Які саундтреки з кіно ви безліч разів поставили на повтор

Ми запитали в Сергія Гулюка, журналіста, ведучого телеканалу "112-Україна", автора телеграм-каналу «Нежность».

Cеред деяких моїх знайомих є такі, що мають звичку, розпочавши читання нової книги, заглядати на останні сторінки, або взагалі починати читати з кінця. Так само і я часом, посеред домашнього перегляду фільму прагну зазирнути у титри, щоб вигледіти та зафіксувати ту, чи іншу музичну композицію, що найбільше вразила. Нижче – саундтреки, які справили враження остаточно і незворотньо.

«На голці» / «Trainspotting» (1996)

«Обирай життя, роботу, кар’єру, сім’ю… Обирай сраний тєлєк, пральну машину, музичний центр…». Для когось маніфестом і дороговказом майбутнього життя стали стрічки, на кшталт «Бумера», «Бригади», чи «Бандитського Петербургу». Для мене, моїх друзів, та ще сотень ровесників – ця історія про четвірку з «Бандитського Едінбургу», яка, немов була списана з таких самих пацанів з сусіднього кварталу. І ключовий монолог про «choose life» під пісню Іггі Попа відклався у пам’яті назавжди, і «наркотична» сцена під «Perfect Life» Лу Ріда, і «Born Slippy» Underworld, який з тих пір для мене – неофіційний гімн усіх шибайголів світу.

«Твін Пікс» / «Twin Peaks» (1990)

У місті де я виріс, свого часу було маловиразне, типове для 1990-х років, але дуже популярне серед молоді кафе, де у темній і трохи моторошній атмосфері з ранку до вечора грала одна й та сама касета. Не впевнений, що усі гультяї, що туди забігали на чарку знали прізвище композитора Бадаламенті, але згодом кафе у народі стали називати «Твін Пікс». Впевнений, що такі «забігайлівки» були й у інших містах, тому що, і фільм Лінча, і серіал, і пронизлива музика до нього дуже влучно тоді вписалися у загальний навколишній стан роздоріжжя та невизначенності.

«Джекі Браун» / «Jackie Brown» (1997)

Перераховуючи улюблені звукові доріжки, звісно, не можна обійти стороною Тарантіно. Зазвичай пригадується доріжка до «Pulp Fiction», яка, дійсно, вже понад чверть століття залишається взірцем того, яким мав би бути ідеальний музичний супровід до фільму (так само, як і музика до «Kill Bill»).Мене ж свого часу дуже вразила влучна підбірка композицій до стрічки про стюардесу-контрабандистку Джекі, якій, як відомо, автор віддав данину жанру «блексплотейшен». Пам’ятаю, як придбавши касету з саундтреком, крок за кроком відкривав для себе «чорну» музику 1970-х: від шлягерів Bobby Womack і The Delfonics до беззаперечного хіта усіх часів Ренді Кроуфорд «Street Life».

Читайте також: ЧОЛОВІК ГОВОРИТЬ: РЕЖИСЕР НАРІМАН АЛІЄВ

«Незайманки-самогубці»/ «The Virgin Suicides» (1999)

Тут важливо відзначити два аспекти: у Копполи-молодшої відмінний музичний смак (пригадайте чудову підбірку до «Lost In Translation», або — до фільму про Марію-Антуанетту, яка витанцьовує під The Cure та британський пост-панк), і те, що музика французького дуету Air надзвичайно кінематографічна — будь-яку з її платівок хоч бери, та використовуй у мелодрамі, байопіку, чи романтичній комедії. Не випадково ж ці композиції ми часто чуємо у кіно. У даному випадку французи написали оригінальну музику до фільму, яка зрештою ідеально супроводжує драматичну історію сестер Лісбон.

«Цілодобові тусовщики»/ «24 Hour Party People» (2001)

Уже сам факт виходу на екрани художньої стрічки про британську музичну «рейволюцію», її флагмана — продюсера Тоні Уілсона (у неперевершеному виконанні Стіва Кугана), клуб «Хасієнда», та феномен «манчестерської хвилі» був сам по собі неабиякою подією. Особисто для мене виявилося важливим уміння режисера Уінтерботтома влучно відобразити сьогоднішніх героїв та активних очевидців тих подій. Відповідно, музичне наповнення фільму – суцільна насолода для вух: Joy Division, New Order, Happy Mondays, і так можна далі, по колу.

Читайте також: НЕ МОВЧИ: ГОЛОВНОЮ ГЕРОЇНЕЮ КЛІПА ALYONA ALYONA СТАЛА ЖЕРТВА НАСИЛЛЯ

«Погане виховання» / «La Mala Educacion» (2004)

Пам’ятаю, як під час прем’єрного показу стрічки у кінотеатрі, ще у «дошазамний» період, я намагався вгадувати окремі музичні номери, елегантно та геніально долучені режисером Альмодоваром серед урочистої та тривожної музики іспанського композитора Альберто Іглесіаса. А там було і оригінальне виконання «Moon River» Манчіні, як привіт фільму «Сніданок у Тіфані», і хіти іспанської кінодіви Сари Монтьєль, і «Cuare Matto» неперевершеного італійця Літл Тоні. Досі вражає.

«Природжені вбивці» / «Natural Born Killers» (1994)

А це – той випадок, коли особисто для мене звукова доріжка до фільму затьмарила саму стрічку. Так сталося, що цей original soundtrack я почув раніше, аніж побачив фільм Стоуна. І, можливо уся справа у щільному наборі добротної американської «альтернативи» — від грандж-ансамблю L7 до індустріального колективу Lard, можливо – через особливу присутність групи Nine Inch Nailes, яка була тоді у статусі особистих кумирів. Хоча, підозрюю, не останню роль зіграла геніальна пісня «Waiting For The Miracle» Леонарда Коена, з якою відтоді фільм асоціюється.