Що говорять українські діти, вимушені переховуватися в бомбосховищах

Фото: Ліза Приходько

– мам, а ти слухаєшь Арестовича?

– іноді.

– слухай завжди, вдруг він скаже, що можна повернутися, а ми пропустимо.

– мам, а де той хлопчик, що сам перейшов кордон? Давай його заберемо, йому страшно там одному.

– мам, а скільки у нього ще бомб?

– мам, а якщо наш будинок розбомблять, можна буде моє лего звідти витащити?

мам, а російські діти дивляться війну? їм нас не шкода?

– мам, а якщо Бог не вбиває путіна, виходить що Бог на українців за щось образився?

– мам, добре що війна рано зранку почалася, а так би діти встигли піти до школи.

– мам, а ти говорила, що дитячі мрії мають здійснюватися. мої більше не здійснюються. це я вже дорослий?

– мам, мені вже байдуже на бомби, давай повернемося до Києва.

– якщо війна буде довго, папа нас не забуде?

Автор тексту: Олег Кавун

Читайте також: СЛОВНИК ВІЙНИ ВІД УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА ОСТАПА СЛИВИНСЬКОГО