Топ-5 українських пісень класичної естради, які варто знати

На передодні прем’єри ми попросили Альберта Цукренко, музиканта з «Хамерман Знищує Віруси», журналіста та арт-хулігана назвати свій топ-5 українських естрадних пісень, які на його думку залишились поза увагою й цю прикрість варто було б виправити.

Фото: Євген Білоусов

«Мамина світлиця» — Василь Зінкевич, 1981

Навіть якщо естетика і символіка цієї пісні тобі не близька, бо у твоєму батьківському / материнському домі не було світлиці, тебе це може зворушити: світло дитячого погляду на світ тут передане ідеально. Це звук дитинства — принаймні мого так точно. Синтезатори в моєму ранньому дитинстві звучали ось так, і я все своє життя намагаюся відтворити ці звуки (безуспішно, ха, ха, ха).

«Рідний край» — Софія Ротару , 1979

Є “вусатий фанк”, а є безвусий. Бо у Софії Ротару не було вусів. Ну хіба що легенький і непомітний темний пушок — адже вона за всіма параметрами південна жінка. 

«На щастя, на долю» — Василь Зінкевич, 1987

Це одна з тих пісень, які ненавидиш, поки ти юний сноб. Але прийде час, юначе, і ти разом зі своїми сивими пузатими друзями співатимеш її, розмазуючи сльози й соплі по вусах, ха, ха, ха.

«Минає день, минає ніч» — Микола Мозговий, 1984

Оце вже справжня доросла драма — велика і важка, як сам автор і виконавець цієї пісні Микола Мозговий. За драму, крім вокалу, відповідає залізобетонна ритм-секція, а за фрустрацію — нудотно-прозорий звук клавіш, що гарантовано заганяє в екзистенційну тугу будь-кого з покоління, яке ставало на ноги у 90-ті. 

«Балада про мальви» — Володимир Івасюк, 1977

А отут зовсім не до жартів. Пісня-колискова для матері, яка втратила сина на війні. Це про те, що переживають тисячі матерів в Україні просто зараз. І це геніально. 

Читайте також: УКРАЇНСЬКІ ДОКУМЕНТАЛЬНІ ФІЛЬМИ, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ КРАЩЕ ЗРОЗУМІТИ УКРАЇНУ