Про що жінка мовчить: Ірена Карпа, письменниця, співачка

Остання книга Ірени Карпи має назву «Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете», її авторка — живе втілення цієї тези. Співачка та письменниця, а з недавніх пір — коуч відповіла на запитання Marie Claire. Як завжди після інтерв’ю з Карпою ми залишилися з усмішкою на обличчі, дещо епатовані та цілком задоволені.

Ирена Карпа

Про що сьогодні не варто говорити вголос, а про що просто неможна мовчати?

Я завжди була проти табу. Якщо річ, явище, поняття чи жива істота існує – про неї можна говорити. Саме від замовчувань стаються найбільші біди. Коли люди тримають в собі, щоби не здатися вразливими. Коли замовчують насильство, бо «що люди скажуть», коли не підіймають зручних тем, бо «не прийнято». Я – за звільнення людини від будь-яких тягарів. Звільнення приходить через усвідомлення, а усвідомлення – через проговорювання.

Коли та із ким останнім часом вам було приємно помовчати?

Мені взагалі часто буває комфортніше мовчати, ніж говорити. Із чоловіком мовчати люблю, коли кудись довго їдемо і дивимося на дощ чи понурі зимові пейзажі. З собакою мовчу, коли ходимо біля холодного моря і кутаємося (в неї теж є куртка) — в такі моменти і справді більше хочеться слухати, ніж говорити. Вдома біля каміна добре мовчати – з тою ж собакою, в якої тепла шерсть і тіло мускулисте, як в коня (правда, вона, падлюка, не дуже довго терпить роль подушки) чи з чоловіком, попиваючи вино й дивлячись на вогонь. Із дітьми мовчати не вийде – вони просто уособлюють потік вербальної інформації. А взагалі найкраще мовчати на самоті, прогулюючись містом чи в природі. Щоби слухати, а не говорити.


Коли ви в останнє себе хвалили, а за що сварили?

Хвалила сьогодні, коли припаркувалася на бульварі Сен Жермен в годину пік. (Хто колись їздив за кермом у Парижі, зараз мене розуміє. Це як у старому анекдоті: «Мадам, ви вірите в Бога? – Коли мені вдається припаркуватися в Парижі – так!») Тому за те, що втиснулася у ці квадратні сантиметри дозволеної парковки, можна було подякувати якщо не собі, то точно Провидінню. А сварила ось хвилину тому через дурницю: коли зрозуміла, що пішовши по рушник, принесла в ванну штани, кофту, сіль, телефон і книжку, але не рушник, за яким йшла. На щастя, в сусідній кімнаті сидів пульт дистанційного управління – старша донька – то метнулася і врятувала стареньку мать (сміється).

Назвіть найкрасивішу річ і чому ви її такою вважаєте?

Я дуже люблю красиві речі. Красу в дрібницях як таку. Думаю, в помічанні її і є сенс життя. Мені важливо пити шампанське з витончених flutes, а не з підручних келихів (ще люди на пікніках п’ють із пластикових стаканчиків –для мене це брр – краще вже прямісінько з горла красивої пляшки), а піно-нуар із пузатих келихів на дуже тонкій ніжці. Красу можна відчувати на дотик, на смак, на запах. Свіжі квіти вдома є завжди – це як мати каву зранку. Потворні речі я з інтерєру безжально викидаю – ще не вистачало, щоби вони пережили нас (згадайте «шифоньєри» та іншу красу з бідного радянського дитинства). Краще купувати менше, але те, що справді даруватиме радість. Те саме з їжею – треба не жерти, а насолоджуватися. З житлом – краще це буде менша площа, але не в «новострої», а в атмосферному будинку в історичній частині міста чи взагалі в природі. Найкрасивішою для мене є вона, до речі. Світанки в горах за гроші не купиш – вони безцінні.

Яким талантом вам би дуже хотілося володіти?


Талантом систематизувати речі. Я дуже хаотична, інтуїтивна. Структурування вимагає в мене нелюдських зусиль. Якби я вміла безболісно структурувати (є ж таке вміння вроджене у когось), все в житті пішло би легше. Включно з написанням книг, підозрюю. Бо поки що з задоволенням я структурую лише заняття для моїх курсів.

Якби ви могли залишити тільки один спогад, щоб це було?

Це був би спогад з Гімалаїв, медитація над урвищем, в глибині якого були озеро і льодовик. Літав орел, світило сонце. Вершини були мовчазні, засніжені, дуже чіткі й наче близькі, хоча насправді мали по шість-сім тисяч метрів. Завжди реанімую цей спогад, коли мені кепсько.

Що личить сучасним чоловікам, а що не прикрашає сучасних жінок?

Я би не робила взаємовиключних тверджень. Але хотіла би побажати чоловікам побільше мужності й відповідальності. І за кар’єру, і за родину. А жінкам – поменше валити на себе всі проблеми світу (і кар’єру, і дім, і дітей), а побільше прислухатися до себе, рідненької, й ненависні справи делегувати іншим, а не терпіти, скрегочучи зубами, бо «так заведено».

Якби вам довелося себе порівняти із алкогольним напоєм чи коктейлем. Ви який?

Хороше бургундське. Піно-нуар. Неймовірний рубіновий колір, і при цьому легкий смак без надлишку танінів. Я, певно, така ж – не люблю «грузити» людей. Вірю, що складні речі можна викласти легко – і в літературі, і в житті, і на курсах про гармонійні стосунки.

Ірена Карпа курси

До якої поради мами ви не дослухалися, і наразі жалкуєте про це?

Пам’ятаю як у мої 25 мама плакала в трубку і кричала: «А скоро вже і тридцять, і що ти собі думаєш?!» — щодо моєї «несерйозності» й того, що я «в вус не дую» щодо заміжжя. Дуже смішно було, і маму шкода, звісно. Тепер я вчу своїх слухачок мого курсу, що робити з тим, коли на тебе тисне суспільсвто у вигляді мами-бабусі-сусідів-колег із їхнім «ну коли ти вже?!» А тоді просто робила всім все на зло, найперше мамі (ну бо якби я слідувала її пораді, то зараз працювала би у податковій і мала якогось нудного чоловіка з солідним черевцем). Єдине, в чому мама була права – у цій заувазі про швидкий плин часу. І «тридцять» дійсно виявлося не за горами. Правда, мама не радила, як той час зупинити – я би прислухалася. Бо стільки є класних моментів, в яких хотілося би побути трохи довше.

Зовнішність якого визнаного красеня завжди здавалася вам перебільшеною? І, навпаки, хто з чоловіків із невиразною зовнішністю видається вам дуже привабливим?

Терпіти не можу визнаних красенів! Для мене чоловік, що любується собою і проводить перед дзеркалом більше часу, ніж я (а я проводжу досить мало, якщо чесно) – це НОУ. Дуже часто це перша ознака потенційного аб’юзера. Зведе вас із розуму, показуючи, що ви ніколи не наберете потрібної висоти, щоби бути з ним на рівні. (Один мій колишній відкрито казав мені, що для такої-то сукні треба «ніжки відростити», уявляєте?) Зрештою, я багато кажу про ранні ознаки аб’юзу і на курсі, і в книжці «Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете». Там же я каже, що головне в чоловікові – правильна база. Якщо він чуйний, розумний, добрий, турботливий, готовий відкривати нове в житті і змінюватися – хапайте, не думаючи. Нема такого чоловіка, якому борода не надала би мужності. Дуже легко підштовхнути чоловіка до того, щоби він краще харчувався, качав прес чи навіть змінив стиль одягу (так, у мене є прості рецепти). І фактично неможливо перевиховати зазнаного тупака, скнару чи брехуна, що звик бігати за кожною спідницею.

Чим пахне щастя?

Щастя пахне дорожньою пилюкою, прибитою дощем. Особливо в горах, коли вдалося перечекати бурю десь у розщелині між скелями і зрадіти, що лишилися живі, а блискавки пройшли повз. Неймовірний туман тоді підіймається навкруги, повітря можна майже бачити, коли вдихаєш його на повні груди. Ще щастя пахне свіжими круасанами й кавою, яку тобі приніс коханий в ліжко. Волоссям твоєї дитини. Сторінками нової цікавої книжки. Подушкою чоловіка, на яку ти перекочуєшся, щоби ще пять хвилин поспати, коли він вже став. Пиріжками з капустою в домі у бабці. Весняним цвітом на вулиці, якого ти не бачиш, а він – є.

Автор фото: Оксана Жіру, Yulya Weber

Читайте також: #BOOKSHELFY: ЛЮБОМИР ЛЕВИЦЬКИЙ, РЕЖИСЕР

Статьи по теме