Прості складні форми: біографія скульптора Аніша Капура

Автор «сталевої краплі» в Чикаго, Аніш Капур збирається створити арт-об’єкт і для Києва, а поки що ми чекаємо, познайомимося з британським скульптором ближче.

Він вважається одним із найважливіших скульпторів свого покоління. Індійсько-британський художник Аніш Капур створює великомасштабні роботи, які кидають виклик глядачеві та не піддаються простому визначенню, резонуючи з міфічною чуттєвістю.

Нагороди за мовчання

Аніш Капур часто говорив – “Мені нічого сказати”. Це твердження може здатися дивним, адже воно походить від всесвітньо відомого художника, який є володарем найпрестижніших у світі мистецьких премій та був присвячений у лицарі королевою Єлизаветою ІІ у 2013 році.

Але, зберігаючи мовчання, він, однак, дозволяє розвиватися новим і несподіваним значенням, що знаходять у його скульптурах глядачі. Коріння цього самовідданого підходу можна знайти в культурному доробку Капура – ​​західному мистецтві 1960-х років та індійських концепціях, таких як «сваямбху» (на санскриті це означає образи, які народжуються самі собою, а не рукою людини).

З Індії до Англії через Ізраїль

Аніш Капур народився в Мумбаї, в Індії, в 1954 році, і він отримав певну вигоду, отримавши виховання в період після здобуття Індією незалежності. Його мати – дочка кантора у синагозі, чия сім’я була частиною великої єврейської громади, яка емігрувала до Мумбаї з Багдаду. Його батько був індусом та працював гідрографом у ВМС Індії.

Здобувши ранню освіту, в основі якої поєднання індійської та західної культури, він вирушив до Ізраїлю, де провів кілька років у кібуці з одним із своїх братів. Аніш був бунтарем: всупереч очікуванням сім’ї, він відмовився стати інженером і вибрав шлях художника.

На початку 70-х років він переїхав до Англії, де вступив до художньої школи, навчався у коледжі мистецтв та закінчив аспірантуру в Коледжі мистецтв та дизайну Челсі у Лондоні. Однак у цей час він здійснив поїздку до Індії, яка все розставила на свої місця. Перебуваючи там, він побачив купи яскравих відтінків пігменту, що викликали в ньому той підхід до форми і кольору, що відповідав його потягу до об’єктів, які неможливо визначити будь-якими художніми знаками.

Він повернувся до Англії та створив свою першу велику пігментну серію скульптур «Тисяча імен». Серія відсилала до індуїстського божества Вішну з тисячею осіб і продемонструвала віру художника в невирішену природу мистецтва, яке може набувати безліч різних значень, залежно від стосунків між глядачем та об’єктом. Так, він набув популярності, створюючи біоморфні скульптури з вапняку, мармуру, граніту та різних видів штукатурки.

Необхідність вірити

Справді, відносини з глядачем мають першорядне значення у роботі Капура. «У нас є дві видатні якості: вірити та ставитись. Мистецтво залучає необхідність вірити, велике мистецтво має здатність стати близьким нам».

У той час як Капур каже, що він хоче залучати глядачів моментом близькості до його загадкових скульптур, деякі з його найвідоміших музейних інсталяцій передають цю ідею воістину в монументальному масштабі. У лондонській галереї Тейт 2002 року він представив величезну роботу під назвою «Марсій». Інсталяція була виготовлена ​​зі шкіри ПВХ, яка сягала на 150 метрів по всьому просторому залу. Вона була настільки велика, що погляд не міг охопити її повністю. А його робота «Левіафан» заповнила масивний скляний дах Grand Palais у Парижі, дозволяючи глядачам йти всередині величезних сферичних конструкцій, огортаючи їх інтенсивною червоною загравою гігантської ПВХ-мембрани.

Обидві ці скульптури були як великими творами мистецтва, а й технічно складними конструкціями. Але у 2012 році ця майстерність вийшла зовсім на новий рівень. Тоді Аніш Капур отримав можливість створити скульптуру для Олімпійських ігор 2012 року у Лондоні. 115-метрова ArcelorMittal Orbit стала найвищою скульптурою Сполученого Королівства, що складається із закрученої червоної сталі, призначеної викликати відчуття нестійкої рівноваги стабільності та нестабільності.

Психологічний простір

Проте, навіть якщо роботи Капура іноді критикувалися через те, що в основі його скульптур – чисте видовище, – він завжди прагнув викликати почуття піднесеного та усвідомлення того, що існують такі речі, які лежать за межами нашого розуміння.

Порожнеча – інша центральна тема його творчості. Прикладом цього є твір «Події в Лімбо». Інсталяція є чорним колом на поверхні підлоги, який при найближчому розгляді виявляється фактичною порожнечою в підлозі, заповненою чистим чорним пігментом. Це одночасно приваблива і жахлива темна пляма, що звертає увагу на внутрішні стани та стимулює уяву глядача. Для Капура порожнеча є психологічним простором п «потенційним простором», тобто тим, що залишається невирішеним і мінливим.

Невизначений стан глядача, що постійно змінюється, можливо, набуває апофеозу в його найвідомішій і найвідвідуванішій роботі — «Небесна брама». Розташована в чиказькому Міленіум-парку дзеркальна скульптура, що обтікає, відображає навколишнє середовище, змінюючи фігури тих, хто до неї наближається. Вона створює ілюзію, абстрактність, поліморфність.

У світі, який стає все більш перевантаженим, Аніш Капур нагадує нам про нашу здатність встановлювати зв’язки зі світом навколо нас і відкривати численні можливості, роблячи свої власні географічні відкриття.