Капітуляція та відчай: що означають ці цикли воєнного настрою та як з ними впоратись

Всім стало відомо з початку війни, що існує крива колективного настрою, яка на 100 відсотків відповідає тому, що зараз відчувають українці. Зараз ми перебуваємо в стадії капітуляції та відчаю.

Звучить не дуже оптимістично, правда? Але, насправді, це один із етапів циклу, вони мають місце бути і ми повинні їх пережити, адже після цього етапу настане емоційний підйом. Редакція Marie Claire поспілкувалась з психологинею, авторкою методу “Аудит 360”, кандидаткою соціологічних наук Медвєдєвою Юлією та дізналися, як швидше подолати ці стадії воєнного настрою та перейти до більш обнадійливих.

Воєнні часи справляють свій вплив на психіку. Для того, аби вберегти себе треба для початку усвідомити, що наш мозок сприймає та видає інформацію за певною схемою.  Процеси психіки у такій важкій стресовій ситуації у більшості людей тотожні. Тож, варто налаштуватися на психологічну гойдалку, яка – і це хороша новина – знов приведе вас до балансу. Згодом. 

Динаміка змін початку війни – завжди початок бурхливого стресу. Люди переживають шок, дезорієнтацію та усілякі депривації – зокрема можуть зникнути апетит та сон. Наш розум намагається перебирати варіанти дій, а планування виходить всього на кілька годин наперед. Вихід з шоку буває в різні емоції. Від ейфорії до болючих ридань. Потім зазвичай тиждень-два, наш настрій постійно коливається. Це норма. Він може зростати від оптимізму, натхнення, збудження, ейфорії. А потім так само по сходинках нестися у безодню. Ми відчуваємо це через тривогу, заперечення, страх, депресію, паніку, капітуляцію, відчай. Потім ми виходимо на емоційне плато та знов відчуваємо наснагу –  Віру, Надію та оптимізм.

 Капітуляція та відчай: що це

Це, мабуть, найтемніші емоції, що пригноблюють людей і деморалізують їх бажання жити далі. Відчай – це емоційний рубікон. У цьому стані ми переживаємо, зазвичай, занепад та крах усіх попередніх очікувань. Розчарування є саме там, де є очікування. Отже, внутрішньо підготуйте себе до того, що  війна може тривати тижні, місяці, а може роки. Нехай краще перемога стане для нас несподіванкою, ніж очікування скорого закінчення приведуть до відчаю.

Ми можемо вірити в перемогу, але не чекати її щохвилини. Ми маємо працювати і жити далі в цьому. Адже доки ви чекаєте,– життя несеться зі сталою швидкістю. З терапевтичної точки зору краще підготуватись до відчаю і втрат уже сьогодні, ніж бути шокованими в майбутньому. 

Особливо ця порада стане у нагоді людям, які і без війни були схильні до тривалих тривожних станів. Підготуватися до найгіршого можна, уявивши на 5-10 хвилин, що найстрашніше вже сталося. Ви маєте безпосередньо уявити та прожити свої емоції, знайти для них слова й описати їх дуже й дуже детально. 

Ознаки того, що ви у відчаї 

Якщо ви ганяєте по колу такі думки, ви або вже у відчаї, або за декілька кроків від нього: “Моя ситуація ніколи не зміниться на краще”, “Я не маю майбутнього”,  “Ніхто і ніщо не може мені допомогти”, “Я відчуваю, що здався”, “Вже занадто пізно щось змінювати”, “Я не маю надії на світле майбутнє”, “Я ніколи не буду щасливий знову”. Звучить як запрошення до депресії чи ангедонії, правда? А ми ж повинні рухатися, навіть у війні,  у протилежному напрямку. Адже для психологічного здоровʼя, так само, як і для фізичного, важлива дисципліна та система тренувань. 

Сила волі – це наш ментальний мʼяз, а жага до життя – панацея. Тож усі ми повинні, пірнувши у глибинний океан відчаю, дістатися поверхні та зробити новий ковток повітря й свободи. 

Як впоратися з цими станами та накопичити віру?

По-перше, треба відчепитися від себе й перестати плекати своє его. Адже саме з тотальної концентрації на власній ролі у буденності ми й втрачаємо звʼязок з нею. А по-друге, коли ми переходимо емоційний рубікон – нам стовідсотково буде краще.

Спитайте себе чого ви боїтеся більше за все: власної смерті, втрати родичів, каліцтва, безхатченства, самотності тощо – скажіть собі це вголос, або запишіть. 

Детально уявіть, що буде відбуватися далі, у разі настання такої ситуації. Адже тривога виникає переважно через те, що ми не наважуємося йти до кінця у власних страхах. Тобто ми маємо привід для страху, а рішення приймати боїмося. 

Поверніться у теперішній стан. Озирніться навколо. Відчуйте температуру повітря, положення свого тіла та наявний стан справ. Якщо ви ретельно виконаєте попередні два пункти, у вас зʼявиться відчуття полегшення. Гарно, якщо ви зможете почати планувати найближче майбутнє – часи, дні, тижні. 

Читайте також: Чому ми зреклися своїх звичок під час війни і як їх знову повернути в життя: говорить експерт

Віддайтеся емоціям. Не треба виплакувати по три сльозини у кутку. Хочеться волати – вперед. Плачьте, кричіть, топайте ногами, бийте подушки – емоціям треба давати повноцінний вихід.

Знайдіть поряд людину або, навіть, тварину, яка потребує піклування. Зрозумійте, що поруч завжди є люди, яким набагато гірше, ніж вам. Спробуйте діяти в інтересах сторонньої людини – це дасть орієнтир майбутнім сенсам життя. 

Намагайтеся шукати компанію. Спілкування лікує. Спільна справа допомагає. Люди – рятують. Навіть через тугу не відвертайтеся від допомоги та розмов. 

Збагніть, що ваші думки та прогнози – лише ваша уява. Тобто більшість сюжетів з вашої голови ніколи не трапляться у житті. Утім наш мозок такий лентяюга — що вщент не відрізняє увне від реального. Одна погана думка – і плюс 5 посивілих волосин й спустошені вд адреналіну наднирники.

А щодо того, як знов почати з оптимізмом дивитися у майбутнє – то відповідь така: створювати його. Адже майбутнього не буде, якщо ми не намагатимемося його будувати. У кожної людини має бути мета – на день, тиждень, місяць, рік. Це – цеглини майбутнього. А ми – ті самі будівельники, що власноруч будують нову оселю. Так, життя не буде таким, як раніше. Проте, воно завжди не таке, як раніше. Змінюється світ – а наше завдання адаптуватися до цього. У стані відчаю це важко. Отже беремо життя у власні руки й продовжуємо рухатися. Адже у цьому й сенс.

Фото: unsplash.com