Small Talk: письменниця Ольга Карі про книгу «Хрестик, або дуже кривава книжка», присвячену табуйованій в суспільстві темі — менструації

«Хрестик, або дуже кривава книжка» - нова книга української письменнці Ольгі Карі, що присвячена темі, яка в сучасному світі все ще продовжує залишатися для багатьох табуйованою – менструації та ставлення до цього природного процесу в жіночому організмі з боку суспільства. Про книгу, теми-табу в українському суспільстві ми поспілкувалися в інтерв'ю для Marie Claire Ukraine.

Як народилася ідея книги та чим була продиктована необхідність її створення та видання?

Задум «Хрестику» народився, коли я працювала над іншою книгою, «Компот із патисонів», яка великою мірою заснована на моїх спогадах про 90-ті. І власне 90-ті роки були віхою в менструальній культурі колишнього «совка»: моє покоління стало першим, що із початком місячних отримало доступ до розмаїття товарів жіночої гігієни. Замість запраного шмаття і ганчірочок для «цих днів» (вимовляти пошепки!) ми вже мали пристойну альтернативу, хай і не завжди доступну, бо це ще бідні і голодні 90-ті: прокладки (з крильцями, денні, нічні, гігієнічні серветки), тампони (із аплікатором чи без), і до них гамузом ще й евфемізм з телереклами, який витіснив «соромні дні», «гостей», «червону армію» із менструального словника – замість них ми отримали нечувані доти «критичні дні»

В 90-ті реклама прокладок і тампонів заполонила весь телеетер, і це теж виглядало дивовижею. Ось тут ми ще й гадки не маємо ані про критичні дні, а ні про прокладки, і тим більше про те, що подібні речі із категорії «те-що-не-можна-називати» і не дай боже говорити про них вголос, можуть в принципі рекламуватися «в телевізорі», а ось там нам вже із кожної праски розповідають про супер-пупер прокладки, які захищають у «критичні дні», і про те, що тепер нарешті нам можна носити біле під час місячних, а головне, чомусь, танцювати! Принаймні, так нам обіцяла реклама.

Власне, один із яскравих шкільних спогадів 90-тих виявився дуже дотичним до менструальної стигми, і став ниточкою, яка сплела потім канву цілої книги. Коли я навчалась в 5-ому чи 6-ому класі, до нас прийшла шкільна медсестра, хлопців вигнали, а з дівчатами провели розмову про те, що вже дуже скоро в нас почнуться менструації. Десь наприкінці цієї розмови медсестра сказала, що може під час місячних боліти (що саме – не дуже уточнювала). Якою ж була її порада, як давати собі раду із цим болем? Ні, вона не запропонувала звернутися до мами, бабусі, старшої сестри, вчительки чи хоча б до неї, як до медичної працівниці. Вона жодним словом не прохопилась про те, що в принципі знеболювальна пігулка, випита із дозволу мами чи лікаря, здатна творити дива. Натомість вона сказала: «Ви краще мовчіть, перетерпіть і тоді біль минеться». І оця настанова маленьким дівчатам про одвічне терпіння, мовчанку, фактично заборона жінці дошкуляти світові своїми дурними болячками, як на мене, була і є хронічним плеканням невидимості, незначущості жінок та породженням менструальної стигми.

Для кого ви написали її?

Я б сказала так: не для кого, а для чого. Мені дуже залежало на тому, щоб зафіксувати цей вікопомний момент: перехід від совкової культури абсолютного заперечення потреб жіночого тіла, оцих «мовчи», «терпи», «така жіноча доля», «якщо ти не терпиш, яка з тебе жінка», до нової культури, в якій бути жінкою – не соромно, мати менструації – тим більше, а протікання крові на одяг – не катастрофа, не кінець світу і не знеславлення самої жінки. Бо я – свідок. Жінки мого покоління, наші мами, а часом і наші бабусі – ми всі засвідчили наживо цей перехід від «фу, стидоба» і тазиків із менструальними ганчірками, схованих під ванною, до вщент напханих полиць із прокладками в кожному супермаркеті. Від повної мовчанки про місячні до полиць із дитячими книжками, де хлопчикам і дівчатам розповідають про їхні тіла, про полюції, менструації, тампони, прокладки, протікання з конотацією, що це нормально, а не «фу, фе, жах!». Від «це ваші бабські справи» до абсолютно спокійної реакції чоловіка, який бере з полиці пакунок прокладок і несе на касу – йому це теж не сорормно. Бачте, небо на нього не завалилось, і, як влучно сказала одна з героїнь книги, «член при цьому ні в кого не відпав».

За вашими спостереженнями ситуація в українському суспільстві змінюється?

Скажу чесно. Коли сидиш в своїй виплеканій роками інформаційній бульбашці, у зручненькому макрокосмосі адекватних людських стосунків, то маєш трохи покручену картинку дійсності, бо починає здаватися, що всі чоловіки, як і твій, бігають в супермаркет за прокладками і тампонами, подружки за кавою замовляють величезний шматок торта, преспокійно зізнаючись, що «цей пмс дістав», а татові по телефону між іншим кажеш, що працюєш сьогодні з дому, бо місячні і сил нема виповзати за межі кімнати. А потім висовуєш носа із своєї бульбашки і трохи вжахаєшся. Чоловікам, які відверто гидують спати із жінкою в одному ліжку, бо «фу, в тебе місячні», жінкам, які досі ховають по кутках шухляд прокладки, щоб ніхто з домашніх, не дай боже, не побачив, що у здорової жінки фертильного віку – дивина-дивина! – раз на місяць з піхви тече кров. Жахаєшся історіями про дівчат, яким ніхто, зовсім ніхто не розповів про місячні, і з початком першої менструації вони свято переконані, що помирають, бо це ж кров! Але правда завжди десь посередині, я вважаю. Так, скажімо, в українських рекламних роликах прокладки досі щедро поливають синьою водичкою, яка має символізувати кров і не надто травмувати вразливих глядачів виглядом червоної плями на прокладці, але разом із тим на місце «критичних днів» в тій самій рекламі приходять «менструації» або «місячні» — і це вже хай невеличкий, але крок уперед. 

Закони, культура, громадські ініціативи яких країн та які саме ви хотіли б щоб були впроваджені в Україні?

Сьогодні для мене Шотландія – взірець боротьби ділом, а не словом, із менструальною стигмою і менструальною бідністю, бо визнавши те, що жінки мають право на безкоштовні засоби гігієни й почавши роздавати прокладки і тампони у навчальних закладах, Шотландія зробила не просто крок у перед, а дострибнула аж до стратосфери. Бо нема нічого гіршого за принизливе відчуття себе якимось «брудниськом» чи невдахою, коли в тебе немає грошей на прокладки, і тобі доводиться в кращому випадку крутити квач із ганчірок або й узагалі із кількох шарів туалетного паперу, щоб давати собі раду під час місячних. І це почуття провини та приниження, на жаль, досі несуть на собі, мов хрест, мільйони жінок. Менструальна бідність аж ніяк не подолана. В Україні зокрема! Я досі пригадую це почуття безпорадності і якогось глобального цивілізаційного краху, коли у березні Київ був в оточенні, а з полиць тих кількох магазинів, що іще працювали, поступово зникали прокладки й тампони. Це справді страшно, коли йде війна, коли на місто падають бомби, а ти подумки вираховуєш, як надовго тобі вистачить домашнього запасу гігієнічних засобів і що ти робитимеш потім, як він скінчиться. Знов ганчірки? Знов криваве шмаття в трусах? Так, для мене відсутність прокладок в магазинах було унаочненням кінця усіх цивілізаційних здобутків.

Авторка коллажу Lera Sxemka

Ким з громадських активістів ви захоплюєтесь ?

Канадська місткиня Рупі Каур поцілила мені в саме серденько, коли виклала в інстаграм своє фото із прямою крові на піжамі. Огидний скандал, який потягнувся слідом за цим фото, коли інстаграм то оголошував, що фото порушує правила спільноти і прибирав його, то знов повертав на місце – це дуже красномовне ставлення до жінок і до менструацій. І те, що місткині вистачило сил і мужності витримати той шквал хейту, який накрив її з головою, для мене – взірець наслідування. Так, на шляху боротьби з менструальною стигмою буде багато злетів, але не менше і падінь, але шлях є тільки один – уперед.

На вашу думку, чи одна змінити в Україні ситуацію з табуюванням довкола теми менструації ?

Одна людина, одна книжка, один пост у фейсбуці, одне фото в інстаграмі можуть і не догукатися до всіх і кожного, але зрушити з місця невивертку, громіздку громадську думку щодо менструальної стигми чи менструальної бідності їй цілком до снаги. Хай на пів волосини, хай на пів кроку, але це вже буде рух, а не млява бездіяльність. Бо будуть ті, хто підуть слідом. Будуть ті, хто долучать свій голос до твого. Ті, хто скажуть: так, я теж це відчула, так, мені теж було боляче, соромно, стидно, і так не має далі бути. І ось уже один голос перетворюється на сто, одна книжка – на десять, це так працює, і зрештою шотладська ініціатива із постачанням безкоштовних засобів гігієни чи скандинавські відпустки на час менструації із дивовиж і «ти ба, як люди живуть!» перетворюються на норму і стандарт.

Читайте також: ІСПАНСЬКИЙ УРЯД ДОЗВОЛИТЬ ЖІНКАМ БРАТИ ВІДГУЛ ПІД ЧАС МЕНСТРУАЦІЇ