Від стартапу до виробництва один крок: колонка Ксенії Ковальової

Як будівництво житла для переселенців стало найпопулярнішою темою бізнесу у 2022-му році та що ми наразі маємо досліджує журналістка Ксенія Ковальова.

«Польща надала Україні 18 модульних будиночків», — кажуть у новинах. Ми радіємо, що люди нарешті отримають дах над головою. Та коли ми бачимо світлини, радість кудись зникає: адже то не будиночок, а 15 квадратних метрів із металу, зі спільною кухонною та душевою зонами, без системи кондиціонування та опалення. Стоять вони, зазвичай, недалеко від міст та далеко від інфраструктури. За металевим парканом, покинуті зі своєю травмою втрати дому та грунту під ногами, без підтримки психотерапевтів та інших спеціалістів, що змогли б допомогти людям рухатися далі. Бути у таких умовах звісно краще, ніж бути на вулиці, але все ж таки що відчуває та про що думає родина, яка з комфортабельної квартири переїжджає до металевого контейнеру (мабуть що надовго)?

Соціологи кажуть, що війна це лише початок серії соціально-економічних проблем, які вона несе із собою. По-перше, це розслоєння суспільства, адже хтось втратив усе не через власну провину, а через людскую ненависть, а хтось залишився із роботою та в достатку. Крім того, війна провокує нову ненависть в суспільстві. Частіше за все це булінг переселенців у нових країнах, куди вони поїхали або ж ненависть до дітей та нових поколінь людей країни-агресора. Насправді, війна це набагато глибша та гостріша проблема.

Люди що були вимушені швидко залишати домівки під обстрілами або після окупації напевне будуть відчувати страх та тривогу, ще дуже довго. Вони навряд чи можуть швидко та без допомоги знайти собі у світі комфортне місце. Більш того, людям дуже важко буде виростити дітей із гарною освітою та здоровою психікою — просто через пережиті моменти.

Як не старайся, але це впливає. І що потім? А потом дитина стає маргіналом, не може комунікувати зі світом та знаходити гарну роботу.

«Війна створила величезні проблеми для економіки, страждають насамперед найбідніші, але й середній клас, і ось як: інфляція 25%: ті, хто раніше був середнім класом, тепер дуже бідні. Ті, хто раніше працював на пристойних роботах і вважається середнім класом, зараз погоджуватиметься на низькооплачувану роботу, оскільки їхня компанія розорилася, закрилася, переїхала і т.п.; або ж немає попиту на послуги їхньої компанії через структурні зміни в економіці (а раніше вони створювали послуги для багатих, багаті поїхали або стали біднішими, залишилися бідні — нікому ці послуги споживати). Війна створила величезну мотивацію поїхати, таке можуть собі дозволити ті, хто має якісь гроші на це і бажання (середній і вище клас), тобто їх фізично менше стає», — каже Ганна Сахно, аспірантка та економістка університету Гронінгену у Нідерландах, яка наразі активно спілкується із українськими переселенцями та досліджує тематику після-воєнної реабілітації суспільства, адже народилася вона у прифронтовому Харкові.

В міксі із купою економічних та соціальних проблем ми зі страхом чекаємо на прихід зими, яка має бути холодною, голодною та страшною. І усе це в міксі із металевими контейнерами, які продовжують передавати Україні, як допомогу, але створюють лише величезну проблему відкладену в часі — люди, що утворюють гетто та не повертаються до повноцінного економічного життя. Як приклад, у США вже бʼють на сполох через подібні контейнери. Бо родини в них просто закипають від спеки. І коли весь світ дивиться на Лагом та вводить стандарти мобільного житла, Україна не відстає, адже знає та вірить, що українці варті достойного житла.

Серед актуальних проєктів — проєкт Сергія Притули, який запустив NEST, що поверне родини «додому». Комплектація одного NEST’у триває пʼять діб, поки до нього підводяться всі необхідні комунікації. Модуль зводиться на території, де родина жила до війни, щоб почувати себе «вдома». Залежно від розмірів родини модуль може збільшуватись.

Ми вже бачили круті модульні будинки у Львові та Буковелі до війни. Але тоді багато людей зводили будинки для ретріту та відпочинку. Наразі стартапи перетворилися на громадські організації, щоб бути корисними країні. Як приклад, проєкт Vsimdim, який виник ще за рік до війни. Але тоді то був проєкт по будівництву мобільних будинків для людей, що хочуть їздити країною та милуватися краєвидами.

«Після того, як почалася війна, вся команда стартапу перейшла в режим “волонтер”, і ми разом з архітекторами та проєктувальниками стали розмірковувати, як ми можемо змінити проєкт, зробити його дешевшим, прискорити виробництво. Водночас ми з командою почали вивчати минулий досвід житла для переселенців в Україні після 2014 року. Ми побачили, що класичні селища для внутрішньо переміщених осіб ставлять собі за мету — розселити якнайбільше людей у мінімальні терміни та з мінімальними витратами, часто нехтують комфортом мешканців. Такі селища проєктуються за блоковим (комунальним) принципом, де сім’я переселенців не має особистого простору, а кухонна та гігієнічна зони поділяються з іншими мешканцями. Будівництво масштабних поселень вимагає підведення достатньої потужності для влаштування інженерних мереж, яку найчастіше виділяють на околицях населених пунктів. Відповідно до світового досвіду, що було підтверджено в Україні, облаштування саме масштабних поселень для тимчасових переселенців на віддалених від міської інфраструктури ділянках створює складність їхньої повоєнної інтеграції та адаптації мешканців до соціальної та економічної інфраструктури регіону», — коментує команда проєкту.

Ці думки підтримує економістка Ганна Сахно, що на моє питання про те, як саме життя в модульних будинках рятує родини відповідає: «Дешево й сердито. Саме сердито це створює купу причин для соціальної напруги. Сім’я живе у невеликому просторі, вища ймовірність конфліктів, домашнього насильства тощо через відсутність особистого простору. Менше ймовірність завести більше дітей та життя у форматі «посилення демографічної ями», яка й так величезна через міграцію».

Коли думаєш про те, в якій насправді ситуації опинилися родини, стає ніяково від того, що дехто мусить обирати між життям на вулиці та у контейнері. Але вихід є. Бачать його і у Vsimdim: «Знаючи існуючий досвід, стало зрозуміло, що не можна заселяти людей зі схожими проблемами великими групами у місцях віддалених від міст, де немає можливості знайти роботу, друзів, школи, магазини та інші атрибути “нормального” життя. Екстрене рішення 2014 року перетворилися на проблему з відстроченою дією, тож ми почали розорбляти проєкт мобільних будинків для людей, що втратили житло враховуючи саме цей попередній досвід».

І це не лише будинки, команда Vsimdim вважає, що найголовніше, це  повернення людини у суспільство, до життя. Під час проживання у будинку, родина обов’язково має працювати із психологом та HR, що допомагає з пошуками роботи. І після закінчення адаптаційною програми людина набирається сил та може рухатися далі. «Шість місяців — це період, за який сім’я зможе повернутися в стабільний стан, знайти роботу (за допомогою програми, а не кинутої в незнайомому новому місці) та накопичити гроші для переїзду в нове повноцінне орендоване житло, але в житті бувають різні ситуації: хворіють діти, ламаються ноги, у нас війна в країні, зрештою, тут бачимо, що программа може бути продовжена, але це дуже індивідуально. Анкета для сімей, які хочуть отримати житло та взяти участь у програмі адаптації буде у відкритому доступі, в анкеті будуть питання про життя та рід діяльності членів сім’ї до війни; питання про те, як емоційно почуваються члени сім’ї сьогодні; про що мріють у майбутньому; чи готові до переїздів за роботою; чи готові працювати над собою. В результаті, виходить, що продуктом проекту Vsimdim, окрім створення класного мобільного тимчасового житла, є сім’я, яка набралася сили, стала самостійною та переїхала до нового житла. А ми такий майданчик для акумуляції сил та активації потенціалу для українців, загалом», — кажуть Кирило і Тетяна.

Слава Балбек — відомий український архітектор також долучився до ініціативи надати родинам будинки. Він відкрив одразу два проєкти: Re-Ukraine та Re-Ukraine Village для відбудови поселень та селищ. Перший проєкт — це будування стильних модульних будинків на землі, що проект купить для родин, та вони зможуть жити у сучасному та технологічному будинку спокійно. Другий націлений на відбудування цілих селищ нового типу. Тобто це будуть українські села із модерновими будиночками та власною землею, садами та інфраструктурою для розвитку. Проєкт вже привернув досить багато уваги, адже Слава завжди мав популярність в Україні через власний смак та красивий, екологічний дизайн, що сьогодні стає необхідністю через загрозу глобального потепління, яку ми вже можемо відчувати на собі.

Коли країна здавалося б має бути втомлена та розлючена, вона розквітла новими ідеями та сплотилась навколо помічі тим, хто постраждав від війни найбільше. А що далі? А далі «Велике Будівництво» на кшталт Ізраїлю, де у квартирах є сховища від бомб, а школи мають rocket-proof дахи. Віна мала зломати нас, але вона дозволила прискорити розвиток будівництва та навіть вивести його на новий рівень!

Автор: Ксенія Ковальова

Фото: vsimdim.org

Читайте також: СКЛАДЕНІ ПІД ЗВУКИ СИРЕН І ВИБУХІВ: НОВІ DIGITAL-ПРАВИЛА ЗА ЯКИМИ існують АРТ, КУЛЬТУРА, БІЗНЕС