Мода
Особистий досвід: як проходить карантин у США
Поділись:
Ми продовжуємо розповідати про те, як змінилося життя людей у різних країнах у зв’язку з пандемією COVID-19. Сьогодні про самоізоляцію у США розповідає Ганна Гришкевич. Анна – іммігрант у першому поколінні та працює директором школи в м. Портленд, штат Орегон, США.
– Скільки часу вже триває карантин у США?
— Вперше ми дізналися про епідемію СOVID-19 і усвідомили всю серйозність того, що відбувається у лютому. У березні ситуація стала ще більш тривожною, і в школі, де я працюю директором, було вжито додаткових запобіжних заходів. Ми приїхали на роботу раніше і провели санітарну обробку парт, дверних ручок, вимикачів. Моя дочка була задіяна у мюзиклі, але два останні виступи було вирішено скасувати. Тож я вже розуміла, що наступними закриють і школи. У нашому штаті школи спочатку закрилися на період з 16 березня до 1 квітня, але нещодавно карантин було продовжено до 28 квітня. У США 50 штатів, і весняні канікули скрізь у час, тому й школи закривалися у різні періоди.
— Як саме відбувається режим самоізоляції – які вимоги висуваються до мешканців? Які виникли заборони?
— Наразі заборонено публічні збори понад 250 осіб, і приватні збори понад 9 осіб (крім членів сім’ї) — у деяких сім’ях іммігрантів по 9-15 дітей. Тому не зовсім зрозуміло, як така сім’я може вирушити на прогулянку у нинішній ситуації. Соціальне дистанціювання – добровільне, але активно підтримується та заохочується. Дуже допомагають соціальні мережі, знаменитості — всі виступають за дотримання дистанції у громадських місцях із головною метою — якнайшвидше повернути право на свободу.
Звучать заклики до відповідальності кожного, що допоможе згладити пік пандемії та врятувати якнайбільше життів. Здебільшого люди прислухаються до подібних закликів, хоча ніхто з представників влади не ходить вулицями та не вказує тобі, що можна, а що заборонено робити. Комендантська година існує тільки в деяких містах (зазвичай з півночі до 6 години ранку). Я чула виступ правоохоронного бюро, де згадувалося про деякі обмеження. Наприклад, якщо в парку буде помічена велика група дітей або підлітків, які збираються, скажімо, покататися на скейтбордах, їх попросять розділитися, а краще взагалі вирушити додому. Поки що влада намагається обійтися без покарань та штрафів. Принаймні я про такі випадки не чула. А штрафи передбачені дуже високі (5000 доларів за проникнення на закритий пляж або парк).
Американці, як правило, дуже законослухняні та не люблять втрачати гроші. Чи збираються друзі, щоб пограти у настільні ігри? Чи дозволяють дітям пограти вдома із приятелями? Чи ходять потай на побачення? Впевнена, що так. Але вголос про це ніхто не розповідає. Більшість американців боїться громадського засудження набагато сильнішого, ніж небезпеки підхопити вірус.
Читайте також: ОСОБИСТИЙ ДОСВІД: ЯК ПРОХОДИТЬ КАРАНТИН У ІЗРАЇЛІ
— Як місцеві жителі ставляться до режиму карантину і чи дотримуються його?
— Більшість населення дотримуються карантину. Принаймні, всі мої знайомі. Ми мріємо, щоб усе це закінчилося якнайшвидше, але ще сильніше ми чекаємо на той момент, коли діти знову зможуть піти до школи!
— Який настрій панує у суспільстві? Чи є паніка?
– По різному. Зараз стало ще очевидніше, наскільки всі ми різні. Скажімо, мої друзі не панікують, не запасаються їжею, не втрачають здорового глузду. Вони здорові, відповідальні і мають почуття гумору. Але я стежу за соціальними мережами та часто помічаю, як люди втрачають контроль. Деякі мої знайомі дивують мене реакціями на те, що відбувається. Пандемія, як і інші критичні ситуації, показує справжню особу людей, їх переконання, мотивації та страхи. Скажімо, якби зараз був 1942 рік, я найбільше боялася б, що хтось із моїх сусідів чи близького оточення здав би мене окупантам за приховування єврейської дівчинки на горищі. Найбільше я переймаюся тим, що в критичні моменти люди втрачають людські якості. Тому так, деякі люди піддаються паніці, ховаються за зачиненими дверима, навіть молоко замовляють по інтернету, і чекають, коли все це буде позаду.
Зараз Америка переживає велику трагедію — це країна постійного руху, зростання, енергії, креативу, неймовірної трудової етики, краси, спорту, і можна продовжувати цей список, і ми все це втратили.
Сезон НБА, великі концерти та тури, концерти симфонічної музики (у нас були сезонні квитки), поїздки до різних місць (готелі закриті, гроші нам повернули), салони краси, ресторани, в яких збирається маса народу, спортзали. Американці ЛЮБЛЯТЬ СВОЇ СПОРТЗАЛИ. Так, ми відчуваємо розчарування, відчуваємо гнів, тому що наші життя наче поставлені на паузу. Якби можна було продовжувати ходити на роботу, без засудження та ризику для оточуючих, деякі були б там за дві хвилини. Ми пишаємось своїми досягненнями. А зараз усі наші досягнення — це стегна, що округлялися, і порожні пляшки з-під шардоні (адже червоне до обіду — поганий тон, чи не так?). Так що ми постійно перевіряємо новини, сподіваючись дізнатися про те, що криза позаду. Але ми точно знаємо, що це залежить від кожного з нас.
— Чи є в магазинах дефіцит будь-яких товарів?
— Туалетний папір, паперові рушники, санітайзери для рук. Але це все можна знайти, якщо постаратися (наприклад, у будівельних супермаркетах). Тож ніхто особливо не скаржиться. Минулого тижня були перебої з деякими товарами (яловичина, курка, боби, заморожені напівфабрикати), але запаси на полицях поповнюються щодня. Деякі продовжують запасатися дивними товарами, тому введені деякі обмеження. Тільки уявіть — потрапити до в’язниці за накопичення під час пандемії? Це було б дуже ніяково, а ми не любимо опинятися в незручній ситуації. Тож ми дотримуємося правил.
Важливо розуміти, що настрої настрою відрізняються від штату до штату, від міста до міста. У нас можуть бути інші цінності та культурні особливості. Я живу в Портленді, штат Орегон – найкращий штат нашої великої країни. Я не об’єктивна. Більшість населення – ввічливі, розумні, добрі, підтягнуті люди. У нас чудова природа, багато зелені, смачна вода, яку можна пити прямо з-під крана. Я й не користуюся паперовими рушниками, тому їхній дефіцит зовсім мене не хвилює. Ми неймовірно еко-свідомі. Але що, якщо працівники заводу з очищення води захворіють і почнуться перебої з постачанням чистої води? Це буде справжня трагедія для мешканців Орегону. У нас неймовірна погода, парки, берегова лінія, гори, ліси, та позбутися права виходити на вулицю – це справжній кінець світу для нас! Можливо, в інших штатах люди не відчувають подібну фобію. Ми серйозно переживаємо, що втратили доступ до прогулянок на природі.
— Наскільки доступні експрес-тести на COVID-19?
– Тести не доступні для основного населення. Це міф. Вони є в лікарнях, але тестують лише пацієнтів із серйозними симптомами (коли ти вже важко дихати). Людей зі звичайними симптомами не тестують та просять залишатися вдома не менше 14 днів. Поки людина не має пневмонії та проблем з диханням, її не можуть помістити в лікарню.
Читайте також: З ПЕРШИХ ВУСТ: ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ У ПІВДЕННІЙ КОРЕЇ ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ
— Звідки ви надаєте перевагу отримувати актуальну інформацію про коронавірус у вашій країні?
– Особисто я слухаю NPR (національне громадське радіо). У нас немає телебачення вдома (багато американців позбулися його багато років тому). Інформацію отримую від станцій новин, слухаю аналітичні підкасти людей, яким довіряю. Багато хто стежить за новинами у соціальних медіа, а хтось дивиться телеканали NBC, FOX чи CNN.
— Чи існує покарання за недотримання карантину і якщо так, то як виявляють порушників?
– Так, штрафи існують. Але їх не часто виписують. Знаю, що за недотримання соціального дистанціювання у Нью-Йорку можуть оштрафувати на $500. Але це аж надто радикально. У нас в Орегоні штраф можуть виписати, якщо помітять копання із 10 людей у парку, що зібралася готувати гриль. Якщо влаштувати гучну вечірку, сусіди можуть зателефонувати та поскаржитися, і ти можеш бути оштрафований. Як правило, ніхто не хоче карати населення, просто вимагають від нього відповідальності. Нас закликають звертатися до служб допомоги лише у крайніх випадках. Ми розуміємо, що наразі всі служби та їхні ресурси задіяні у боротьбі з кризою.
Читайте також: ОСОБИСТИЙ ДОСВІД: ЯК ПРОХОДИТЬ КАРАНТИН У НІМЕЧЧИНІ
— Які соціальні ініціативи та технологічні рішення, спрямовані на боротьбу з вірусом у вашій країні, найбільше вразили вас?
— Не думаю, що я була чимось уражена. Американці досить підготовлені у технічному сенсі. Ось що мене правда шокувало, то це неготовність деяких шкіл до дистанційного навчання, і діти тижнями нічим не займалися. Школи відрізняються своїми ресурсами залежно від свого розташування, міста, округу, штату. У деяких школах у кожного учня є персональний ноутбук, доступ до високошвидкісного інтернету, вчителі знайомі з новітніми технологіями, в інших цього немає. Такою є реальність. У деяких школах є програма безкоштовних ланчів, і для дітей це єдина можливість пообідати. Я дуже пишаюся школами, які продовжують цю програму і готують для дітей ланчі на виніс.
У нашій школі все чудово – вчителі активізували свою роботу, використовують Moodle, класи Google, Zoom, створюють власні відео та публікують їх на Youtube, перевіряють завдання за допомогою відеодзвінків Facetime, складають графік індивідуального спілкування з кожним учнем. З наступного тижня ми запускаємо безконтактну передачу матеріалів, за якими можна заїхати, не виходячи із машини. Ми дуже скучили за дітьми, і їхні життя вже не будуть такими, як це все божевілля з епідемією. Ця подія залишить довічний відбиток усім нас. Зараз мені трапляється дуже багато пропозицій онлайн навчання, коучінга, інших платформ. Вони існували і раніше, і зараз їхня зоряна година. Але моє ставлення до цього таке — якщо я не користувалася цією програмою у мирний час, мабуть, це не таке вже й корисне.
— Як ви та ваші близькі проводите час у самоізоляції?
— Усі переносять це по-різному. Особисто я повністю знерухомлена. Мені здається, що в мене відібрали моє право на свободу пересування. І я не насолоджуюся, сидячи цілими днями вдома. Я не печу з дітьми печиво і не займаюся рукоділлям. Це все не на мене. У мене була можливість поїхати з дітьми на тиждень на природу, і це найкраще, що я могла зробити для всіх нас. Обмежень, як і раніше, занадто багато (закриті ресторани, кінотеатри), але принаймні ми мали змогу побувати на природі. Зараз неможливо зняти будинок на узбережжі, тому ми застрягли вдома. Багато їмо, набираємо вагу, дивимося відео.
Кому зараз добре — то це нашому собаці. Він спить по 10 разів на день у нас на колінах, – всі його мрії нарешті справдилися! Я знаю, що декому подобається сидіти вдома (я цього не розумію). Вони грають у ігри, малюють, тренуються, кидають один одному виклики онлайн тренуваннями, вони навіть усміхаються, коли роблять віджимання. Ні. Це не для мене. Це дуже сумно. Мені для мотивації потрібен мій спортзал і сто людей навколо (у мене цілих три абонементи для екстра мотивації, але вони зараз закриті). Тож я відчайдушно чекаю виходу із цієї сплячки. Бережись, Америка, як тільки ураган стихне, армія нас, 130-кілограмових, заповнить усі спортзали країни.
Поділись:
Також читайте
