Вікторія Файнблат: «Сьогодні насамперед я – мама. Мої амбіції, плани щодо бізнесу і кар’єри відійшли на другий план.»

Вікторія Файнблат – сучасна мама, успішна бізнес-вумен, авторка інноваційного соціального проєкту «Право на комфорт», громадська діячка, володарка численних премій та в минулому переможниця престижного конкурсу краси. Напередодні новорічних свят ми записали ексклюзивне онлайн-інтервю з Вікторією, яка втретє готується стати мамою.

Вікторіє, ви ведете бізнес і займаєтеся благодійністю, ви мама двох дітей і при цьому маєте титул «Місіс Україна». В якому порядку їхня пріоритетність для вас?

Якби ви поставили це питання два роки тому, думаю, я б недовго розмірковувала, перш ніж відповісти: «По-перше, я бізнеследі». Сьогодні передусім я – мама. Війна застала нас удома. Я була однією з тих, хто кричав найголосніше за всіх: «Не панікуйте!». А 24 лютого ми прокинулися від вибухів. До вечора залишалися вдома, а коли почали летіти ракети, ми вирушили до Рівного, вже дорогою вирішили їхати до Львова. Вранці окупанти підірвали там військову частину, і нам довелося ухвалити непросте рішення рухатися у бік кордону. Мій чоловік залишився у країні, а мене з дітьми вмовляв виїжджати. Спочатку до Польщі, потім – до Іспанії. Рішення ухвалювалися миттєво… І мої амбіції, далекосяжні плани про бізнес і кар’єру за одну секунду відійшли на другий план. Позаочі мене називали «жінка-каток». І я саме така: бачу мету, не бачу перешкод. Мої власні діти залишались на другому плані, на першому – чужі, оскільки я займалася благодійним фондом «Право на комфорт». Зрозуміло, що мої діти мали все найкраще, плюс божевільний графік, бо я хочу дати їм хорошу освіту. Але я була «мамою вихідного дня», в найкращому сенсі цього слова. І раптом опинилася в ситуації, коли я і мама, і няня, і водійка, і вчителька… Я була в розпачі! Усвідомила, що за робочого графіку 24/7 я не так втомлююся, як тоді, коли займаюся своїми дітьми. (Сміється).

До якої поради з вашого дитинства ви не дослухались у свій час і зараз шкодуєте?

Не шкодую ні про що. Й до того ж батьки не радили мені, а вирішували за мене. Наприклад, я хотіла займатися танцями, але батьки говорили: «Танці – це для легковажних, ти будеш займатися легкою атлетикою». Коли я висловлювала бажання займатися малюванням, мені відповідали: «Малювання нікому не знадобиться в житті. Ти ходитимеш у музичну школу, вчитимеш англійську, фізику, математику, хімію тощо». Мені забороняли фарбуватися, вдягати короткі спідниці й ходити на дискотеки. Це, звісно, викликало опір із мого боку, а з маминого – сльози та сакраментальну фразу: «Нічого, нічого, мої онуки ще тобі відплатять за мене». (Сміється). Я була впевнена: батьки зіпсували не лише моє дитинство, а й усе моє життя. Закінчила школу з золотою медаллю, моє фото висіло на дошці пошани… на всіх дошках пошани. У 2005-му я закінчила інститут Богомольця за фахом «Нарколог-психіатр», а 2019-го здобула ступінь магістра у Придніпровській академії будівництва та архітектури за фахом «Архітектор». Ну і, звичайно, зараз я так не думаю, йду второваною дорогою – мої діти вільно розмовляють чотирма мовами, займаються спортом, грають на музичних інструментах, а син Льоня захоплюється програмуванням.

Два дипломи та корона королеви краси – неспівмірні речі. Вам доводилося стикатися зі стереотипом: красива не може бути розумною?

Це був мій біль упродовж багатьох років. На старті кар’єри, коли мені було двадцять два роки, замовники не сприймали мене серйозно. Я намагалася додати собі віку, одягатися стриманіше.

Архітектурний бізнес був і залишається «чоловічим». Як жінці побудувати в ньому свою репутацію?

Елементарно – продовжувати йти обраним шляхом. Я не дозволяю у спілкуванні панібратства та жартів з акцентом на гендері. Будь-які натяки, нетактовність, невдалий гумор одразу присікаю. Я ні з ким не сварюся, але й не кокетую. І ще я не звертаю увагу на неконструктивну критику та чутки.

А як ви зважилися взяти участь у «Міссіс Україна»?

Саме зважилася! Думаю, причина у моєму характері – я звикла постійно за щось боротися. І коли в архітектурному бізнесі я досягла успіху, конкурс здався мені підходящим полем діяльності. (Усміхається). Я не зразу погодилася взяти участь, років зо три роздумувала. Але абсолютно не шкодую, бо під час підготовки до конкурсу я сама про себе дізналася стільки нового. Я ж і не здогадувалася, що маю купу страхів і комплексів!

Яким був найбільший страх?

Програти. Я переймалася, як пояснити дітям, що в житті треба вміти не лише перемагати, а й гідно програвати? З урахуванням того, що я виховую їх бути кращими в усьому.

А комплекс?

Щодо зовнішності. Всі комплекси – з дитинства, і в якийсь момент я просто повернулася до ситуації, коли я була сором’язливою та невпевненою у собі дівчинкою. І все через що? Одного разу я підслухала розмову дорослих на кухні. Моя бабуся з сумом у голосі зауважила: «Шкода, що нашій Вікусі бог краси не дав. Доведеться всього в житті розумом досягати…». У дитинстві я справді була дрібненькою і не відповідала параметрам краси 90-х.

І це стало моєю кармою – довести всім, що я і розумна, і красива.

Є думка, що в дитинстві дівчаткам треба говорити «яка ти красива», а хлопчикам «який ти розумний». Ви згодні?

Я вважаю, що як дівчаткам, так і хлопчикам треба говорити про їхні розум і красу. Не перехвалювати, але й не економити на похвалі.

Бути сильною жінкою – це тренд, і це у вас у крові. Опираючись на ваш досвід, у чому підводні камені жіночої сили?

Головний мінус – дуже хочеться бути слабкою. (Усміхається).

Що ви маєте на увазі?

У моєму розумінні, сильна жінка – не та, яка працює на рівних із чоловіком, яка всі проблеми взяла на себе і тягне. Скаржиться, сердиться, але терпить і тягне. Мова не про сталевий голос і манери командира, а про характер і внутрішній стрижень.

Я взагалі схиляюся до думки, що в родині, якій вдалося зберегти стосунки крізь роки, сильна саме жінка.

Чоловік – однозначно голова, але жінка – шия. А куди шия поверне, туди голова і дивиться. У нашій родині я намагаюся відтворити саме такий зразок: тато – головний, всі ключові рішення ухвалює він, але поради завжди питає в мами. І думаю, що це хороший приклад для нашого сина. Бо діти завжди беруть приклад з батьків.

Як зберегти гармонію у парі?

Коли я виходила заміж, то не вірила, що ми так довго протримаємося в парі. (Сміється). Я не хотіла заміж і панічно боялася печатки в паспорті. Взагалі вважала, що одружуватися потрібно лише тоді, коли є обопільне бажання народити дітей. Ми з чоловіком були передусім хорошими друзями і змогли пронести нашу дружбу крізь роки. Між нами сто відсотків довіри. І ми ніколи не обманювали одне одного. Я завжди за правду, якою б вона не була. Це виключне правило як у сімейному житті, так і в бізнесі.

Ми робимо інтерв’ю напередодні Різдва – чарівного часу, коли здійснюються бажання. Ви вірите в дива?

Давно не вірю. Точніше вірю, але лише в ті, що створені самотужки. Наразі моє заповітне бажання – поряд зі мною. Я давно його загадала, воно довго не виконувалося, ми з чоловіком думали про усиновлення. Але диво сталося! (Усміхається).

У Різдво кожен із нас може здійснити диво для іншої людини.

Наприклад, взяти участь у благодійній акції для дітей, позбавлених батьківського піклування, які пишуть листи Святому Миколаю, й виконати бажання малечі. Це нескладно, але важливо. Бо єдина дієва сила, яка здатна на дива, – це доброта. От в неї я вірю! А ще – в кохання!

Фото: Роман Горбун 

Читайте також: В ОБІЙМАХ ПОЧУТТІВ: ЧОТИРИ ПАРИ РОЗПОВІДАЮТЬ СВОЇ ІСТОРІЇ КОХАННЯ