Уривок із нової книги Олега Сенцова «Маркетер»

Читаємо уривок нової збірки Олега Сенцова та з нетерпінням чекаємо можливості її прочитати. 

Ім’я Олега Сенцова, кінорежисера, сценариста, письменника, громадського активіста та колишнього політв’язня, засудженого до 20-ти років за звинуваченням у тероризмі, сьогодні відоме кожному українцеві.

«Маркетер» — збірка малої автобіографічної прози Олега, яку він написав під час в ув’язнення. Автор розповідає в ній здебільшого про свої студентські роки: складання іспитів, будні в гуртожитку і на квартирах, нестримні веселощі, безгрошів’я — звичні складові життя молоді, яка здобуває знання.

Початок дев’яностих. Зміна цінностей. Руйнування стереотипів. Становлення. Загартовування душі й характеру. Любов, дружба, виживання і бізнес… Вдумливий та уважний читач знайде все це у новій книжці Олега Сенцова. Переклад українською мовою поданий поруч із оригіналом.

Читайте також: Книга месяца: “Міф про милу дівчинку” Фран Гаузер

Розповсюджувач

Сьогодні йому дуже потрібні були гроші. Більше, ніж учора. І ще більше, ніж позавчора. А завтра вони йому знадобляться так, що про це краще й не думати. Він узагалі перестав думати про завтра. Післязавтра здавалося йому далеким майбутнім, а наступний тиждень — новим тисячоліттям.

Він по-справжньому навчився жити одним днем. Сьогоднішнім. Хоч і знав, що той не принесе йому нічого доброго. Уранці він прокидався рано, зі змішаним почуттям надії та безвиході. Снідати особливо було нічим, чай у кращому разі. Намагаючись вийти раніше, він сподівався, що встигне зробити за цей день трохи більше. А може, просто для того, щоб ніхто не міг застати його вдома й запитати про гроші, — він би не знав, що відповісти.

Старі відповіді нікого вже не вдовольняли, утім, як і нові. Та й сам він утомився постійно їх вигадувати. Ще він дуже втомився брехати. І думати, де взяти грошей. Вихід у нього був тільки один — і він рухався до нього, але поки безуспішно. Він уже давно не сподівався тут заробити, ця ілюзія зникла, здається, цілу вічність тому, хоча минуло лише кілька місяців. З часів старого, безпроблемного життя, яке лишилося десь дуже далеко позаду, він хотів тільки одного — розрахуватися й забути це жахіття. Але воно все не закінчувалося, а лише посилювалося з кожним днем — разом із боргом, що накопичувався горою бруду.

Він завжди вважав себе розумним. Навіть більше, він вважав себе ще й досвідченим, і це була не тільки його власна думка. До своїх двадцяти років він уже встиг дещо побачити й пережити, але перша сива волосина в нього з’явилася саме того проклятого року. Життя ніби навмисно било його молотом по голові.

Нинішній удар — уже третій. Минулі два і здавалися, і були трагедією. Але вони пронизували коротко, сильно й різко — як спалахи. Після них довго затягувалися рани, та поступово, потроху, з кожним днем ставало легше. Ця, третя, біда була інакшою. Це як ступити з безпечного берега в болото, вирішивши, що он та красива квітка на, здавалося, близькій купині росте тільки для тебе. А потім ти вгрузаєш, крок за кроком, глибше й глибше. І ось ти в багні по коліно, по пояс, потім по груди.

Ти ще намагаєшся дотягнутися до заповітної мети, але не можеш, як би не старався. Сил уже немає. Ти застряг і тонеш. Усі, хто намагався тобі допомогти перший час, відійшли вбік. Це зрозуміло — ніхто не бажає влазити чи бруднитися в цьому болоті. Лише мати стоїть на протилежному хисткому бережку й переживає, щоб її чадо виборсалося, не розуміючи, наскільки глибоко воно ув’язло. Вона вже й сама забруднилася тією багнюкою з голови до ніг, та, не думаючи, кинулася б і далі. Але це не під силу звичайній жінці. Ні помінятися з ним місцями, ні витягнути його назад.

Він уже давно виріс і став для неї занадто важким. Сам же він вважав, що друзі, знайомі чи й просто перші зустрічні люди повинні жертвувати якщо не всім, то багато чим заради нього. Він поки не зрозумів до кінця сенсу приказки: «Порятунок потопельників — справа рук самих потопельників». Він усе ще думав, що хтось йому щось винен, не розуміючи, що боржник тепер він сам. Ні, він ніколи не був ні егоїстом, ні розпещеною дитиною, він не думав, що весь світ крутиться навколо нього. Він лише вважав себе не таким, як усі. Гадав, що в нього вийде все, за що б не взявся. Що він не помиляється. Що він — переможець. Болото — гарне місце для позбавлення від ілюзій.

Автор: Олег Сенцов

Переклад: Сергій Осока

Дизайн обкладинки: Назар Гайдучик, Оксана Йориш

Повʼязані теми:

що почитатикнигиОлег Сенцов

Marie Claire

Всі статті автора

Поділись: