, щоб швидше закінчилась війна та ми змогли повернутися до звичайного спокійного життя, до роботи над художніми фільмами та створення розважального та комедійного контенту! Я дуже сумую за масштабними зйомками художніх фільмів.

Ти спродюсувала документальний фільм “Король Лір: як ми шукали любов під час війни”. Про що ця історія? Чому важливо документувати зараз саме такі історії?

Так! Я вважаю, що у нас вийшов досить чесний і важливий фільм!

Для мене ця історія про звичайних людей, мирних українців, які в пошуках безпеки та укриття віднайшлилюбов…під час війни… Не зважаючи на те, що наші герої залишилися без домівок та свого звичного життя, вони не здалися, не впали у відчай!

Це мотивуюча історія! Ці люди — приклад, як треба жити сьогодні, жити в моменті, жити в любові та творчості! Для мене герої нашого фільму та вистави це яскраві приклади безстрашності та оптимизму. Тому що вони не актори, вони звичайні люди, які ніколи не грали на сцені, які не мали ніякого відношення до кіно чи театру… У кожного з них була інша робота. Наприклад актор який грає короля Ліра – вчитель англійської мови. Це наче якийсь життєвий сюр: театр абсурду в реальному житті.

Взагалі, все те що зараз з нами усіма відбувається —це якась дуже жорстока іронія або дуже страшний сон! Але, на жаль, це реальність – трагічна та несправедлива реальність! Та на прикладі наших героїв ми можем бачити незламний дух українців, які здатні надихати та підтримувати інших.

В одному зі своїх дописів на Фейсбуці ти згадувала, що мала досвід роботи в театрі і що театр тебе не відпускає крізь роки. Чи хотіла б повернутися на сцену? Що б та кого зіграла?

Так, нещодавно писала таке (усміхається). Це дійсно смішно, тому що я і зовсім забула про це, а коли почала створювати допис у ФБ, зрозуміла, що, дійсно, театр мене переслідуює. Та і я до нього не байдужа — я дуже люблю театр!

У дитинстві я грала в дитячому професійному театрі. Там навіть продавали квитки. Ми знали, що якщо у нас стоїть спектакль на вихідні, то у нас є робота, яку ми не можемо пропустити. Це унікально, загартовує дисциплину. Окрім того ми мали закулісне життя з інтригами та іншим Це, до речі, той самий театр у Криму — «Золотий ключик», де почав свій акторський шлях Паша Лі, якого, на жаль, вже з нами немає…

Коли я грала в цьому театрі, то звісно мріяла стати актрисою та після 9 ого класу навіть вступила до Київського циркового коледжу – тоді це був філіал у Севастополі. Але я якось швидко зрозуміла, що це не моє! Та я чесно собі зізналася що мабуть я не найталановитіша актриса, та все ж, відмовитися від своєї мрії було непросто. Язакінчила лише перший курс та почала шукати себе далі у творчості але вже не в якості актриси.

Мені здається я завжди знала, що буду працювати в творчій сфері – мода, театр або кіно. Не було ніякого сумніву що треба переїздити до Києва та шукати себе! Проте я вийшла заміж, завагітніла, і лише через рік після переїзду до столиці вирішила спробувати влаштуватися на роботу в театр. Звісно не знаючи нікого з цієї сфери. На сайтах з пошуку роботи не було вільних вакансій, тому я вирішила сама написати листа до всіх театрів, електронні адреси яких змогла знайти, з темою “відкрийте мені будь ласка завісу”. І загадала: хто перший відповість — туди і піду працювати! Наступного дня відповіли з театру на Золотих воротах.

Трохи згодом я зрозуміла, що хочу створювати кіно! І почала шукати свій шляхи до кіноіндустрїї Але це вже інша, не менш цікава історія. Я дуже люблю свою роботу і щиро вважаю кіно невідємною частиною свого життя! Я не можу розділяти своє життя і роботу, не можу працювати з 9 до 18 – тут це так не працює.

А всі мої проєкти для мене як діти. Тому коли почалася повномасштабна війна я вирішила поїхати на деякий час в США, заради свого сина, та щоб здобути новий досвід. Я не змогла закрити свою компанію тому що це теж моя дитина! І зараз я намагаюсь підтримувати всі процеси на відстані.

Які фільми від UP.UA чекати в 2023?

Почну із завершенних фільмів. Психологічний трилер «Між нами» повинен вийти в прокат у 2023, дистрибуцією та промо займатиметься FILM.UA Distrubution.

Це дебютна роботи режисерки Соломії Томащук. Дуже жіноче кіно, у якому знялися Ірма Вітовська та Настя Пустовіт, Дмитро Сова та Євген Єфремов.

Синопсис: Історія про вибір, який доводиться робити між близькими та мораллю, коли іншого варіанту розвитку не існує. Дві головні героїні фільму – Саша та Аня змушені робити цей вибір: Саша стосовно власного чоловіка, Аня – стосовно сина. Драматизм ситуації загострюється, коли вони виявляються залучені в кримінал.

«Король Лір: як ми шукали любов під час війни» плануємо завершити вже в березні 2023 і розпочне свій шлях з фестивалів по всьому світу.

У продакшені — два фільми: «Дівія» та «Антарктида». Також працюю над «Життя з нуля» – це проєкт, який я намагаюсь зробити зараз в США. Це історія про жінок, які не планували імігрувати, та їхні історії виживання на іншому континенті: без підтримки, заощаджень, без знання мови та з дітьми! Але деякі історії настільки надихають! У нас такі сильні та справжні жінки, що хочется про них знімати й розповідати.

Ще є декілька різних проєктів на стадії препродакшену та пошуку фінансування.

Поділися досвідом: як це — працювати над продюсуванням проєктів на відстані?

Насправді для мене це перший досвід працювати над фільмами на відстані.

Я не очікувала що це буде так складно для мене і морально і фізично, тому що у мене з командою різниця в часі 10 годин.Тому іноді я працюю вночі або я намагаюсь прокидатися якомога раніше, щоб застати ще адекватний час в Україні та потрапити на всі мітинги

Чесно кажучи це важко та ми з команда до всього адаптуємось. Іноді я відчуваю, що живу два паралельних життя: одне — віртуальне в Україні, а інше — в Америці. А буває морально дуже важко тому що ти можеш тільки бачити фото або відео про свою діяльность та не можеш бути фізично присутний на цих подіях.

Але звичайно є й перемоги – наприклад я дуже боялася через організацію гастролей нашого спектаклю Король Лір в 4-містах та ще й напередодні річниці вторгнення. Але у нас все вийшло. Глядачі плакали й захоплювалися. Отже наші командні зусилля були не даремними.

Лайфхак1. Головне — знайти надійну команду, якій довіряєш і з якою на «одній хвилі» — коли тебе розуміють з півслова. Коли в тебе є спрацьована команда, то все виходить дуже просто! Наприклад організацією турузаймався технічний директор з яким ми два роки поспіль робили кіновернісаж.

Лайфхак2. Занурення та перемикання уваги. Іноді мені дуже важко включитися звідси тому що тут є своє імігрантське життя – побутові питання, зустрічі, бюрократичні питання – тут іх дійсно багато. Один похід в банк чого тільки вартує.Тому я медитую!

Лайфхак3. Коли я тільки приїхала, то намагалася жити в ритмі України – дуже швидко! Але тут це так не працює. Тут все вирішується дуже  довго та по-іншому! Тому після декількох місяців депресії я почала сприймати все як гру – іноді мені здається що я в онлайн грі ! Якщо я ставлюся до чогось легше та простіше, то і питання вирішуються швидше. Це все психологічні методи

Все що з нами відбувається — формується з нашої голови. Коли я переформувала своє мислення, почала по-іншому дивитсь на деякі речі, усе налагодилось

Тому зараз я готова до всього, але дуже чекаю на Перемогу і повернення додому!

Якщо заплющити очі і трохи помріяти, у ролі продюсера якого фільму ти себе бачиш?

Я вже досить давно мрію знімати дитячі та сімейні фільми накшталт «Один вдома». Я хочу зняти такий фильм який можна буде передивлятися кожен рік усією родиною! У мене вже були спроби, але тоді ми не знайшли фінансування та і не склалося в цілому. Тому зараз я шукаю нові ідеї та сценарії на цей проєкт!. Це моя головна мрія! Перша — наша Перемога, звісно,а потім сімейне пригодницьке кіно! І ці мрії, ія сподіваюсь, дуже скоро стануть реальністю!

Читайте також: SMALL TALK: АКТОРКА ІРМА ВІТОВСЬКА-ВАНЦА ПРО НОВУ РОЛЬ У ФІЛЬМІ «МІЖ НАМИ» ТА «НЕДОЛЮБОВ»

Повʼязані теми:

Невеличка розмоваПоліна Германнове українське кіно

Татаренко Ірина

Всі статті автора

Поділись: