Студія «Мамахохотала» про «чоловічий» та «жіночий гумор», хороший смак і профдеформацію

 

 

Гумористичній студії «Мамахохотала» виповнюється вісім років. За цей час колектив, заснований ще в студентські часи, встиг запустити шоу на каналі НЛО TV, зняти безліч телевізійних та повнометражних проектів — комедію «Інфоголік», серіал «Як гартувався стайл», інтернет-серіал «Нова поліція», безліч скетч-шоу. і навіть мультфільмів. Ще на початку кар’єри колектив відзначили у Forbes, а зараз «Мамахохотала» успішно продовжує розпочате та не спускає обертів. 

 

 

Актори студії розповіли в інтерв’ю Marie Claire про свою роботу в умовах карантину в Україні, головні досягнення, претензійну молодь, профдеформацію гумористів та багато іншого. 

 

 

— Студії «Мамахохотала» виповнюється вісім років? Який здобуток за цей період вважаєте головним?

 

 

Іван Мелашенко: Важко виділити одне. Наша повнометражна комедія «Інфоголік» – це, безперечно, знакова подія. Аншлаги в Жовтневому палаці, понад 300 мільйонів переглядів наших номерів у YouTube – теж досягнення, якими ми пишаємося. Для мене дуже важливо, щоб глядач завжди сміявся. Тихо у залі не було жодного разу.

 

 

 

 

Ганна Гресь: Аншлаг за два тижні до нашого першого великого концерту в Жовтневому палаці, повні зали на гастролях, кохання та посмішки глядачів.

 

 

Євген Янович: Можна вибирати різні критерії “головного досягнення”. Якщо наймасштабніший — це «Інфоголік». Якщо найдовгоочікуваніший — «Небезпечна зона». Якщо успішний на ТБ – це шоу «Мамахохотала». Якщо успішний в інтернеті – це так схоже на…. Але, на мою думку, головне наше досягнення — це збереження дружніх і справді людських стосунків упродовж такого довгого періоду. Не всім це вдається. А в нас вийшло. Тому впевнений, що у нас ще багато попереду.

 

 

Краще зробити помилку, ніж сидіти склавши руки і боятися оступитися. Виграє той, хто робить спроби», — Іван Мелашенко.

 

 

— Студія розпочала своє існування у період студентства засновників. Яку пораду можете дати молоді, яка зараз у тому ж віці і не розуміє, куди податися?

 

 

Іван Мелашенко: Не розумієш, куди податися – пробуй різне. Краще зробити помилку, ніж сидіти склавши руки і боятися оступитися. Виграє той, хто робить спроби.

 

 

Ганна Гресь: Будьте активними! Беріть участь у заходах, знайомтеся з людьми, знаходите спільних за духом, робіть те, що вам цікаво, думайте про перспективи.

 

 

Потрібно банально працювати над собою. Дійти до рівня, коли ваша компетенція справді відповідатиме очікуванням», — Євген Янович

 

 

Євген Янович: Є одна дивна річ, яку помічаю сама і часто чую від людей, які мають власний бізнес. Зараз студент без досвіду роботи в 19-20 років з ходу хоче зарплату вищу за середню, з прив’язкою до долара, вільного графіку та претензіями до підвищення вже через 7 годин першого робочого дня. Власне, головна рада буде чітко продиктована цією тенденцією: «Умійте об’єктивно оцінювати ситуацію». Ми живемо в світі, що швидко змінюється, де виділяються «крайності». У рекомендаціях соцмереж студенти бачать успішних 18-20 літніх бізнесменів і починають думати: «А чим я гірший?», забуваючи, що у 99,9% випадків такого не буде. В ідеалі знайти улюблену справу. Але навіть воно не гарантує вам успіх, задоволення та купу бабла за півроку. Потрібно банально працювати над собою. Дійти до рівня, коли ваша компетенція справді відповідатиме очікуванням.

 

 

Ірина Хоменко: Займайтеся улюбленою справою, прислухайтеся до себе, не бійтеся ризикувати. У будь-якому віці головне не витрачати життя даремно. Якщо на запитання «ви щось змінили б у своєму житті?», ви відповідаєте «так». Значить сидіти без діла далі не можна, настав час йти до своїх цілей.

 

 

 

 

— Які цінності у колективі головні?

 

 

Ігор Рева: Найважливіша цінність у нашому колективі — вміти сміятися з себе. Адже у нас усі постійно жартують один з одного, підколюють. Бувають і тверді підколи! Але це все люблячи.

 

 

Володимир Кравчук: Синхронність – бачення спільної майбутньої мети.

 

 

Аліса Тункевич: На мою думку, у колективі головна цінність — це дисципліна. І, звичайно, здорове почуття гумору, без нього нікуди.

 

 

Ірина Хоменко: Порозуміння, довіра та підтримка. Вже більше 8 років, зі студентських часів, ми цінуємо та приймаємо одне одного, дорослішаємо разом та навчаємось.

 

 

Олег Маслюк: У колективі дуже важливі порозуміння та «розкріпаченість». За допомогою останнього робота для людини перестає бути вантажем, а колеги по роботі стають друзями, з якими приємно проводити час і поза кабінетом. Важливою є також і взаємовідповідальність. Легкі жарти та взаємні підколи допомагають розкутості та комфорту.

 

 

Загалом гумор – це більше чоловіча тема», – Ігор Рева.

 

 

 

 

— Розкажіть як виглядає стандартний день коміка студії «Мамахохотала».

 

 

Іван Мелашенко: Наша професія така цікава, тому що дні бувають дуже різними, стандартних немає. Сьогодні ти на репетиції шоу, завтра знімаєшся у фільмі чи серіалі, післязавтра даєш концерт, фотографуєшся з шанувальниками, йдеш на кастинг, знімаєш контент у свій YouTube чи Instagram, вигадуєш жарти, їдеш у гастрольний тур. Іноді буваєш удома. На карантині, наприклад.

 

 

Олексій Рева: Можу більше розповісти, як виглядає день сценариста, тому що на коміка я перетворююся тільки з виходом на сцену. Я прокидаюся о 9:00. Якщо щастить — снідаю із сім’єю, якщо ні, то спочатку готую сніданок, а потім снідаю із сім’єю. Приймаю душ, одягаюсь, збираю речі, спускаюся до машини. Поки машина прогрівається, я вибираю, що слухатиму в дорозі, тому що офіс на іншому кінці міста, і мені до нього їхати близько години. Це може бути інтерв’ю Дудя, подкаст Федоріва, випуск новин по ММА або щось ще. Я одягаю один навушник і висуваюсь.

 

 

В офісі: 30 хвилин на каву-потриндіти і починаємо роботу. Це або спільний розгін ідеї, або на самоті сідаю писати діалоги. І так до 17:00 із перервою на обід. Потім шлях додому і теж із навушником. Вдома я вечеряю, граю з малим у футбол чи збираю конструктор. Потім купаю його та відправляю спати. Далі у мене є час для Xbox або перегляду фільмів. І спати.

 

 

Ігор Рева: Упевнений, що у кожного з нас свій розклад дня, тож «день коміка Мамахохотала» може бути абсолютно різним. Крім, звісно, ​​карантину. Думаю, зараз у всіх однаковий розпорядок – удома сидять.

 

 

Дмитро Андрієнко: Більшість часу (між зйомками) я займаюся написанням концертів та інших проектів. Такий день дуже схожий на звичайну роботу в офісі, з однією відзнакою, ніколи не знаєш, скільки вдасться зробити сьогодні. Можна працювати цілий день і піти додому, майже нічого не зробивши, а наступного дня за двадцять хвилин придумати вдвічі більше, ніж за попередній.   

 

 

 

 

— Ви поділяєте гумор на чоловічий та жіночий?

 

 

Поки чоловіки жартують, краса рятує світ. Це життєвий баланс», – Юрій Громовий.

 

 

Іван Мелашенко: Ні, у залі завжди є і жінки, і чоловіки. Усі мають сміятися. Не уявляю, як це має виглядати: «Шановні глядачі, а зараз гумор для жінок. Всім іншим сидіти тихенько».

 

 

Ігор Рева: Ні. Люди однаково сміються. Можливо, у жінок вища планка цензури. Вони ж дівчата. Загалом гумор — це більше чоловіча тема. Якщо подивитися статистику з усіх гумористичних проектів (у YouTube це простіше зробити), то ви побачите, що в такому контенті здебільшого переважає саме чоловіча аудиторія.

 

 

Аліса Тункевич: Жіночий гумор – як жіночий футбол: на любителя. А так ні, не поділяю.

 

 

Юрій Громовий: Звичайно. Здебільшого гумор у нас жіночий. А для дядьків у нас є гарні дівчата. Виходить, всі задоволені!

 

 

Дмитро Андрієнко: Дивно ділити гумор на такі категорії, я особисто ніколи не чув, щоб у залі після жарту сміялися лише жінки, а чоловіки дивилися на них і на нас, не розуміючи, у чому справа. І навпаки.

 

 

 

 

Я дуже поважаю дівчат із добрим почуттям гумору, бо це ще й ознака розуму», — Олексій Рева. 

 

 

— Дівчат у студії «Мамахохотала» не дуже багато, принаймні на сцені. Але загалом у світі досить відомих комедіанток, взяти, наприклад, Емі Шумер. Чому в нашій країні «жіночий» гумор не такий популярний? Справа у відсутності попиту чи пропозиції?

 

 

Іван Мелашенко: У студії «Мамахохотала» три чудові актриси на сцені. Хлопців акторів – вісім. При цьому один із них, у 70% випадків, грає жіночі ролі. У нас пропорція краща, ніж у багатьох інших сферах. А з приводу відомих комедіанток у світі — назвіть когось, крім Емі Шумер. В Україні теж є стендаперші, досить успішні, взяти, наприклад, Гаріпову. Є зірки, які працюють у полі гумору, наприклад, Оля Полякова. Є, зрештою, «Жіночий квартал». Гумор вустами жінок не менш популярний, ніж гумор вустами чоловіків.

 

 

Євген Янович: Загалом у світі більше комедіантів чоловіків, а не лише у нас у країні. Чому так сталося, можемо спробувати з’ясувати. Наше суспільство довгий час вирізняло чітке місце для жінки: народжувати, виховувати, прибирати». І лише недавно (порівняно з усією історією розвитку людства) жінки зуміли справді відвоювати свої права та на рівних мати доступ до всіх сфер. Тому прогнозую, що згодом комедіанток у світі, не лише в Україні, ставатиме більше.

 

 

Юрій Громовий: Просто поки що чоловіки жартують, краса рятує світ. Це життєвий баланс.

 

 

Ганна Гресь: У нас все ж таки патріархальне суспільство, мені здається. Якщо чоловік сміється з жартів жінки, то він її вважає рівною. Думаю, що в нашій країні це поки що не так.

 

 

Олексій Рева: Є стереотип, що гумор – це більше чоловіча тема. Якщо подивитися цільові аудиторії гумористичних проектів на YouTube, то там М/Ж приблизно 75/25. І мені здається, що це все закладено у підлітковому вихованні. Зараз поясню. Згадайте свої шкільні роки. Як можна було звернути увагу дівчини на себе? Розсмішити її! Це був і залишається одним із найдієвіших способів. Тому багато хлопців прокачують у собі цей скил. І при цьому жодного пацана я не чув: «А ти бачив Таньку? Вона така смішна!». Для хлопців це було не обов’язково, тому дуже рідко дівчатка хотіли розвиватися у цьому плані. Але у будь-якому правилі є винятки. І я дуже поважаю дівчат із гарним почуттям гумору, бо це ще й ознака розуму.

 

 

Образливо піти в кіно на дуже смішну комедію, де вся зала плаче від сміху, а ти замість сміху думаєш: «так, це смішно», — Дмитро Андрієнко. 

 

 

 

 

Немає жодного жарту, який буде смішним абсолютно кожному», — Євген Янович.

 

 

— Якою може бути профдеформація у гумористів?

 

 

Олексій Рева: Ти перестаєш ставитися до гумору як до чогось смішного. Для тебе це перетворюється на формули, ходу, принципи. І щоб добре поржати, тобі треба навчитися відключати мозок.

 

 

Дмитро Андрієнко: На собі мало відчуваю вплив роботи. Єдине, прикро піти в кіно на дуже смішну комедію, де вся зала плаче від сміху, а ти замість сміху думаєш: так, це смішно.

 

 

— Нині в Україні запроваджено карантин. Як він відзначився на діяльності студії?

 

 

Іван Мелашенко: Карантин переніс нам усі концерти та зйомки. Це означає, що багато людей сидять без роботи. Адже актори, яких ви бачите на сцені чи телеекрані, це лише верхівка айсбергу. Є безліч професіоналів: сценаристи, режисери, реквізитори, оператори, постановники, гримери, костюмери, організатори, загалом люди, які створюють контент разом з нами. І вони чекають, коли нарешті знов зможуть займатися улюбленою справою.

 

 

Ігор Рева: У нас студія дуже швидко зреагувала на цю ситуацію. І на самому початку епідемії ми одразу всім офісом пішли на карантин. Як він відзначився на нас? Напевно, Ваня Мелашенко та Юрка Громовий збожеволіють (у них вдома по двоє дітей). У роботі зараз так: за написанням сценаріїв працюємо дистанційно, концерти поки що перенесли, постановки, відповідно, теж. Але всі активності у соціальних мережах у нас і надалі продовжують працювати. Тобто весь діджитал також працює віддалено. Живемо та чекаємо.

 

 

— Чи плануєте проводити онлайн активності чи поставили роботу на паузу?

 

 

Іван Мелашенко: Проводимо онлайн активності, готуємо формати, які можна знімати, не виходячи із дому. Шукаємо можливості.

 

 

— День народження «Мамахохотала» теж співпав із карантином. Святкуватимете або відкладете «до кращих» часів?

 

 

Іван Мелашенко: Сидітимемо вдома і свідомо дотримуватимемося карантину. Чого й усім бажаємо.

 

 

Потрібно постійно стежити за світом, реєструватися у всіх нових соцмережах (нехай буде проклятий цей TikTok!)», – Ігор Рева.

 

 

 

 

— З кожним роком змінюються тренди та цінності у суспільстві. Гумор теж розвивається, з’являються нові формати та нові особи. Як не застрягти на одному місці та розвиватися?

 

 

Ігор Рева: Потрібно постійно стежити за світом, реєструватися у всіх нових соцмережах (нехай буде проклятий цей TikTok») і відчувати свою аудиторію. Гумор – це зріз того, як ми живемо.

 

 

Володимир Кравчук: Працювати над собою. Спробувати щось нове. Не сидіти у теплій ванні своїх умінь. Дослідити. Розвиватись, щоб бути актуальним щодо викликів сучасності.

 

 

Ірина Хоменко: Завжди потрібно бути в інформаційному потоці, знати, що зараз є актуальним. Потрібно аналізувати ринок, дивитися, що зайшло, що не зайшло. Розуміти та приймати свої невдачі, робити висновки та йти далі. І мені здається, що якщо ти займаєшся своєю улюбленою справою, на кожен товар знайдеться свій купець.

 

 

 

 

— У вашому випадку гумор — це лише робота та бізнес чи творчість із сумішшю першого?

 

 

Іван Мелашенко: У нашому випадку гумор – це наше життя. Це не робота, не хобі, бізнес. Гумор – це те, чим ми дихаємо.

 

 

Євген Янович: Вважаю, будь-який бізнес неможливий без творчості. Особливо такий креативний бізнес, як наш. Тому так, це приємний симбіоз, а не «тупий заробіток грошей».

 

 

Олексій Рева: Бізнесом гумор назвати важко. Бізнес це трохи більше. Наведу приклад нашої зйомки. Для того, щоб перетворити це на бізнес, мало тільки написати номери, відрепетирувати їх і показати. Існує великий шматок роботи з підготовки майданчика, зйомки, підбору персоналу, адміністративна робота і т.д. Ось тільки з’єднавши все це вийде бізнес. А сам собою гумор — це творчість.

 

 

Олег Маслюк: Мені здається, що гумор – це завжди творчість. Свідоміше або менше, але творчість. Просто коли гумор стає роботою, творити його стає набагато важче, ніж у компанії друзів або з рідними.

 

 

Дмитро Андрієнко: Довгий час, коли я починав займатися гумором, це й близько не було схожим на роботу і не приносило жодних грошей. Все трималося лише на творчості та на тому, що тобі просто цікаво щось створювати та вигадувати. Зараз це дуже допомагає, адже насправді це хобі, яке стало роботою.

 

 

Ганна Гресь: У моєму випадку шоу «Мамахохотала» — це сім’я та хобі, за яке я отримую гроші. Загалом не вважаю це своєю роботою. Робота – це відсидіти від дзвінка до дзвінка та отримати зарплату, у мене не так.

 

 

 

 

— Як ви вважаєте, чи можна виховати «добрий смак» на гумор? Що для вас означає це поняття?

 

 

Євген Янович: Хороший смак з мого боку може бути абсолютно незначним з вашого. У цьому й краса гумору його не можна обсантиметрити. Немає жодного жарту, який буде смішний абсолютно кожному: хтось не зрозуміє, комусь навпаки реприза буде надто простою. Тому й поняття «добрий смак» є дуже суб’єктивним. На досвід скажу, у людей може варіюватися «смак». Наприклад, через довге спілкування з кардинально іншою компанією чи тому, що людина працює у гуморі. Особисто для мене єдина важлива складова гарного смаку – це вміння сміятися з себе. Вона ж відома самоіронія. Ну а для решти є MasterCard.

 

 

Ірина Хоменко: Я виховала гарний смак на гумор. Коли ти студент, тобі багато що здається смішним, потім ти дорослішаєш і якісь речі тебе більше не змішають. Коли «варишся» в гуморі, починаєш розуміти, що цей жарт дуже хороший, цей слабший, а тут жарт добре побудований, а от так краще взагалі не жартувати. У мене чоловік, наприклад, обожнює чорний гумор. Я його взагалі не розумію, не сприймаю та не люблю. Кожен має своє розуміння «хорошого гумору», комусь смішно, як ложкою б’ють по лобі, а хтось любить інтелектуальний гумор. Головне любити та приймати гумор у своє життя.

 

 

 

 

Олексій Рева: Можна, можливо. Дві поради: 1) Зморіть багато комедій та робіть висновки. 2) Постарайтеся потрапити в компанію з людьми, які мають гарне почуття гумору. І більше з ними спілкуйтесь.

 

 

Аліса Тункевич: Мені здається, не потрібно виховувати «добрий смак на гумор», а треба надавати право на вибір. Глядач не дурень, він завжди вибере те, що йому ближче. А завдання творців цього контенту — робити його якіснішим, тим самим підвищувати конкуренцію. Чим відчутніша конкуренція, тим вища якість.

 

 

Юрій Громовий: Звичайно, можна виховати хороший смак, особливо коли люди навколо тебе «смачно» жартують.

 

 

Володимир Кравчук: Хороший смак на гумор приходить із досвідом. Я думаю, потрібно переглянути критичну масу гумористичних шоу різних форматів.

 

 

Олег Маслюк: Щиро кажучи, трохи незрозуміле для мене словосполучення. Їли людина сміється з чогось (нехай навіть із непристойного), отже він побачив у цьому якийсь парадокс, який його розвеселив. А почуття та сприйняття гумору формується у людини від її інтересів, оточення та індивідуальності. Згодом деякі речі перестануть бути для нього смішними, а деякі здадуться дуже кумедними, і виховувати тут нічого не треба. Не забороняти ж сміятися з чогось.