Незалежність від чужої думки та внутрішня опора: колонка психолога

Багато людей хоч раз стикалися з відчуттям безсилля, беззахисності та втоми. У такі моменти буквально опускаються руки і часом люди шукають розраду в трудоголізмі, суперінтенсивних тренуваннях чи в келисі вина ввечері. Однак, ці рішення не дають підтримки і відчуття захищеності. Тож, де їх шукати? Відповідь на поверхні – віднайти сили в самій собі. Детальніше про це – в колонці психологині Юлії Гайдай.

Ми народжуємось самотніми, але залежними. Фізичне і ментальне виживання залежить від наших опікунів. Психіка може розвиватися тільки поруч з іншою психікою: годуємося з іншого тіла, навчаємося з іншими, стаємо автономними завдяки іншим.

Ми виростаємо і прагнемо залежності і незалежності одночасно. Вивчаємо шось про себе через погляди інших. В очах тих, хто нас любить, відображаємося прекрасними і коханими, в тих, хто нами нехтує – потворними і не гідними любові. Ми всі родом з дитинства, з досвіду злиття і залежності від іншого.

Прагнення до єднання закладено з народження, але як же бути з самим собою? Чи можлива здорова незалежність від інших і як її віднайти?

Якщо не вистачає самопідтримки і ми не справляємось з переживаннями, то шукаємо це зовні. Це може проявитися у стосунках, коли людина прагне «злитися» з партнером, який «захистить». Але якщо такої людини немає, цю функцію підтримки може виконувати щось інше: якась діяльність або гіперконтроль. Як правило, йдеться про надмірність – трудоголізм, виснажливі тренування, переїдання або залежність від алкогольних чи хімічних речовин. І тут важливо розуміти, що стоїть за бажанням залежності. Якщо без неї ми не можемо справитись з емоціями, скоріш за все, це нам шкодить.

Є шанси цього уникнути, якщо пошукати опору в собі, а не в чомусь зовнішньому.

Яким би нестабільним був світ довкола, є щось, що у вас ніхто не відбере. І це Ви. Ви є самі в себе. І тоді резонно, що для себе саме ви – перша людина, до якої можна звернутися по допомогу, і яка – що важливо – не відвернеться і не відкине.

Звичайно, всім іноді хочеться на ручки. І це нормально. Але якщо вас нема кому підтримати, цю опору можна добудувати самостійно. Сказати собі: «Мене достатньо». Прожити свій досвід, погорювати. Прийняти те, що наразі змінити неможливо. Дозволити собі побути нікчемною, безвідповідальною, збитою з пантелику. А потім виявити, що там, в кінці тунелю, дійсно є світло. Ви багато пережили і не зруйнувались.

Опора не буває абсолютною, але буває достатньою.

Люди можуть прагнути повної внутрішньої незалежності. Їм може здаватись, що це дасть безпеку, але ця мета недосяжна. Кожен має слабкості, труднощі і складні періоди. У такі моменти моменти ми наче регресуємо до беззахисних дітей. І це нормально, важливо лише нагадувати, що це можна пережити.

Далі чекає відкриття. Коли ми дозволяємо собі з чимось впоратися, це вже стає джерелом внутрішньої підтримки. Ми буквально звертаємось до себе за тим самим співчуттям, говоримо до себе як до маленької дитини, з ніжністю і емпатією. І це приносить полегшення.

Photo by Kinga Howard on Unsplash

Читайте також: ЧОМУ ЖІНОЧЕ ТІЛО Є ПРЕДМЕТОМ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ: КОЛОНКА ПСИХОЛОГА